Постанова
Іменем України
10 травня 2018 року
м. Київ
справа № 372/874/17
провадження № 61-8223св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - Управління поліції охорони в Київській області,
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - Вінницьке вище професійне училище Департаменту поліції охорони,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року у складі судді Потабенко Л. В. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Савченка С. І., Голуб С. А.,
У березні 2017 року Управління поліції охорони в Київській області звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа − Вінницьке вище професійне училище Департаменту поліції охорони, про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 26 лютого 2016 року між Управлінням поліції охорони в Київській області, ОСОБА_4 та Вінницьким вищим професійним училищем Департаменту поліції охорони укладено договір про навчання кандидата на службу за кошти поліції охорони № 132, за умовами якого вартість навчання відповідача становить 28 732,46 грн.
Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов'язався перерахувати Вінницькому вищому професійному училищу Департаменту поліції охорони кошти за підготовку ОСОБА_4 в органи внутрішніх справ на посади рядового і начальницького складу підрозділів ДСО з наданням професії 5169 «охоронник», а відповідач зобов'язався після закінчення навчального закладу прибути на службу до підрозділу Управління поліції охорони в Київській області 18 червня 2016 року та відпрацювати мінімум три роки.
Після закінчення навчання ОСОБА_4 було призначено поліцейським Обухівського районного відділу Управління поліції охорони в Київській області. Однак, у порушення умов договору відповідач 31 жовтня 2016 року звільнився зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» за власним бажанням.
Управління поліції охорони в Київській області просило стягнути з ОСОБА_4 на свою користь 28 732,46 грн витрачених на навчання, а також судові витрати у розмірі 1 600,00 грн.
Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Управління поліції охорони в Київській області заборгованість у розмірі 28 732.46 грн, та понесені судові витрати в сумі 1 600,00 грн, а всього стягнуто 30 332,46 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 не виконав взятих на себе зобов'язань за договором про навчання кандидата на службу за кошти поліції охорони від 23 лютого 2016 року № 132, оскільки звільнився зі служби в поліції за власним бажанням, не відпрацювавши після закінчення навчального закладу в Обухівському районному відділі Управління поліції охорони в Київській області протягом трьох років, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на його навчання.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на його навчання.
21 листопада 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції, у зв'язку із чим він був позбавлений права подати свої заперечення щодо заявлених позовних вимог.
Судом не встановлено яке право позивача та як порушено.
Договір від 26 лютого 2016 року № 132 не відповідає Порядку проходження професійної підготовки поліцейського затвердженого наказом Міністерства внутрішні з справ від 16 лютого 2016 року № 105.
Договором не визначено обов'язковість відпрацювання ОСОБА_4 трьох років у позивача.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
12 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Обухівського районного суду Київської області цивільну справу № 372/874/17 за позовом Управління поліції охорони в Київській області до ОСОБА_4, третя особа − Вінницьке вище професійне училище Департаменту поліції охорони, про стягнення заборгованості.
Зупинено виконання заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року, до закінчення касаційного провадження.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та додані до неї документи та роз'яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 20 березня 2018 року.
21 березня 2018 року справа № 372/874/17 надійшла до Верховного Суду.
У березні 2018 року справу № 372/874/17 передано судді-доповідачу.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
За змістом частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.
За змістом статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Установивши, що ОСОБА_4 після закінчення навчання був призначений на посаду поліцейського Обухівського районного відділу Управління поліції охорони в Київській області, проте звільнився за власним бажанням, не пропрацювавши трьох років, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договором про навчання кандидата на службу за кошти поліції охорони від 26 лютого 2016 року № 132, що є підставою для стягнення із ОСОБА_4 на користь Управління поліції охорони в Київській області витрат на його навчання у розмірі 28 732,46 грн.
Доводи заявника про те, що він не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції, у зв'язку із чим він був позбавлений права подати свої заперечення щодо заявлених позовних вимог судом касаційної інстанції відхиляються з огляду на таке.
Статтею 309 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом апеляційної інстанції належним чином перевірено доводи заявника щодо неналежного повідомлення ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції.
В матеріалах справи містяться поштові повідомлення про отримання відповідачем судових повісток за місцем його реєстрації. Крім того, в матеріалах справи міститься заява відповідача про відкладення розгляду справи та розписка відповідача про отримання копії позовної заяви з додатками.
Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про відсутність порушення норм процесуального права, відхилив апеляційну скаргу.
Доводи заявника про те, що договір від 26 лютого 2016 року № 132 не відповідає Порядку проходження професійної підготовки поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішні з справ від 16 лютого
2016 року № 105, - є безпідставними, оскільки заявником не надано доказів про те, що вказаний договір визнано недійсним.
Доводи про те, що договором не визначено обов'язковість відпрацювання ОСОБА_4 трьох років у позивача спростовуються самим договором від 26 лютого 2016 року № 132, зокрема пунктом 3.3 вказаного договору.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня
2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року зупинено виконання заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року, до закінчення касаційного провадження.
Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.
Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 02 листопада
2017 року залишити без змін.
Поновити виконання заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року.
Постанова оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська