Постанова
Іменем України
26 червня 2018 року
м. Київ
справа № 755/7441/16-к
провадження № 51-2084 км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 6 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100040003700, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Деснянського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року за ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК) до п'яти років позбавлення волі та звільненого на підставі ст. ст. 75, 76 КК від відбування покарання з випробуванням упродовж дворічного іспитового строку,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 6 травня 2016 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років один місяць.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 15 березня 2016 року о 23 годині 30 хвилин поблизу магазину «Фора», розташованому по бульвару Перова, 14 у м. Києві, помітив на землі гранату РГД-5 (без запалу) та запал УЗРГМ-2, які за умови їх конструктивного з'єднання є бойовим припасом. У цей час у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на незаконне, тобто без передбаченого законом дозволу, придбання вказаної гранати та запалу з метою їх подальшого незаконного перенесення та незаконного зберігання як боєприпасу.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, у вказаний вище час та місці ОСОБА_6 взяв з місця виявлення на землі гранату РГД-5 та запал УЗРГМ-2, незаконно придбавши боєприпас шляхом його привласнення як знайденого, який розпочав незаконно зберігати, а потім у кишені куртки його переніс до місця свого проживання в квартиру АДРЕСА_2 та продовжував незаконно зберігати до виявлення та вилучення цього боєприпасу за наведених у вироку обставин працівниками поліції о 00 годин 20 хвилин 17 березня 2016 року.
Вимоги касаційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить судові рішення щодо нього скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що вилучення гранати РГД-5 та запалу УЗРГМ-2 відбулось не в порядку, передбаченому законом, а цей боєприпас був виданий ним добровільно працівникам поліції. А тому зазначена обставина, на думку засудженого, є підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 3 ст. 263 КК. Крім того, зазначає, що всупереч вимогам ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд першої інстанції не роз'яснив йому процесуальні наслідки розгляду кримінального провадження в скороченому порядку та не забезпечив право на захист.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 , які просили касаційну скаргу задовольнити, прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, у касаційній скарзі засудженим не оспорюються та не заперечуються.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Отже, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення ним цих обставин, є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду кримінального провадження в порядку ст. 349 КПК.
Наведених вимог кримінального процесуального закону в ході судового розгляду було дотримано.
Як убачається з матеріалів судового провадження, в суді ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, повністю визнавав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення та давав показання щодо обставин його скоєння. При цьому ОСОБА_6 погодився на розгляд кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК без дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорювались. Водночас, суд першої інстанції з'ясував, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З таким порядком судового розгляду ОСОБА_6 погодився, заявивши, що розуміє зміст обставин злочину, в якому обвинувачується, та правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК, що підтверджується як даними журналу судового засідання від 6 травня 2016 року (т. 2, арк. 21-22), так і технічним носієм інформації, на якому зафіксовано судовий процес у суді першої інстанції.
Таким чином, суд переконався у добровільності та істинності позиції ОСОБА_6 , а тому доводи касаційної скарги засудженого про порушення вимог ст. 349 КПК, є безпідставними.
Кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК є правильною, а покарання призначено йому відповідно до вимог ст. ст. 50 і 65 КК.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що в судовому засіданні ОСОБА_6 отримав на руки пам'ятку про процесуальні права та обов'язки, про що свідчить його підпис (т. 2, арк. 16).
Відповідно до даних журналу судового засідання від 6 травня 2016 року і технічного носія інформації у підготовчому та судовому засіданнях ОСОБА_6 підтвердив одержання пам'ятки про процесуальні права та обов'язки й належне розуміння їх змісту.
Впродовж всього судового провадження в суді першої інстанції ОСОБА_6 не заявляв клопотання про залучення захисника для надання йому правової допомоги.
У зв'язку з цим та виходячи з відсутності підстав, передбачених ст. 52 КПК, за наявності яких участь захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою, право на захист ОСОБА_6 порушено не було.
Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про наявність підстав для звільнення його від кримінальної відповідальності в зв'язку з тим, що бойовий припас був виданий ним добровільно працівникам поліції, є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 263 КК звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.
При цьому, як зазначено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 року № 3, під добровільною здачею органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, яка згідно з ч. 3 ст. 263 КК є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, необхідно розуміти такі дії, коли особа, маючи можливість і надалі зберігати будь-який із зазначених предметів, незалежно від мотивів за власним бажанням передає його відповідному державному органу.
Так, вироком суду встановлено, що гранату РГД-5 та запал УЗРГМ-2, які ОСОБА_6 придбав, носив і зберігав без передбаченого законом дозволу, було виявлено та вилучено 17 березня 2016 року працівниками поліції під час огляду місця події в квартирі АДРЕСА_2 , де ОСОБА_6 їх зберігав (т. 1, арк. 8-11).
Зазначені обставини виявлення боєприпасу ОСОБА_6 підтверджував у показаннях в судовому засіданні в судах першої та апеляційної інстанціях. При цьому, як вбачається з аудіозапису судового засідання 20 вересня 2016 року, в апеляційному суді ОСОБА_6 пояснював, що заяву про добровільну видачу бойового припасу, що міститься в матеріалах кримінального провадження, було написано ним на вимогу працівників поліції, які приїхали за викликом родичів та проводили огляд місця події у вказаній квартирі.
А тому доводи засудженого про наявність підстав для звільнення його від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 3 ст. 263 КК є необґрунтованими.
Крім того, суд апеляційної інстанції належно перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 , які подібні доводам, наведеним у його касаційній скарзі, і в ухвалі навів докладні та мотивовані підстави, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 відсутні.
На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд
вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 6 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3