Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
місто Київ
справа № 201/8674/14-ц
провадження № 61-405св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2015 року у складі судді Антонюк О. А. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2016 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Пономарь З. М., Черненкової Л. А.,
У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми.
На обґрунтування заявлених вимог позивач стверджував, що ним відкрито три рахунки у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», залишки за якими на травень 2014 року склали: рахунок «Універсальний» - 9, 75 грн, рахунок «Бонусний» - 13, 69 грн та рахунок «Бюджетний» - 50 554, 60 грн. На його звернення до відповідача із проханням повернути кошти, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не реагував.
Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань за договорами банківського вкладу, чим порушує його права як споживача, просив визнати дії банку неправомірними та зобов'язати ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» видати грошові кошти з рахунку «Універсальний» - 9,75 грн, рахунку «Бонусний» - 13,69 грн та рахунку «Бюджетний» - 50 554,60 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
У своїх висновках суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні оригінали договорів банківських вкладів та квитанцій про внесення грошових коштів, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів відкриття рахунків у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Крім того, у травні 2014 року Банком Росії фактично конфіскована частина майнового комплексу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка використовувалася у банківській діяльності відокремленого структурного підрозділу - філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а тому відповідач на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя не мав можливості здійснювати банківську діяльність після окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що суд повно і всебічно дослідив відносини між сторонами, справу судом першої інстанції розглянуто на підставі встановлених фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та належних доказів.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 року, справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду справи ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2015 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права, та тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним відкрито банківські рахунки у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», оскільки копія довідки № 51808301, не відповідає вимогам закону, та не містить обов'язкових реквізитів, визначених у пункті 2.9 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 01 червня 2011 року № 174 банк (далі - Інструкція № 174), а в матеріалах справи відсутній її оригінал. Також відсутній оригінал касового документа, оформленого згідно з касовими операціями, визначеними зазначеною Інструкцією, про здійснення приймання від ОСОБА_3 грошових коштів. Заяви із проханням позивача оформити вклади не можуть свідчити про те, що письмова форма договорів банківського вкладу є дотриманою.
ОСОБА_3 у червні 2016 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга ОСОБА_3 обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, зазначено, що ним відкрито не депозитний рахунок, а рахунок «Бюджетний», за яким йому нараховувалася заробітна плата та інші суми роботодавцем, на підприємстві якого він працював, тому застосування до зазначених договірних правовідносин судом першої інстанції норм права відносно депозиту та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492) є необґрунтованим. Крім того, заявник зазначив, що зобов'язання за договорами вкладів має виконувати саме ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як юридична особа, а не його філія.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження 04 січня 2018 року передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на ім'я ОСОБА_3 відкрито три банківські рахунки у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Згідно з копією довідки від 27 травня 2014 року, виданої ОСОБА_3, залишки за рахунками на травень 2014 року склали: рахунок «Універсальний» - 9,75 грн, рахунок «Бонусний» - 13,69 грн та рахунок «Бюджетний» - 50 554, 60 грн (а.с.5).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою (пункт 2 статті 208 ЦК України).
Згідно з договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (частини 1, 3 статті 1066 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до пункту 1.8 Інструкції № 492, банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.
Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов'язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).
Згідно з пунктом 1.16 Інструкції № 492 днем відкриття поточного рахунка клієнта вважається дата, що зазначена на заяві про відкриття цього рахунка в розділі «Відмітки банку».
У пункті 1.19 Інструкції № 492 передбачено, що у разі відкриття поточного рахунка клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунка. На заяві клієнта мають бути зазначені підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого (яку) згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов'язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб (особи) банку, які (яка) відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера рахунка клієнта та його відповідність внутрішньому плану рахунків банку.
Відповідно до пункту 6.9 Інструкції № 492 банк для зарахування виключно заробітної плати, стипендії, пенсії, соціальної допомоги та інших передбачених законом соціальних виплат відкриває фізичній особі окремий поточний рахунок у порядку, визначеному цією главою, або використовує вже відкритий для цих цілей рахунок (далі у цьому пункті - окремий рахунок).
Для відкриття окремого рахунка клієнт зобов'язаний у заяві про відкриття поточного рахунка (додаток 6) в рядку "Додаткова інформація" зазначити, що рахунок відкривається для зарахування заробітної плати, стипендії, пенсії, соціальної допомоги та інших передбачених законом соціальних виплат. Для діючого поточного рахунка така інформація визначається в додатковому договорі до договору банківського рахунка.
Операції за рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкцією № 492, Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 (із змінами) (далі - Положення), та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України.
Відповідно до пункту 4.14 Положення емітенти платіжних карток зобов'язані в порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їх картрахунках за операціями, що виконані клієнтами та їх довіреними особами. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) за картковими рахунками клієнтів обумовлюються у договорі банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського рахунка під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов'язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору.
З метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків, беручи до уваги Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», Декларацію Верховної Ради України від 20 березня 2014 року № 1139-VII «Про боротьбу за звільнення України», Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», враховуючи неможливість здійснювати Національним банком України банківське регулювання та банківський нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю окремих банків та відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також неможливість виконання такими банками та відокремленими підрозділами банків вимог Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму», Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», інших нормативно-правових актів Національного банку України, що свідчить про здійснення ними ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи кредиторів, у тому числі інших банків, правлінням Національного банку України прийнято постанову від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» (далі - Постанова).
Відповідно до пункту 5 зазначеної Постанови банки, у тому числі й ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.
Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок апеляційного суду, що довідка від 27 травня 2014 року № 51808301, видана Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», не може бути належним та допустимим доказом. Відповідно до статті 59 ЦПК України 2004 року суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Така довідка видана ОСОБА_3 після відкликання НБУ банківської ліцензії у відокремлених підрозділів відповідача, що розташовані на території Автономної Республіки Крим, а отже й припинення діяльності відокремлених підрозділів банків, а тому не є допустимим доказом у справі.
При цьому, така довідка не є належним доказом у справі у розумінні статті 58 ЦПК України 2004 року, оскільки не містить інформацію про предмет доказування. Зокрема, у довідці зазначено неповні номери рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_3, містяться лише перші та останні 4 цифри номерів рахунків, що не дає суду можливості встановити, що саме на цих рахунках розміщені грошові кошти, які позивач просить повернути йому.
Позивач мав можливість, користуючись своїми процесуальними правами, передбаченими статтями 27, 31 ЦПК України 2004 року, зокрема, щодо забезпечення та витребування доказів, довести перерахування роботодавцем йому на рахунок у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» грошових коштів, наявність договірних правовідносин між роботодавцем та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо обслуговування банківського рахунку «Бюджетний», відкритий на ім'я ОСОБА_3, проте такими правами не скористався.
Верховний Суд не встановив порушення процесуальних прав позивача судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 не звертався до судів з такими клопотаннями, перешкод у реалізації його процесуальних прав не встановлено.
Разом з тим, апеляційний суд не звернув уваги на висновки, викладенні в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року у цій справі, зокрема, що договори банківських рахунків укладено між позивачем та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як юридичною особою, місцезнаходження якої розташоване на території України, у м. Дніпропетровську.
Відповідно до частин першої та третьої статті 95 ЦК Українифілією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Помилковим та таким, що не ґрунтується на законах України, є посилання суду першої інстанції на положення Федерального Закону Російської Федерації «Про захист інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя», оскільки договір банківського вкладу укладений з позивачем у Кримській філії банку на території Автономної Республіки Крим, яка на момент розгляду справи має статус тимчасово окупованої території.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Відповідно до положень статті 47 цього Закону банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.
Зважаючи на викладене, надання банківських послуг здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Відтак саме банк, а не його структурна одиниця має відповідати за зобов'язаннями, взятими на себе за укладеним договором.
Додатково Верховним Судом встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій без відповідної заяви позивача розглянули справу не за тими підставами позову, що були визначені позивачем під час звернення до суду. Так, звертаючись із позовом до суду, ОСОБА_3 посилався як на його правові підстави на положення статей 1066, 1068, 1074 ЦК України щодо договору банківського рахунка, операцій за таким рахунком та передбачених законом обмежень розпоряджатись рахунком, натомість рішення судів містять посилання на правила щодо депозитного договору, стосовно якого не заявлялись позовні вимоги.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 у зв'язку з його необґрунтованістю.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді А. С. Олійник
С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик