Постанова
Іменем України
14 травня 2018 року
м. Київ
справа № 522/19477/16-ц
провадження № 61-357св17
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2017 року, у складі головуючого-судді Домусчі Л. В. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року, у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») про визнання договорів недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 22 лютого 2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір відступлення права вимоги за кредитними договорами, договір комісії, а також договір факторингу, які стосувалися, зокрема, права вимоги за кредитним договором від 14 січня 2008 року №МL-502/003/2008. Посилаючись на те, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу є різними між собою правочинами, не можливо встановити на підставі якого з них ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за кредитним договором. Вищевказані правочини вважає такими, що суперечать за змістом пункту 5 статті 203 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та які не направленні на настання реальних правових наслідків, оскільки при передачі заборгованості банки повинні були розділити боржників на фізичних та юридичних осіб. Також, згідно розпорядження Нацкомфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231, яке було чинним на день укладання спірних договорів, було визначено коло суб'єктів, до яких право вимоги могло бути відступлено за договором факторингу, - ними могли бути лише суб'єкти господарювання, а тому оскаржуваний договір факторингу від 22 лютого 2013 року мав бути укладений з урахуванням вищевказаних вимог розпорядження Нацкомфінпослуг № 231.
Крім того у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» повинна бути фінансова ліцензія, тоді як на час звернення з позовом до суду, вищезазначене товариство виключене з Державного реєстру фінансових установ, а також анульоване свідоцтво про реєстрацію фінансової установи та доповнення до нього. Також, для здійснення факторингових операцій, предметом яких є вимоги в іноземній валюті, необхідна генеральна валютна ліцензія НБУ, тому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не може бути стороною договору відступлення права вимоги.
Зазначала, що оскаржувані договори від 22 лютого 2013 року укладені зі значними порушеннями: договір відступлення права вимоги не містить підписів та печаток сторін правочину та був укладений у м. Дніпропетровську, й підписаний представником ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - ОСОБА_5 Договір факторингу та договір комісії були укладені того ж дня у м. Києві та підписані тим самим представником ОСОБА_5
Відповідно до умов договору факторингу від 22 лютого 2013 року оскільки право вимоги переходить до фактора (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») з моменту зарахування коштів на рахунок клієнта (ПАТ «ОТП Банк»), то договір відступлення права вимоги не міг бути укладеним у той же день з основним договором, який не набув законної сили. Крім того відступлення права вимоги повинно бути здійснено з належним повідомленням боржника (позичальника), проте їй не було направлено відповідного письмового повідомлення від банку, досудова вимога правонаступника з належним підтвердженням набуття права вимоги нею також отримана не була. Також Законом України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що банки мають право передавати право стягнення заборгованості третім особам, якщо ці вимоги були зазначені в кредитному договорі. Оскільки кредитний договір від 14 січня 2008 року №МL-502/003/2008 не містить такої умови, відповідно ПАТ «ОТП Банк» не мав права передавати борг ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
На підставі вищевикладеного просила визнати недійсними договори укладені між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в частині передачі боргу за кредитним договором від 14 січня 2008 року №МL-502/003/2008: договором факторингу від 22 лютого 2013 року; договорами відступлення права вимоги від 22 лютого 2013 року та комісії від 22 лютого 2013 року;
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2017 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні договори відповідають вимогам законодавства, були спрямовані на реальне настання наслідків обумовлених ними, відповідають вимогам закону щодо форми та порядку укладення.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли до помилкового висновку про те, що позивачем не доведені ті обставини, що оспорюванні договори порушують її права з посиланням на вимоги статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо переходу до нового кредитора всіх прав і обов'язків початкового кредитора, які існували на момент їх переходу, оскільки не зважаючи на те, що позивач не є стороною оскаржуваних договорів, однак, сам факт їх укладання стосується її цивільних прав та обов'язків.
Суди не звернули увагу на те, що на момент укладення договору факторингу існували обмеження щодо виникнення договірних зобов'язальних відносин між сторонами в частині придбання фактором відступленої грошової вимоги за договорами факторингу до боржників фізичних осіб.
Також в один день не можуть бути укладені два договори (договір факторингу та договір відступлення прав вимоги) однією особою в різних місцях.
Крім того відступлення права вимоги повинно бути здійснено з належним повідомленням боржника (позичальника), проте їй не було направлено відповідного письмового повідомлення від банку, досудова вимога правонаступника з належним підтвердженням набуття права вимоги нею також отримано не було.
Також Законом України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що банки мають право передавати право стягнення заборгованості третім особам, якщо ці вимоги були зазначені в кредитному договорі. Оскільки кредитний договір не містить такої умови, ПАТ «ОТП Банк» не мав права передавати борг ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
28 грудня 2017 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в наведеній справі.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 січня 2008 року між ОСОБА_6 та ЗАТ «ОТП Банк», який в подальшому змінив назву на ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір № ML-502/003/2008, відповідно до якого їй було надано кредит у розмірі 71 050,00 дол. США.
У забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 укладений договір іпотеки, посвідчений нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чепелєвою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 106.
Цього ж дня укладений договір поруки між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_8
22 лютого 2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір факторингу № б/н, відповідно до пункту 3.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає (відступає) фактору права грошової вимоги на кредитний портфель, який включає в себе право грошової вимоги за кредитними договорами, а фактор здійснює фінансування клієнта за плату на умовах цього договору (а.с. 10-18).
Згідно до пункту 3.4 вказаного договору, клієнт зобов'язаний відступити (передати) права за окремими договорами застави та/або договорами іпотеки, укладеними між клієнтом та боржниками для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Передача таких договорів має бути оформлена відповідним договором про передачу прав на заставлене майно.
22 лютого 2013 року, згідно додатку №1 до договору факторингу, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було передано право вимоги, за кредитним договором від 14 січня 2008 року № ML-502/003/2008, позичальником за яким є ОСОБА_4 (а.с. 134-150).
В той же день між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір відступлення права вимоги та акт відступлення (приймання-передачі) кредитного портфелю (а.с. 151-152).
Згідно пункту 1.2 вказаного договору ПАТ «ОТП Банк» передає та відступає ТОВ «ОТП Факторинг Україна» сукупність прав, належних банку за договорами забезпечення, включаючи право звернення стягнення на предмет іпотеки/застави. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. та зареєстровано в реєстрі за № 991 (а.с. 170-173).
За згаданим договором відступлення права вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за договором іпотеки № PML-502/003/2008, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І. M. за реєстровим №991 (додаток №1 до договору про відступлення права вимоги від 22 лютого 2013 року) (а.с. 174-176).
Згідно статті першій договору факторингу від 22 лютого 2013 року, договір комісії - це договір комісії між фактором (комітентом) та клієнтом (комісіонером), відповідно до якого комісіонер зобов'язаний надавати послуги комітенту, пов'язані з організацією обслуговування кредитного портфелю та отримуватиме за це комісійну винагороду (а.с. 10).
Тому, оскільки комітент - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» потребує допомоги в організації обслуговування кредитного портфелю, зокрема, при отриманні платежів від боржників за відповідними кредитними договорами та договорами застави, 22 лютого 2013 року між банком та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» також був укладений договір комісії (а.с.155-167).
Вказаний договір комісії застосовувався і до кредитного договору від 14 січня 2008 року № ML - 502/003/2008, за яким позичальником є ОСОБА_4 (додаток №1 до Договору комісії від 22 лютого 2013 року) (а.с. 168-169).
Факт набуття ТОВ «ОТП Факторинг України» за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 22 лютого 2013 року з правом вимоги за вищевказаним кредитним договором встановлені заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 грудня 2015 року та частково залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 квітня 2016 року. Зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення пені за порушення строків повернення кредиту та залишено без змін в частині задоволення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4, ОСОБА_8 про стягнення з відповідачів солідарно залишку по заборгованості за кредитом в сумі 55 158,34 дол. США, що в гривневому еквіваленті склало 440 880,61 грн. та суми відсотків, несплачених за користування кредитом в сумі 8 777,27 дол. США, що у гривневому еквіваленті склало 70156,72 грн.
Тому відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України вищезазначене судове рішення має преюдиційне значення при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Згідно частини 1 статті 626, статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина 1 статті 638 ЦК України).
Згідно пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Відповідно до статей 514, 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Поняття факторингу та його особливості визначені главою 73 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.
Натомість відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
З вищенаведеного можна зробити висновок про те, що відступлення права вимоги - це одна з підстав заміни кредитора в зобов'язанні. Факторинг є фінансуванням під відступлення права грошової вимоги. У договорі факторингу фактором виступає виключно банк або інша фінансова установа.
Положення ЦК України не містять жодних обмежень щодо предмету договору факторингу (право грошової вимоги), за критерієм віднесення носія вказаної заборгованості до кола суб'єктів господарювання. Так, згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином, ЦК України не містить вимоги щодо предмету договору в залежності від належності вказаної заборгованості до фізичної особи чи до суб'єкту господарювання.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону.
З наведеного вбачається, що чинне законодавство не встановлює жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватися відступлення права вимоги. Тобто, законодавець не виключає фізичних осіб з кола осіб, що беруть участь у фінансовій операції факторингу.
Предмет договору факторингу також відповідає вимогам статей 1077, 1078 ЦК України, адже ним передбачено зобов'язання фактора (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») сплатити клієнту (ПАТ «ОТП Банк») грошові кошти в розмірі та порядку, зазначеному в розділі 5 цього Договору, та зобов'язання клієнта відступити за це фактору право грошової вимоги за кредитними договорами та забезпечувальними договорами, зокрема, до позивача.
Отже, набуття ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до боржника - фізичної особи ОСОБА_4 є правомірним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що відповідачами під час укладання оспорюваного договору факторингу від 22 лютого 2013 року були дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, доводи позивача про визнання оспорюваного правочину недійсним не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Оскільки договір комісії від 22 лютого 2013 року та договір відступлення прав вимоги від 22 лютого 2013 року, були укладені між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» у зв'язку укладенням договору факторингу від 22 лютого 2013 року, вимоги ОСОБА_4 в частині даних договорів комісії та відступлення прав вимоги від 22 лютого 2013 року є похідними, а тому також задоволенню не підлягають.
Доводи касаційної скарги про те, що оспорювані договори порушують права позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судами враховано, що позивач ОСОБА_4 не є стороною оспорюваних правочинів, а за оспорюваними договорами (зокрема за договором факторингу від 22 лютого 2013 року) мало місце відступлення права вимоги від первісного до нового кредитора, тому суд не вбачав порушення прав позивача, оскільки згода боржника на заміну кредитора у зобов'язанні не потрібна. При цьому, суду не наведено доказів, яким чином внаслідок укладення оскаржуваних договорів були порушені зі сторони відповідачів права позивача.
Доводи касаційної скарги про те, що пункт перший розпорядження від 3 квітня 2009 року № 231, виключає безпосередньо фізичних осіб з кола переліку осіб, що беруть участь в операції факторингу, оскільки передбачає таку сукупність ознак, як фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання та відповідно набуття відступленого права грошової вимоги виключно до боржників - суб'єктів господарювання також не заслуговують на увагу, оскільки за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов висновку, що вищезазначене розпорядження не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Доводи касаційної скарги про те, що у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутня генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій, а тому не має законного права приймати платежі від позичальника в іноземній валюті є безпідставними, оскільки ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного валютного договору, а у справі яка розглядається було укладено договір відступлення права вимоги (цесії).
Також безпідставними є твердження ОСОБА_4 як підставу недійсності оскаржуваних договорів, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не може бути стороною договору факторингу, оскільки на теперішній час не є фінансовою установою та його свідоцтво анульовано враховуючи наступне.
У відповідності до статті1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт; клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності; фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно з положеннями статей 4, 5, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фактор на момент укладення договору факторингу повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.
З тексту договору факторингу від 22 лютого 2013 року вбачається, що на момент його укладення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мало статус фінансової установи та було внесено до Державного реєстру фінансових установ України».
Оскільки, суд досліджував правомірність та відповідність договору нормам чинного законодавства на момент його укладення, суб'єктний склад договору факторингу від 22 лютого 2013 року відповідав вимогам статті 1079 ЦК України.
Крім того колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що в один день не можуть бути укладені два договори (договір факторингу та договір відступлення прав вимоги) однією особою в різних місцях, оскільки зазначені посилання належними доказами не підтвердженні. Правомірність підпису уповноваженої особи ТОВ «ОТП Факторинг Україна», наявна в оскаржуваних договорах, матеріалами справи не спростована.
Також, відповідно до частини 1 статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Доводи касаційної скарги про те, що договір факторингу є недійсним, оскільки позивача не було повідомлено про укладений договір, є безпідставними, оскільки відповідно до частини 2 статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4, залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук