21 червня 2018 року Справа № 808/1137/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (69104, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
до Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795)
до Апеляційного суду Запорізької області (69000, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 162)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіона, 6)
про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
за участі:
позивача - ОСОБА_1
(особа посвідчується паспортом НОМЕР_2)
представника відповідача 1 - Мєднікова Р.О.
(діє на підставі довіреності № 10-1424/18 від 17.01.2018)
представника відповідача 2 - не прибув
представник третьої особи - не прибув
30 березня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1), Апеляційного суду Запорізької області (далі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України в якому позивач просить суд:
- визнати бездіяльність Державної судової адміністрації України у відмові позивачу виплатити грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів у зв'язку з виходом на пенсію протиправною;
- зобов'язати Державної судової адміністрації України виділити кошти для виплати, нарахувати та через Апеляційний суд Запорізької області виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до довідки Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2017 року за № 07-50/108.
04 квітня 2018 року ухвалою судді позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 24 квітня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено перше судове засідання на 16 травня 2018 року.
16 травня 2018 року ухвалою судді відкладено розгляд адміністративної справи та призначено судове засідання на 21 червня 2018 року.
Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві та зазначила, що 14 вересня 2017 року звільнилась з посади судді, як працюючий пенсіонер та фактично вийшла на пенсію, як державний службовець. При виході на пенсію відповідачами грошова допомога не нарахована та не виплачена. ДСУ України своїм листом безпідставно відмовила у виплаті вихідної допомоги судді на звернення позивача про виплату грошової допомоги, як особі, яка вийшла на пенсію. Просить суд позов задовольнити в повному обсязі
Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві та вказала, що статтею 37 Закону України «Про державну службу» передбачено в разі виходу на пенсію виплачується допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів. Проте на момент виходу позивачем на пенсію частину 16 статті 37 Закону України «Про державну службу» виключено згідно із Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року. Вважає, що у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги, оскільки судді які виходили на пенсію після 31 березня 2014 року (починаючи з 01 квітня 2014 року) виплата грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів законодавством передбачена не була. Просила відмовити в задоволені позовної заяви.
Представник відповідача 2 в судове засідання 21 червня 2018 року не прибув. До суду надано заяву про розгляд справи за відсутності представника. В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, в якому проти позову відповідач заперечив та зазначено, що позивача звільнено з посади судді рішенням Вищої ради правосуддя від 05 вересня 2017 року у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням на підставі статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та наказом від 11 вересня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1» виключена із складу суддів 14 вересня 2017 року. Також підставою заперечення проти позову визначено, що факт призначення позивачу в 2011 році пенсії судовим рішенням, на підставі статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року та статті 37 Закону України «Про державні службу від 16 грудня 1993 року» як державному службовцю не призводить до надання судді всіх інших соціальних гарантій державного службовця. Крім того, на момент звільнення позивача з посади судді, норма закріплена в статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року про виплату державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів була виключена, на підставі Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».
Представник третьої особи 21 червня 2018 року в судове засідання не прибув, причини неприбуття суду не повідомив. Про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що в задоволені позову слід відмовити виходячи з наступних обставин.
З 14 травня 1991 року по 17 вересня 1993 року позивач працювала суддею арбітражного (господарського) суду Запорізької області, з 16 травня 2002 року працювала на посаді судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя та з 06 грудня 2004 року по 14 вересня 2017 року на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області.
17 лютого 2010 року досягнувши пенсійного віку і продовжуючи працювати на посаді судді набула право на пенсію державного службовця на умовах норм, закріплених у статті 37 Закону України №3723 - ХІІ «Про державну службу».
Рішенням Вищої ради правосуддя від 05 вересня 2017 року у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням на підставі статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Наказом голови Апеляційного суду Запорізької області від 11 вересня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1» позивач виключена із складу суддів 14 вересня 2017 року.
Позивач звернувся до Державної судової адміністрації України щодо виплати одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат.
Однак, відповідачем 1 надано письмову відповідь від 03 березня 2018 року Ш 291-18-342/18, якою відмовлено у виплаті вихідної допомоги. Зазначено, відповідно статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. Визначальною умовою для отримання вихідної допомоги є вихід у відставку, а не звільнення з посади судді, рішенням Вищої ради правосуддя звільнено з посади судді.
Позивач, вважаючи протиправною відмову у виплаті вихідної допомоги у зв'язку із звільненням у відставку та з вимогою зобов'язати вчинити певні дії, звернувся до суду з даним позовом.
ОСОБА_1 звільнена з посади судді Рішенням Вищої ради правосуддя від 05 вересня 2017 року на підставі статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Суд вважає, що оскільки позивачка звільнялась з посади судді, то до правовідносин застосовуються норми, які регулюють статус суддів, які регулюються спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», раніше Законом України «Про статус суддів».
Статтею 43 Закону України «Про статус суддів» №2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року визначалось лише питання щодо призначення пенсій (грошового утримання) судді у відставці.
Дана норма була відсилочною та містила посилання на застосування статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ віл 16 грудня 1993 року, якою фактично надавалось суддям додаткову гарантію з правом вибору пенсії (пенсія державного службовця або довічне грошове утримання).
Визначена норма взагалі не передбачала права судді на отримання інших гарантій, передбачених для державних службовців, в тому числі й виплату вихідної допомоги за частиною 13 статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року.
Зазначені пільги та гарантії регулювались виключно Законом України «Про статус суддів», а на даний час Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Призначення позивачу в 2011 році пенсії на підставі статті 43 Закону України «Про статус суддів» №2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року та статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року, як державному службовцю не призводить до надання судді всіх інших соціальних гарантій державного службовця.
При цьому суд вважає що слід зазначити наступне, на момент звільнення позивача з посади судді, норма закріплена в статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16 грудня 1993 року про виплату державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів виключена, пунктом 24 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27 березня 2014 року.
Таким чином, в день виходу судді ОСОБА_1 на пенсію 14 вересня 2017 року виплата грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів законодавством не передбачена, тому вихідна допомога не виплачена.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З посиланням позивача на те, що вона отримала право на одержання вихідної допомоги водночас із набуттям права на пенсію суд погоджується, але за умови, що позивач повинна була скористатись цим правом, оскільки Закон № 3723-ХІІ пов'язує виплату вихідної допомоги у разі виходу на пенсію.
З 1 квітня 2014 року відсутні законодавчі підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, при вирішенні питання щодо наявності у судді, який вийшов на пенсію, права на отримання вихідної допомоги та її розмір, слід керуватись нормами закону, який врегульовує спірні правовідносини, у редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді.
Враховуючи, що позивач реалізувала свою власну волю на вихід на пенсію, а також звільнена у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 2630/0/15-17 від 05 вересня 2017 року у період відсутності норми про виплату вихідної допомоги, посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України є безпідставним.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, наведені норми Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року та Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 2, 9, 241-243 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (69104, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) до Апеляційного суду Запорізької області (69000, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 162) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіона, 6) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення виготовлено у повному обсязі та підписано 26 червня 2018 року.
Суддя Д. В. Татаринов