Іменем України
19 червня 2018 року
Київ
справа №454/1673/16-а
адміністративне провадження №К/9901/18318/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року (судді Каралюс В.М., Матковська З.М., Шавель Р.М.) у справі № 454/1673/16-а за позовом ОСОБА_1 до Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області (далі - управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління ПФУ, в якому просила: визнати протиправними дії та рішення управління ПФУ щодо відмови у перерахунку пенсії на підставі довідки прокуратури Львівської області від 17 травня 2016 року № 18/951; зобов'язати управління ПФУ здійснити такий перерахунок та виплату пенсії з 01 грудня 2015 року відповідно до статті 501 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції, яка діяла на момент призначення пенсії; далі - Закон № 1789-ХІІ) в розмірі 90 % від суми місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Львівської області від 17 травня 2016 року № 18/951 з урахуванням виплачених сум.
В ході розгляду справи судом першої інстанції, позивач подала заяву про зміну позовних вимог, в якій просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови їй у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до статті 501 Закону № 1789-XII (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 05 жовтня 1995 року № 358/95-ВР, у редакції Закону України від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ, що була чинною станом на лютий 2011 року) на підставі довідок прокуратури Львівської області від 17 травня 2016 року № 18/951; зобов'язати відповідача здійснити з 01 грудня 2015 року перерахунок та виплату пенсії (в редакції на час призначення пенсії) в розмірі 90 % від розміру її місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Львівської області від 17 травня 2016 року № 18/951 та від 15 серпня 2016 року № 18/1232; визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 01 вересня 2016 року № 3313/04-29 щодо відмови їй у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років на підставі довідки прокуратури Львівської області від 15 серпня 2016 року № 18/1232 відповідно до статті 501 Закону № 1789-XII (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 05 жовтня 1995 року № 358/95-ВР, у редакції Закону України від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ, що діяла станом на лютий 2011 року); зобов'язати відповідача здійснити з 01 січня 2016 року перерахунок та виплату їй пенсії відповідно до частини тринадцятої статті 501 Закону № 1789-XII (в редакції на час призначення пенсії) в розмірі 90% від розміру її місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Львівської області від 15 серпня 2016 року № 18/1232, з урахуванням виплачених сум, без обмеження її максимального розміру.
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 12 липня 1993 року працювала в органах прокуратури та 31 березня 2015 року звільнена з посади старшого прокурора прокуратури міста Червонограда Львівської області за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років, що стверджується витягом з трудової книжки.
Згідно з довідкою від 15 серпня 2016 року № 18/1232 розмір заробітної плати позивача суттєво збільшився та становить 11737 грн 50 коп.
Позивач 22 серпня 2016 року звернулася до управління ПФУ із заявою про перерахунок пенсії на підставі вищевказаної довідки.
Листом від 05 вересня 2016 року позивачу відмовлено в перерахунку пенсії із посиланням на положення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», за якими з 01 червня 2015 пенсії в порядку та на умовах, передбачених, зокрема, Законом № 1789-XII не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються.
Також відповідач покликався на положення постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - постанова № 1013), якою внесено зміни до постанови від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії», яким вилучено пункт 4 постанови щодо порядку обчислення заробітної плати при проведенні перерахунку пенсій державним службовцям у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям.
Вважаючи, що її права та законні інтереси порушено, позивачка звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом.
Сокальський районний суд Львівської області постановою від 03 жовтня 2016 року позов задовольнив.
Суд першої інстанції при прийнятті рішення виходив з того, що при здійсненні перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, яка була чинною на момент призначення пенсії.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 02 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нову постанову - про відмову в задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача стосовно того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми, що діяли на момент призначення пенсії, оскільки на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії набула чинності та діяла інша редакція статті 501 Закону № 1789-XII.
Відсутність на час звернення позивача до відповідача затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, не є доказом неправомірності дій відповідача.
ОСОБА_1 не погодилася із рішенням апеляційного суду і в березні 2017 року звернулася із касаційною скаргою про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги позивачки зводяться виключно до її незгоди з ухвалою апеляційного суду про відкриття провадження у цій справі, якою задоволено клопотання управління ПФУ про звільнення від сплати судового збору. Також скаржник покликається на порушення головуючим суддею таємниці нарадчої кімнати та на ухвалення протилежних за змістом в подібних правовідносинах під головуванням цього ж судді рішень. Разом з тим в прохальній частині вона просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року та залишити в силі постанову Сокальського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року, які ухвалені по суті позовних вимог.
Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.
Зміст касаційної скарги з урахуванням її прохальної частини свідчить про незгоду скаржника з оскаржуваним рішенням апеляційного суду в частині відкриття провадження за апеляційною скаргою відповідача та дотримання процесуальних вимог при його ухваленні.
Однак, вирішення суддею питання про можливість звільнення від сплати судового збору залежить від наведених у клопотанні обставин, підтверджених відповідними засобами доказування, стадії провадження, а також оцінки предмету, суті позовних та інших вимог, значення для особи тих прав та інтересів, які вона намагається захистити в суді.
Отже, у справі, що розглядається, комплексна оцінка вказаних у клопотанні обставин дала суду можливість за внутрішнім переконанням прийняти рішення про звільнення апелянта від сплати судового збору.
В аспекті наведеного слід також зазначити, що відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Оскільки в касаційній скарзі, попри зазначені вище мотиви незгоди із рішенням суду апеляційної інстанції, фактично не наводяться аргументи про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процедури встановлення, дослідження й оцінка судом фактичних обставин справи, але загалом заявляється вимога про скасування цього рішення, касаційний суд вважає за необхідне висловити своє правову позицію щодо висновків апеляційного суду в конкретних спірних правовідносинах, і з цього приводу зазначає, що вони (висновки суду) відповідають правовій позиції Верховного Суду у спорах даної категорії, яка зводиться до такої.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом № 1789-ХІІ. Зокрема, статтею 501 цього Закону, за якою позивачу призначено пенсію, визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина тринадцята цієї статті).
Частина вісімнадцята статті 501 цього Закону у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 501 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: «Умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
Таким чином, повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 01 січня 2015 року законодавець делегував Уряду.
Урядом відповідний нормативно-правовий акт не прийнято і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), згідно з Прикінцевими положеннями якого визнано такими, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 462, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 501, частини третьої статті 512, статті 53 щодо класних чинів.
Отже, на час прийняття постанови № 1013, з прийняттям якої позивач пов'язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на час його звернення до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії положення статті 501 Закону № 1789-ХІІ, що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.
За частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постанова № 1013, якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01 грудня 2015 року не містить положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.
На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачеві на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.
Положення Закону № 76-VIII, якими частину вісімнадцяту статті 501 Закону № 1789-XII та частину двадцяту статті 86 Закону № 1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України. Понад те, у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 цей Суд вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи наведені положення, з 01 грудня 2015 року - початку застосування постанови № 1013 та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом № 1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 501 Закону № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року (справа № 711/6019/16-а), двох від 2 березня 2018 року (справа № 264/1617/17, № 761/21804/17).
Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,-
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Гриців
Судді: Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко