Постанова
Іменем України
08 травня 2018 року
м. Київ
справа № 337/2826/16-ц
провадження № 61-11979св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2016 року у складі судді Салтан Л. Г. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2017 року у складі суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,
У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, в якому на підставі статтей 203, 215, 536, 640, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також Закону України «Про захист прав споживачів» просив визнати недійсним кредитний договір від 11 квітня 2013 року № 50008238, укладений між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті»).
Позовна заява мотивована тим, що в квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Порше Мобіліті» з метою купівлі автомобіля в кредит. Працівниками ТОВ «Порше Мобіліті» було запропоновано надати кредитні кошти в національній валюті на купівлю автомобіля та сплату страхових платежів, на строк 60 місяців із сплатою 9,90% річних. Перед укладенням кредитного договору ОСОБА_2 було надано інформацію про загальну вартість кредиту, при цьому він розумів, що укладає кредитний договір у гривні з відповідною відсотковою ставкою, яка і буде справедливою та єдиною платою по кредиту, представники відповідача перед підписанням договору підтверджували, що місячний платіж по кредиту не буде перебільшувати 2 680 грн на місяць, який буде здійснюватися на підставі щомісячних рахунків, які він буде отримувати поштою, що було прийнятним для позивача, в зв'язку з чим позивач погодився на такі умови договору та 11 квітня 2013 року ним був підписаний кредитний договір. 15 квітня 2013 року ОСОБА_2 був запрошений до ТОВ «Порше Мобіліті» для додаткового підписання графіку погашення кредиту та надання «Загальних умов кредитування». На момент підписання графіку він не розумів, що відбувається порушення його прав, як споживача.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2016 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовані тим, що оспорюваний правочин відповідає вимогам статей 626, 627, 638 ЦК України, оскільки він укладений між сторонами за їх взаємною згодою та відповідно до вимог чинного законодавства, при його укладенні сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних його умов, про що свідчать підписи сторін у договорі. Судами враховані обставини, встановлені рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду в іншій цивільній справі № 337/8341/14-ц.
У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою у якій просив оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не перевірили доводи позивача щодо використання ТОВ «Порше Мобіліті» нечесної підприємницької практики, позивач не був ознайомлений із сукупною вартістю кредиту.
29 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 337/2826/16-ц відкрито касаційне провадження.
У липні 2017 року ТОВ «Порше Мобіліті» подало заперечення на касаційну скаргу, у яких просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Вказувало, що при укладенні кредитного договору сторонами дотримано вимоги чинного законодавства.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа № 337/2826/16-ц передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2018 року справа призначена до судового розгляду.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).
Суди встановили, що 11 квітня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 50008238 про отримання кредиту на придбання автомобіля марки «Seat», а також сторонами підписано графік погашення кредиту, після чого ТОВ «Порше Мобіліті» здійснило переказ грошових коштів із цільовим призначенням «Оплата за авто згідно кредитного договору №50008238 від 11 квітня 2013 року ОСОБА_2.», що підтверджується платіжним дорученням №50002614 від 18 квітня 2013 року. ОСОБА_2 сплачував отриманий кредит з 11 квітня 2013 року до 06 березня 2015 року.
Суди врахували, що рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду в іншій цивільній справі № 337/8341/14-ц за участю, у тому числі, ОСОБА_2 та ТОВ «Порше Мобіліті», в якій ОСОБА_2 оспорював кредитний договір сторін з інших підстав, у тому числі, що останній укладений з порушенням вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг», та йому було відмовлено у задоволенні його позову повністю, та яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді цієї справи, в силу вимог статті 61 ЦПК України.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду в іншій цивільній справі № 337/8341/14-ц, встановлено, що: укладений сторонами кредитний договір відповідає статтям 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів»; перед укладенням оспореного позивачем кредитного договору, товариство на виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» надало споживачу повну та достовірну інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а позичальник засвідчив особистим підписом про те, що він ознайомився з правилами надання фінансових послуг
Встановивши, що ОСОБА_2 не довів підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України та статтями 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання недійсним договору від 11 квітня 2013 року № 50008238, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.І. Крат
В.П. Курило