Ухвала
Іменем України
20 березня 2018 року
м. Київ
справа № 404/4052/16-к
провадження № 51-695км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , який приймав участь у розгляді провадження в судах першої та апеляційної інстанцій на ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 серпня 2016 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Санкт-Петербурга Російської Федерації (далі - РФ) від 25 вересня 2014 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за частиною 3 статті 30, пунктом «б» частини 3 статті 228.1 КК Російської Федерації (далі - КК РФ) на строк 8 років позбавлення волі; за частиною 2 статті 228 КК РФ на строк 4 роки позбавлення волі.
На підставі частини 3 статті 69 КК РФ шляхом часткового складання покарань ОСОБА_7 остаточно за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 3 місяців без штрафу, без обмеження волі з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму.
Крім того, запобіжний захід ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з 25 вересня 2014 року. А на підставі частини 3 статті 72 КК РФ ухвалено зарахувати у строк відбування покарання час перебування ОСОБА_7 під вартою до судового розгляду по теперішній час із 07 грудня 2013 року по 24 вересня 2014 року.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 липня 2016 року розглянуто клопотання Міністерства юстиції України про приведення вказаного вироку РФ щодо ОСОБА_7 у відповідність із законодавством України.
Постановлено вважати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судимого за вироком Ленінського районного суду м. Санкт-Петербурга від 25 вересня 2014 року за частиною 3 статті 30, пунктом «б» частини 3 статті 228.1, частиною 2 статті 228 КК РФ таким, що відповідає засудженню його за частиною 2 статті 15, частиною 2 статті 307 та частиною 2 статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням статті 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 3 місяці.
А також постановлено строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати відповідно до вироку Ленінського районного суду м. Санкт-Петербурга від 25 вересня 2014 року з часу затримання, а саме з 25 вересня 2014 року, зарахувавши у строк покарання час перебування під вартою з 07 жовтня 2013 року по 24 вересня 2014 року. А відповідно до статті 72 КК зараховано у строк покарання час попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалою від 17 серпня 2016 року змінив указану ухвалу суду першої інстанції від 08 липня 2016 року: постановив вважати ОСОБА_7 засудженим за вироком Ленінського районного суду м. Санкт-Петербурга РФ за частиною 3 статті 30, пункту «б» частини 3 статті 228.1, частиною 2 статті 228 КК РФ таким, що відповідає засудженню його за частиною 1 статті 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, також за частиною 2 статті 309 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі частини 1 статті 70 КК постановлено шляхом часткового складання призначених покарань остаточно за сукупністю злочинів ОСОБА_7 призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. Строк відбування покарання ОСОБА_7 постановлено обчислювати з 25 вересня 2014 року, зарахувавши у цей строк час перебування під вартою із 07 жовтня 2013 року по 24 вересня 2014 року включно. На підставі частини 5 статті 72 КК ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання час попереднього ув'язнення з 07 жовтня 2013 року по 09 грудня 2014 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. У решті ухвалу районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та призначення нового розгляду у апеляційному суді. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, прокурор указує на те, що оскарження ухвали суду апеляційної інстанції віднесено до предмету касаційного перегляду, оскільки перешкоджає подальшому кримінальному провадженню. Вважає, що вирок суду іноземної держави не приведено у відповідність із вимогами статті 610 Кримінального процесуального закону України (далі - КПК) та статті 70 КК, оскільки призначено більш м'яке покарання, ніж передбачено, а при застосуванні статті 72 КК, на думку прокурора, суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі повноважень, наданих чинним законодавством при розгляді клопотання Міністерства юстиції України.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка частково підтримала касаційну скаргу, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора підлягає закриттю на таких підставах.
Мотиви Суду
Як убачається з матеріалів провадження, касаційне провадження було відкрито і витребувано за касаційною скаргою прокурора на підставі ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 06 вересня 2016 року та 15 вересня 2016 року.
Після надходження 29 вересня 2016 року матеріалів провадження, ухвалою ВССУ від 17 січня 2017 року було закінчено підготовчі дії та призначено до касаційного розгляду на 20 квітня 2017 року.
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року(далі - Закон), що набрав чинності 15 грудня 2017 року, внесено зміни до Кримінального процесуального кодексу України й визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Відповідно до положень параграфу 3 розділу 4 вказаного Закону матеріали провадження про приведення вироку іноземної держави у відповідність із законодавством України щодо ОСОБА_7 було передано до Касаційного кримінального суду Верховного Суду і, відповідно, призначено до касаційного розгляду.
Під час перевірки матеріалів провадження колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення прав на апеляційне та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення. Отже, суду слід з'ясувати, чи можуть бути оспорюванні ухвали судів першої та апеляційної інстанцій предметом перевірки в порядку касаційної процедури.
Прокурор оскаржує судові рішення за результатами розгляду клопотання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України на підставі статті 610 КПК.
У частині 7 статті 610 КПК встановлено, що за наслідками розгляду клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку. При цьому, право на касаційне оскарження такого рішення цією статтею не передбачено.
Також указане правило не може бути виведено із загальних положень статті 424 КПК. Відповідно до зазначеної статті (наскільки вона може обговорюватися в контексті цієї справи), в касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Разом з цим, посилання прокурора на рішення Верховного Суду України від 11 лютого 2016 року у справі № 5-331кс(15)16, касаційний суд не приймає до уваги, оскільки це рішення було прийнято у суттєво іншому контексті. У цьому рішенні Верховний Суд України побудував свою аргументацію саме на відмінності застосування амністії від питань, що пов'язані з виконанням вироку. Тому, суд вважає, що висновки Верховного Суду України у цьому рішенні не можуть бути застосовані у справі, що розглядається.
На переконання колегії судів, оскаржені ухвали не є ухвалами суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, які зазначено у частині 2 статті 424 КПК, оскільки вони не охоплюються поняттям «судове провадження», визначення якого дано в пункті 24 частини 1 статті З цього Кодексу. Отже, вони і не є предметом касаційного оскарження, а, відповідно, і розгляду по суті.
На підставі наведеного колегія суддів вбачає помилковим відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, у зв'язку з чим воно підлягає закриттю.
Керуючись статтями 424, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд
постановив:
Касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 серпня 2016 року щодо ОСОБА_7 , закрити.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3