Ухвала
Іменем України
11 травня 2018 р.
м. Київ
Справа № 619/2563/17
Провадження №51- 5985 ск 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 13 листопада 2017 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 3 квітня 2018 року щодо нього,
вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 13 листопада 2017 року,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Профінтерн Вовчанського району Харківської області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
В часткове задоволення позову стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування матеріальних збитків - 100 851,35 грн., моральної шкоди - 10 000,00 грн., а всього - 110 851,35 грн.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової дактилоскопічної експертизи № 804 від 09.06.2017 - 2 641,20 грн.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 3 квітня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 залишено без змін.
Згідно з копіями доданих до касаційної скарги судових рішень, ОСОБА_4 26.05.2017 року, близько 10 год., більш точний час в ході досудового розслідування встановити не виявилося можливим, маючи та реалізовуючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, прийшов до домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , після чого впевнившись у тому, що його подальші дії ніким помічені не будуть, переліз через паркан справа від хвіртки, зайшов на територію двору вищевказаного домоволодіння, підійшов до домоволодіння з тильної сторони будинку, за допомогою викрутки, яку він взяв з собою з дому, відчинив пластикове вікно. Продовжуючи реалізовувати свій умисел, ОСОБА_4 через вікно проник до приміщення будинку вищезазначеного домоволодіння, звідки таємно викрав гроші в сумі 5000 доларів США, що складали згідно курсу валют НБУ - 131 383 грн. 35 коп. та 1000 гривень.
Після вчинення вищевказаних дій ОСОБА_4 з викраденим майном з місця скоєння злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, спричинивши тим самим потерпілій ОСОБА_5 значну матеріальну шкоду на загальну суму 132 383 грн. 35 коп.
У касаційній скарзі засуджений просить змінити судові рішення щодо нього та призначити більш м'яке покарання, не пов'язане з позбавленням волі, застосувавши положення ст. 75 КК України.
Так, засуджений ОСОБА_4 обґрунтовує свої вимоги тим, що судом невірно встановлено фактичні обставини щодо його особи, а саме: він фактично проживає сім'єю з ОСОБА_6 та її сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та фактично утримує їх, працює без офіційного працевлаштування будівельником, має на утриманні хвору бабусю, яка виховувала його з дитинства. Вказує, що злочин вчинив в результаті тяжких матеріальних обставин, оскільки його бабуся тяжко хворіє та потребує коштовних препаратів на лікування.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі засудженим не оспорюються та не заперечуються.
ОСОБА_4 порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Призначаючи ОСОБА_4 вид та міру покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, за його видом (категорією), який згідно зі ст. 12 КК України, є тяжким злочином, та зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого діяння відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочину виходячи з конкретних обставин його вчинення.
Крім того, суд врахувавдані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, обставину, що пом'якшує покарання, а саме, щире каяття ОСОБА_4 , а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.
При призначенні покарання ОСОБА_4 судом першої інстанції взято до уваги, що він не відшкодував шкоду потерпілій, і те, що потерпіла наполягала на позбавленні волі обвинуваченого, і вважала за необхідне призначити йому покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції частини 3 даної статті.
Також судом враховано досудову доповідь про обвинуваченого у кримінальному провадженні від 30.10.2017 року, складену Дергачівським міськрайонним відділом з питань пробації, відповідно до якої ОСОБА_4 має непогашену в установленому порядку судимість, на шлях виправлення не став та повторно вчинив новий злочин проти власності, потенційна подія може відбутися в будь-який час. Загальний рівень ризику вчиненого кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства зі сторони обвинуваченого оцінюється як високий, відповідно до обвинуваченого ОСОБА_4 можна застосувати такий вид інтервенції як: позбавлення або обмеження волі на певний строк.
Таким чином, врахувавши вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції частини 3 даної статті.
Апеляційний суд, з урахуванням вищезазначених даних, дійшов правильного висновку, що покарання засудженому ОСОБА_4 , призначене у мінімальних межах, встановлених санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, відповідає характеру та ступеню тяжкості вчиненого, а також є достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
При розгляді апеляції ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції перевірив доводи його скарги, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням мотивів, з яких апеляційну скаргу засудженого залишив без задоволення, а вирок місцевого суду залишив без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Підстав для сумніву в правильності висновків суду апеляційної інстанції немає.
На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_4 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню, і не може вважатися явно несправедливим через його суворість, а тому підстав для застосування щодо нього положень ст. 75 КК України, про що засуджений зазначає у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі засудженого не наведено.
З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 з мотивів, наведених у ній, немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК Україниу відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 13 листопада 2017 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 3 квітня 2018 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3