Іменем України
26 червня 2018 року
м. Київ
справа №185/5578/17(2-а/185/328/17)
адміністративне провадження №К/9901/574/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик Ю.А., Гімона М.М., -
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 185/5578/17 (2-а/185/328/17)
за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (далі - об'єднане управління ПФУ), третя особа - управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради (далі - Управління соцзахисту), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою об'єднаного управління ПФУ
на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2017 року у складі головуючого судді Бондаренко В.М. та
ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді Чепурнова Д.В., суддів Мельника В.В., Сафронової С.В., -
10 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії об'єднаного управляння ПФУ щодо припинення з 01 листопада 2016 року виплати її пенсії та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату належної їй пенсії за весь минулий час, а саме з моменту припинення по 01 травня 2017 року.
Позовні вимог обґрунтовано тим, що відповідач в порушення положень статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058- IV) не здійснив виплату належної їй пенсії за весь минулий час, оскільки нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсії, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області постановою від 03 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, задовольнив позовні вимоги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спеціальним Законом № 1058- IV не передбачено можливості припинення виплати пенсії у випадку скасування дії довідки про взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної особи, а зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, в тому числі, на отримання пенсії.
14 грудня 2017 року об'єднане управління ПФУ звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
Інші учасники справи відзивів на зазначену касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надали.
Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
У справі, яка розглядається суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1
ОСОБА_1 отримує пенсію по втраті годувальника, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1
Згідно листа об'єднаного управління ПФУ від 02 червня 2017 року № 8595/05/18 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа з 01 серпня 2014 року.
З 01 листопада 2016 року виплата пенсії припинена у зв'язку у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи від 17 серпня 2015 року №1216003894 та непідтвердженням місця фактичного проживання, відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок № 365).
При цьому, з листа Управління соцзахисту від 06 червня 2017 року №480/08 суди встановили, що підставою для скасування довідки від 17 серпня 2015 року №1216003894 від стала отримана інформація Державної прикордонної служби України, що позивач 24 квітня 2016 року виїхала до тимчасово окупованої території України та в'їзду по 01 липня 2016 року до не окупованої території України не було.
Відповідно до довідки від 12 травня 2017 року №0000203154 позивача повторно взято на облік як особу переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (а.с.10).
Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол від 09 червня 2017 року № 19), згідно пунктами 11-13 Порядку № 365, було прийнято рішення про відновлення виплати пенсії позивачці з 01 травня 2017 року.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на протиправність таких дій відповідача та зобов'язали об'єднане управління ПФУ здійснити нарахування та виплату належної позивачці пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком, оскільки вона не отримана з вини пенсійного органу.
Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Доводи касаційної скарги відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на Порядок № 365, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки Закон № 1058-IV має вищу юридичну силу.
До того ж, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Тому, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Верховний Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення Судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 листопада 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
З урахуванням наведеного правильними є висновки суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд про задоволення позовних вимог.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанцій і погоджується з їх висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі № 522/6280/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик
М.М. Гімон,
Судді Верховного Суду