02 вересня 2008 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Виноградової Л.Є., Кононенко Н.А.,
при секретарі Шкрабак В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 28 травня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 3/5 частин домоволодіння, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на спадщину за законом, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та за позовом ОСОБА_1 до виконкому Кілійської міської ради Одеської області про скасування рішення Кілійського міськвиконкому про визнання права власності на домоволодіння за колгоспним двором,
встановила:
18 січня 2001 року позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності колгоспному двору, головою якого був батько відповідача ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а вони були членами колгоспного двору станом на 15.04.1991 року. Зазначила, що після реєстрації шлюбу з відповідачем у 1982 році вона разом із відповідачем, його батьком та дітьми проживала в зазначеному будинку до 1997 року, а потім їх стосунки погіршились і вони фактично припинили спільне проживання з відповідачем, та ведення спільного господарства, тому вона з дітьми змінили місце проживання, а 29.01.1999 року її шлюб з відповідачем було розірвано.
Посилаючись на зазначені обставини позивачі просили визнати за кожним із них право власності на 1/5 частку вищезазначеного жилого будинку, визнати їх право на відповідну частку земельної ділянки, провести розділ спірного будинку та земельної ділянки в натурі та стягнути на їх користь витрати на проведення експертизи в сумі 150 грн. та 51 грн. витрат по сплаті судового збору.
13 грудня 2001 року відповідач ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що до 1991 року він разом зі своєю дружиною та дітьми - позивачами по цій справі, проживав у жилому будинку АДРЕСА_1, який належав його батькам. Після смерті батька, ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина, яка складається з домоволодіння АДРЕСА_1, яку він фактично прийняв, постійно проживаючи разом із батьком, та залишившись проживати після його смерті. Інші спадкоємці, залучені до участі у справі як треті особи, про прийняття спадщини не заявляли. З зазначених підстав вважає, що позивачі не мають ніякого права на частки у домоволодінні.
Головуючий у 1-й інстанції. Тюмін О Г Справа № 22ц-3540/2008 р.
Доповідач: Сегеда С.М. Категорія: ЦПК: 37
Крім того ОСОБА_1 звернувся із позовом до виконкому Кілійської міської ради, мотивуючи свої вимоги тим, що земля, на якій знаходиться будинок, до 1991 року входила до складу присадибних земель колгоспу «Шлях Леніна», членами якого ні він сам, ні його батьки не були, земельна ділянка, на якій розташовано будинок, надавалася не колгоспом, тому просив рішення виконкому Кілійської міської ради НОМЕР_1 від 28.06.1969 року про визнання права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 за колгоспним двором недійсним.
Треті особи ОСОБА_1 та ОСОБА_6 пояснили, що після смерті батька ОСОБА_8 вони із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались, на час смерті батька вони проживали окремо. Спадщину прийняв тільки відповідач ОСОБА_1
Представник відповідача - виконкому Кілійської міської ради з позовом про визнання рішення виконкому НОМЕР_1 від 28.06.1996 року, яким визнано право власності на жилий будинок за колгоспним двором, головою якого був батько відповідача, не згоден, вважає його безпідставним, оскільки рішення виконкому приймалося на підставі звернення ОСОБА_8, який був членом риболовецького колгоспу. У зв'язку із цим були законні підстави для визнання права власності на будинок за колгоспним двором. Зазначає, що це рішення ніколи не оскаржувалось головою колгоспного двору ОСОБА_7
Справа розглядалась судами неодноразово.
Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 13.02.2004 року позовна заява ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ жилого будинку в натурі була виділена в окреме провадження, а ухвалою того ж суду від 16.02.2004 року провадження у справі в цій частині було зупинене до розгляду позовних вимог про визнання права власності на спірний будинок (а.с. 119, 120).
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 28 травня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були задоволені та визнано за кожним із них право власності на 1\5 частину спірного будинку. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на весь будинок було відмовлено.
Також було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кілійської міської ради про скасування рішення Кілійського міськвиконкому НОМЕР_1 від 28.06.1996 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, суд виходив із того, що житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991 року відносився до колгоспного двору, а тому був власністю всіх його членів, а саме: позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_1 та його батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.20).
З таким висновком суду можливо погодитись частково.
Стосовно того, що спірний будинок станом на 15.04.1991 року відносився до колгоспного двору, головою котрого був ОСОБА_7, а членами - його син - відповідач ОСОБА_1, дружина сина - первісний позивач ОСОБА_2, та їх діти - позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, то судова колегія повністю погоджується з висновком суду в цій частині.
Зазначені обставини підтверджуються наступними доказами:
• - свідоцтвом про право власності на спірний будинок НОМЕР_1 від 10 вересня 1969 року, згідно якого будинок НОМЕР_2 (в теперішній час АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого являється ОСОБА_7 (а.с. 139);
• - довідкою Кілійського РБТІ про те, що будинок АДРЕСА_1 в м. Кілії на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 20 вересня 1969 року відноситься до колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_7 (а.с. 12);
• - архівним витягом виконкому Кілійської міської ради, згідно якого за заявою ОСОБА_7 рішенням НОМЕР_1 від 20.08.1969 року було визнано право власності на домоволодіння НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 за колгоспним двором, головою якого являвся ОСОБА_7 (а.с.217);
• - довідкою виконкому Кілійської міської ради № 10 від 25.01.2001 року про склад колгоспного двору (а.с.43);
• - випискою із погосподарської книги, згідно якої станом на 16.04.1991 року членами колгоспного двору АДРЕСА_1 були як ОСОБА_7, так і позивачі з відповідачем у справі (а.с. 132, 133).
Таким чином, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що станом на 15.04.1991 року будинок АДРЕСА_1 відносився до колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_7, позивачі та відповідач у справі.
Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що зазначений будинок не міг відноситись до колгоспного двору є безпідставними та недоведеними, оскільки спростовуються наявними у справі доказами.
Крім того, суд обгрунтовано прийняв до уваги ту обставину, що за життя голова колгоспного двору ОСОБА_7 не оскаржував свідоцтво про право власності на спірний будинок за колгоспним двором та не оскаржував складу цього колгоспного двору.
З огляду на викладене, суд також обгрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконкому Кілійської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірний будинок за колгоспним двором.
Разом з тим, при вирішенні питання про визнання права власності на частки спірного будинку між колишніми членами колгоспного двору, суд допустив порушення матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
До зазначеного висновку судова колегія дійшла, виходячи із наступного.
Із матеріалів справи вбачається, що спірний будинок був збудований батьками відповідача ОСОБА_1, про що в 1969 році на останнього було видано свідоцтво про право власності на будинок.
При цьому доказів того, що після поселення у спірний будинок позивачки ОСОБА_2 в 1982 році остання своєю працею прийняла участь у збільшенні його вартості, матеріали справи також не містять.
У відповідності з ч. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 02 березня 1973 року "Про судову практику в справах про поділ колгоспного двору і виділ з нього" нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею чи коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частки або для відмови в її виділі.
Враховуючи, що мова йде про майно колгоспного двору, яким у даному випадку є тільки жилий будинок, та до створення якого позивач ОСОБА_2 не має відношення, у задоволенні позову останньої у визнанні права власності на частину будинку слід відмовити.
Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції і не заперечувалось позивачкою ОСОБА_2, право останньої на спірний будинок було порушене в 1997 році, коли вона була змушена залишити будинок і по теперішній час проживати з дітьми в іншому місці (а.с.16-зворот, а.с. 160, 265).
Таким чином, в межах трирічного строку позовної давності, передбаченого ст. 71 ЦК України в редакції 1963 року, ОСОБА_2 мала право пред'явити позов про захист свого порушеного права, однак звернувшись до суду лише 18 січня 2001 року, пропустила зазначений строк позовної давності.
У відповідності до ст. 75 ЦК України в редакції 1963 року позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
З цих підстав судова колегія вважає за необхідне застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1\5 частину спірного будинку та відмовити їй в задоволенні позову.
При цьому судова колегія приймає до уваги неодноразові заяви позивачки ОСОБА_2 про те, що особисто вона не претендує на частину спірного будинку, проте вважає, що право власності на його частки повинні бути визнані за дітьми. Такі заяви ОСОБА_2 робила як в суді апеляційної інстанції так і в ході розгляду справи в суді першої інстанції (а.с.77).
Стосовно прав власності дітей сторін у справі - позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, то їх вимоги є обгрунтованими і підлягають задоволенню, в частині визнання за кожним із них права власності на частину спірного будинку у розмірі 1\4 частини, оскільки станом на 15.04.1991 року та на час звернення до суду вони були неповнолітніми, а тому вимоги до них щодо участі працею або коштами у колгоспному дворі та щодо позовної давності не застосовуються.
Відмовляючи в задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спірний будинок, суд не врахував, що ці позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
Враховуючи, що ОСОБА_2 втратила право вимоги частини у спірному будинку, до ОСОБА_1 перейшло право власності на 1\4 частину цього будинку як колишнього члена колгоспного двору, та 1\4 частина - в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_7, а всього на 1\2 частину спірного будинку, тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині визнання права власності на 1\2 частину спірного будинку.
Зважаючи на те, що при зверненні до суду апеляційної інстанції апелянт ОСОБА_1 не сплатив судові витрати, судова колегія вважає за необхідне стягнути ці витрати з апелянта:
судовий збір у розмірі 25, 50 грн. на користь держави, одержувач - УДК м. Одеси ГУДКУ в Одеській області; КОД ОКПО - 23862106; установа банку - ГУДК в Одеській області; МФО -828011; рахунок- 31413537700007; код - 22090100.
витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі 30 грн. на користь апеляційного суду Одеської області, призначення платежу: "за ІТЗ, код КБК 22050000", код ОКПО 23213460, Банк одержувач: ГУДКУ в Одеській області, МФО: 828011, розрахунковий рахунок: 31218259700007.
З огляду на викладене, судове рішення не може бути визнано законним і обгрунтованим, оскільки суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, а тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_4
Керуючись п. 2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 28 травня 2008 року скасувати.
Ухвалити нове рішенням, яким позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково, визнати за кожним із них право власності на 1\4 частину жилого будинку АДРЕСА_1.
У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину жилого будинку АДРЕСА_1.
Позов ОСОБА_1 до виконкому Кілійської міської ради про скасування рішення Кілійського міськвиконкому НОМЕР_1 від 28.06.1996 року про визнання права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 за колгоспним двором залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь апеляційного суду Одеської області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в апеляційному суді у розмірі 30 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 25 грн. 50 коп.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту проголошення.