Справа № 22ц-395/2010 (22ц-10038/2009) Головуючий у 1 інстанції Гонтар А.Л.
Категорія 51 Доповідач Соломаха Л.І.
12 січня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Соломахи Л.І.
суддів Бондаренко Л.І., Біляєвої О.М.
при секретарі Артамоновій С.О.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представників відповідача Ситник О.В., Кононець Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача - Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 26 жовтня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про зміну формулювання причини звільнення,-
21 травня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виробничої одиниці «Дружківкатепломережа» про зміну формулювання причини звільнення.
Зазначав, що з 19 лютого 2007 року він працював у відповідача електромонтером з ремонту та обслуговування електрообладнання. В лютому 2009 року він був попереджений про наступне звільнення за скороченням штатів. З 06 квітня 2009 року він знаходився на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні центральної міської лікарні, про що попередив адміністрацію відповідача. Начальник енергослужби попередив його, щоб після закінчення лікування він з'явився у відділ кадрів за розрахунком за скороченням штатів. Він був виписаний до праці з 18 квітня 2009 року, що був суботнім днем. 19 та 20 квітня 2009 року також були вихідними днями. Він прийшов на підприємство 22 квітня 2009 року, щоб здати лікарняний та отримати розрахунок за скороченням штатів. Проте дізнався, що звільнений за прогули без поважних причин.
Звільнення вважає незаконним, оскільки прогулу не допускав.
Просив змінити йому формулювання причини звільнення з пункту 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин на пункт 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штатів (а.с. 1).
Під час судового розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги, які відповідно до частини 2 ст. 173 ЦПК України виклав у письмовій формі. Зазначав, що наказом № ВО/к-42 від 13 квітня 2009 року він був звільнений з підприємства за скороченням штатів за п. 1 ст. 40 КЗпП України. В наказі зазначено, що днем його звільнення слід вважати день відновлення працездатності. Після його виписки до праці він 22 квітня 2009 року з'явився за розрахунком згідно наказу № ВО/к-42 від 13 квітня 2009 року, але в цей день було проведено засідання профкому, на якому була дана згода на його звільнення за прогул, якого він не здійснював, оскільки вже був звільнений за скороченням штатів і наказ про його звільнення ніхто не скасовував. 21 квітня 2009 року він не з'явився на підприємство, оскільки був у лікарні, де проходив дослідження в зв'язку із необхідністю оперативного лікування.
Просив змінити формулювання причини його звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин 21 квітня 2009 року та вважати його звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штатів згідно наказу № ВО/к-42 від 13 квітня 2009 року з виплатою двомісячної вихідної допомоги (а.с. 49).
Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 25 червня 2009 року до участі у справі в якості відповідача залучено ОКП «Донецьктеплокомуненерго», оскільки ВО «Дружківкатепломережа», до якої заявлено позов, не є юридичною особою (а.с. 61).
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 26 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволені. Змінена причина звільнення ОСОБА_1 із п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин на п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штатів. Зазначено про внесення в трудову книжку ОСОБА_1 запису за № 28 21 квітня 2009 року «звільнити у зв'язку зі скороченням штатів п. 1 ст. 40 КЗпП України» відповідно до наказу № ВО/к-42 від 13 квітня 2009 року. З ОКП «Донецьктеплокомуненерго» стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. (а.с. 75-77).
В апеляційній скарзі відповідач - ОКП «Донецьктеплокомуненерго» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову позивачу у задоволенні позову.
Зазначає, що висновок суду про те, що позивач 21 квітня 2009 року не міг здійснити прогул, оскільки його вже було звільнено з 21 квітня 2009 року згідно наказу № ВО/к-42 від 13 квітня 2009 року, що 21 квітня 2009 року позивач не повинен був працювати, а повинен був лише отримати розрахунок, суперечить вимогам ст. 116, ст. 241-1 КЗпП України, згідно яких днем звільнення позивача слід вважати день поновлення працездатності, яким є 21 квітня 2009 року. 21 квітня 2009 року позивач повинен був приступили до роботи, відпрацювати цей робочий день та отримати розрахунок у зв'язку із звільненням. Про відновлення працездатності відповідні документи ОСОБА_1 надав лише 22 квітня 2009 року та пояснив, що 21 квітня 2009 року він був у лікарні, проте документ про відвідування лікарні позивач не надав, від написання пояснювальної записки відмовився, про що начальником енергослужби в присутності трьох свідків був складений відповідний акт. Довідка про відвідування лікарні 21 квітня 2009 року була надана позивачем лише до суду. Вона не містить ознак лікувального характеру і тому відповідач вважає її необґрунтованою (а.с. 84-85).
В судовому засіданні апеляційного суду представники відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють на підставі довіреностей юридичної особи, доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач працював в ВО «Дружківкатепломережа» ОКП «Донецьктеплокомуненерго» з 04 травня 2007 року, з 05 вересня 2007 року - електромонтером з ремонту та обслуговуванню електрообладнання (а.с. 3).
13 квітня 2009 року був виданий наказ № ВО/к-42 про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із скороченням штатів, згідно якого у зв'язку із знаходженням ОСОБА_1 з 06 квітня 2009 року на лікарняному днем звільнення слід вважати день поновлення працездатності (а.с. 34).
Згідно лікарняного ОСОБА_1 був непрацездатним з 06 по 17 квітня 2009 року, його виписано до роботи з 18 квітня 2009 року (а.с. 59).
Сторони визнають, що згідно графіку роботи позивача 18, 19 та 20 квітня 2009 року були вихідними днями.
21 квітня 2009 року позивача наказом № ВО/к-179 від 22 квітня 2009 року було звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул 21 квітня 2009 року без поважних причин (а.с. 28).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача за прогул без поважних причин є незаконним, підстав для такого звільнення у відповідача не було. Згідно наказу № ВО/к-42 від 13 квітня 2009 року позивача було звільнено з 21 квітня 2009 року і тому в цей день позивач не міг здійснити прогул. Про наступне звільнення позивача було повідомлено за два місяці - 12 лютого 2009 року, іншу роботу, до якої позивач міг би приступити 21 квітня 2009 року, йому запропоновано не було. Позивач був ознайомлений з наказом № ВО/к-42 від 13 квітня 2009 року і 21 квітня 2009 року, що є днем поновлення працездатності, не повинен був працювати, а повинен був лише отримати розрахунок. Крім того, 21 квітня 2009 року позивач знаходився у лікарні, що підтверджується медичною довідкою. Відповідачем порушено порядок притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, передбачений ст. 149 КЗпП України, а саме, відповідачем не надано суду доказів, що від позивача були витребувані письмові пояснення і він їх надав або відмовся надавати.
З таким висновком суду погодитися не можливо, до нього суд першої інстанції дійшов порушивши норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
З матеріалів справи встановлено, що наказом № ВО/к-179 від 22 квітня 2009 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи з 21 квітня 2009 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин 21 квітня 2009 року (а.с. 28), про що внесений відповідний запис до трудової книжки (а.с. 3).
Причина звільнення зазначена в наказі № ВО/к-179 від 22 квітня 2009 року та в трудовій книжці позивача відповідачем зазначена у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства, а саме, пункту 4 ст. 40 КЗпП України та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону, в зв'язку з чим у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання причини звільнення - за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України неправильною.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та змінюючи причину звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України на п. 1 ст. 40 КЗпП України, суд першої інстанції не врахував, що у цих обох випадках трудовий договір розривається з ініціативи власника, якому і належить право вибору підстави для звільнення. Позивач не має права вимагати зміни формулювання причини звільнення на п. 1 ст. 40 КЗпП України, з якою відповідач його звільнення з 21 квітня 2009 року не пов'язував.
Встановивши, що звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу проведено незаконно, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним із зазначених останнім підстав і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити формулювання його причин відповідно до ст. 38 чи ст. 39 КЗпП. Останнє не суперечитиме закону, оскільки вимоги ст. 38 КЗпП про двотижневий строк попередження на випадки наявності поважних причин не поширюються. Проте позовні вимоги про зміну формулювання причини звільнення на ст. 38 КЗпП України позивачем, який працював за безстроковим трудовим договором, не заявлялися.
Змінюючи причину звільнення на п. 1 ст. 40 КпП України та посилаючись на те, що звільнення позивача відбулося на підставі наказу № ВО/к-42 від 13 квітня 2009 року, суд не врахував, що цей наказ для здійснення звільнення позивача фактично не має юридичного значення.
Дійсно 13 квітня 2009 року ВО «Дружківкатепломережа» був виданий наказ № ВО/к-42, згідно якого ОСОБА_1 звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників. В наказі зазначено, що днем звільнення ОСОБА_1 слід вважати день поновлення працездатності, оскільки ОСОБА_1 є тимчасово непрацездатним (а.с. 34).
Проте в зазначеному наказі конкретна дата звільнення позивача за п.1 ст. 40 КЗпП України не зазначена.
Відповідно до частини 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скорочення чисельності або штату в період його тимчасової непрацездатності.
Наказ № ВО/к-42 від 13 квітня 2009 року був виданий саме в період тимчасової непрацездатності позивача ОСОБА_1
Згідно листка непрацездатності ОСОБА_1 знаходився на денному стаціонарі Центральної міської лікарні м. Дружківка з 06 по 17 квітня 2009 року з діагнозом - ревматизм н/а фаза, недостатність метрального клапану; виписаний до роботи з 18 квітня 2009 року (а.с. 54, а.с. 59).
Сторони визнають, що згідно графіку роботи позивача 18, 19 та 20 квітня 2009 року були вихідними та святковими днями , що підтверджується і табелем обліку робочого часу за квітень 2009 року (а.с. 138). Тобто відповідно до ст. 241-1 КЗпП України днем відновлення працездатності позивача був найближчий робочий день - 21 квітня 2009 року і звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України можливо було здійснити не раніше 21 квітня 2009 року.
Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Станом на 21 квітня 2009 року у відповідача була відсутня згода профкома на звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Раніше вона надавалася 13 березня 2009 року і станом на 21 квітня 2009 року строк її дії відповідно до частини 8 ст. 43 КЗпП України сплинув.
Доводи позивача та висновок суду про те, що наказом від 13 квітня 2009 року № ВО/к-42 позивач вже був звільнений і не повинен був 21 квітня 2009 року приступати до роботи, також не ґрунтуються на законі.
Відповідно до п. 2.26 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту України та Міністерства юстиції України від 29 липня 1993 року № 58 (в редакції наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства юстиції України від 08 червня 2001 року N 259/34/5), днем звільнення вважається останній день роботи.
Тобто, після відновлення працездатності позивач 21 квітня 2009 року повинен був стати до роботи та відпрацювати цей день, а не лише, як зазначає суд першої інстанції, отримати розрахунок у зв'язку із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Оскільки 21 квітня 2009 року позивач на роботу не вийшов, причини невиходу на роботу адміністрації відповідача не повідомив, він порушив трудову дисципліну.
Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, в тому числі у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Той факт, що 21 квітня 2009 року ОСОБА_1 був відсутнім на роботі позивачем визнається, більш того він підтверджується доповідною запискою начальника енергослужби ОСОБА_4 від 21 квітня 2009 року (а.с. 33) та табелем обліку робочого часу за квітень 2009 року (а.с. 138).
Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
В судовому засіданні апеляційного суду позивач пояснив, що 21 квітня 2009 року він не вийшов на роботу, оскільки вважав себе звільненим. В той же час він визнає, що 21 квітня 2009 року вранці до 9 години йому телефонувала медична сестра підприємства і з'ясовувала причини його невиходу на роботу, що він їй повідомив, що знаходиться у лікарні.
Після звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України на підтвердження поважності причин невиходу на роботу 21 квітня 2009 року позивач надав до суду довідку лікаря ОСОБА_5 від 22 квітня 2009 року, згідно якої 21 квітня 2009 року позивач був на прийомі у лікаря - хірурга, що йому показано оперативне лікування з приводу варикозного розширення він (а.с. 56). Також позивач надав направлення до хірургічного відділення від 21 квітня 2009 року, направлення в лабораторію на аналіз крові від 21 квітня 2009 року та направлення ЕКГ від 21 квітня 2009 року, видані лікарем ОСОБА_5 (а.с. 56).
Згідно пояснень позивача в судовому засіданні апеляційного суду він прийшов до лікарні о 8 годині, знаходився у лікаря до 9 години та після цього робив кардіограму. Близько 13 години він пішов до хірургічного відділення, яке знаходиться в цій же будівлі лікарні, в госпіталізації йому було відмовлено через ремонт відділення.
Проте відомості про звернення позивача до хірургічного відділення є недоведеними. До теперішнього часу направлення в хірургічне відділення від 21 квітня 2009 року та направлення в лабораторію на аналіз крові від 21 квітня 2009 року знаходяться у позивача. Їх оригінали були оглянуті судом апеляційної інстанції і будь-які відмітки на них відсутні. Позивач визнає, що 21 квітня 2009 року він аналіз крові не здавав.
В судовому засіданні апеляційного суду була оглянута амбулаторна карта ОСОБА_1, в якій відомості про оперативне лікування з приводу варикозного розширення він відсутні.
Позивач визнає, що до теперішнього часу таке оперативне лікування він не здійснював, оскільки страждає на хворобу серця.
Апеляційним судом встановлено, що робочий день ОСОБА_1 триває з 7 години до 16 годин 00 хвилин, що лікарем ОСОБА_5 звільнення від роботи позивачу на 21 квітня 2009 року не надавалося. Знаючи з 9 години ранку про те, що його розшукує адміністрація з приводу невиходу на роботу, позивач після відвідування лікаря-хірурга ОСОБА_5 на роботу так і не з'явився.
Ці обставини справи судом першої інстанції не враховано.
Надані позивачем довідка лікаря від 22 квітня 2009 року та результати ЕКГ від 21 квітня 2009 року не є доказами непрацездатності позивача 21 квітня 2009 року, а тому апеляційний суд вважає, що 21 квітня 2009 року він був відсутній на роботі більш ніж 3 години без поважних причин і у відповідача були підстави для його звільнення з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул, який було здійснено 21 квітня 2009 року.
Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
З матеріалів справи встановлено, що звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України проведено з дотриманням вимог, встановлених ст. 43, 147-1, 148, 149 КЗпП.
Звільнення було здійснено в межах місячного строку з дня виявлення прогулу.
До застосування дисциплінарної відповідальності від позивача вимагали письмові пояснення. Від надання письмових пояснень позивач відмовився, про що свідчить акт від 22 квітня 2009 року (а.с. 139), протокол засідання профкому від 22 квітня 2009 року та подання директора ВО «Дружковкатепломережа», згідно яких пояснювальна ОСОБА_1 відсутня через відмову від такої (а.с. 30, а.с. 32).
Позивач визнає, що з наказом про його звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України він був ознайомлений під розпис 22 квітня 2009 року (а.с. 28).
Позивач був звільнений за п. 4 ст. 40 КЗпП України за згодою профспілкового комітету, що підтверджується протоколом засідання профкому від 22 квітня 2009 року (а.с. 30).
За таких обставин рішення суду першої інстанції про незаконне звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України та зміну формулювання причини звільнення є незаконним і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України я кщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України с тороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 при звільненні до суду судовий збір не сплачував. Від його сплати він звільнений на підставі пункту 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. «Про державне мито».
Відповідно до частини 3 ст. 81 ЦПК України не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про поновлення на роботі; стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати.
Оскільки позивач при зверненні до суду витрати на інформаційно-технічне забезпечення не сплачував. В задоволенні позову йому відмовлено, з нього на користь держави підлягають стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 37 грн.
Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
Апеляційну скаргу відповідача - Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» задовольнити.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 26 жовтня 2009 року скасувати та ухвалити нове.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про зміну формулювання причини звільнення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37 (тридцять сім) гривень.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Л.І. Соломаха
Судді: О.М. Біляєва
Л.І. Бондаренко