Іменем України
26 червня 2018 року
Київ
справа №676/4235/17
адміністративне провадження №К/9901/24292/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області на постанову Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Бондар О.О. від 18.09.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Сушка О.О., Смілянця Е.С., Залімського І.Г. від 06.12.2017 у справі №676/4235/17 за позовом ОСОБА_2 до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
В серпні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною відмову Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (далі - Кам'янець-Подільське ОУПФУ) у переведенні позивача з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" та зобов'язати відповідача з 04.07.2017 року призначити, нарахувати і здійснювати виплату йому пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" в розмірі 60% від заробітку, згідно поданих довідок.
Постановою Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року, позовні вимоги задоволено.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не вірно трактували положення пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VІІІ від 10.12.2015 року (далі - Новий Закон), оскільки позивач права на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ (далі - Попередній Закон) набуде після досягнення 62 років.
Суд касаційної інстанції, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку у відповідача і з 12.04.2016 року отримує пенсію як інвалід ІІ групи загального захворювання, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
29 червня 2017 року позивача звільнено з посади начальника управління Західного офісу Держаудитслужби в Хмельницькій області за угодою сторін.
04 липня 2017 року позивач звернувся до Кам'янець-Подільського ОУПФУ із заявою про переведення його із пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності відповідності до Попереднього Закону.
Відповідач листом №50/І-16 від 12.07.2017 року повідомив позивача про відсутність підстав для такого переведення з посиланням на те, що право на призначення пенсії відповідно до Попереднього Закону він набуде при досягненні віку 62 роки.
Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки на день набрання чинності Новим Законом (01.05.2016 року) позивач працював на посаді державного службовця та має більше 20 років стажу державної служби, то він має право на призначення пенсії по інвалідності на підставі положень ст. 37 Попереднього Закону.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком судів першої та апеляційної інстанцій.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Для правильного вирішення цього спору потрібно встановити, чи поширюється визначене п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону право осіб на призначення пенсії на правовідносини, що виникають при переведенні пенсіонерів з одного виду пенсії на інший.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому для жінок зазначений вік визначається ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та становить шістдесят років.
Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Новим Законом) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Нового Закону пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Нового Закону передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Попереднього Закону передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Частиною 9 ст. 37 Попереднього Закону, що діяла до 01.05.2016, передбачено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Тобто особи зі стажем державної служби 10 і більше років, яким була встановлена інвалідність I або II групи, за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мали право на отримання пенсії по інвалідності у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону.
Відповідно до ст. 90 Нового Закону з 01.05.2016 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого ст. 32 цього Закону.
Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 «Про державну службу») зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 «Про державну службу», та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу» вік і страховий стаж.
Особи з числа держслужбовців, яким встановлено інвалідність, з 01.05.2016 втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу», проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у встановлених ст. 33 цього Закону розмірах.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 04 квітня 2018 року (справа № 822/524/18).
За таких обставин, коли позивач, хоч і працював станом на 01.05.2016 на посаді державного службовця та має більше 20 років стажу державної служби, проте не має права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону на підставі п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону, оскільки на час звернення до відповідача з відповідною заявою не досяг 62-річного віку.
А відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосування, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області задовольнити.
Постанову Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Ю. Бучик
М.М. Гімон
Л.Л. Мороз
Судді Верховного Суду