Постанова
Іменем України
10 травня 2018 року
м. Київ
справа № 356/793/16-ц
провадження № 61-12312св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В.В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Березанського міського суду Київської області від 18 жовтня 2016 року у складі судді Капшученко І. О. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,
У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 12 жовтня 2015 року на підставі розписки ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 10 000,00 грн, які зобов'язувався повернути до 01 січня 2016 року. Підписання розписки та передача коштів відбулося в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Однак ОСОБА_5 у встановлений в розписці строк грошові кошти не повернув.
Позивач також стверджувала, що внаслідок ухилення відповідача від виконання свого зобов'язання вона зазнала негативних емоційних хвилювань та змушена була докладати додаткових зусиль для повернення коштів, що спричинило їй моральної шкоди.
На підставі викладеного ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь борг у сумі 10 000,00 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000,00 грн.
Рішенням Березанського міського суду Київської області від 18 жовтня 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг у сумі 10 000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надана ОСОБА_5 розписка від 12 жовтня 2015 року є документом, що підтверджує факт укладення між сторонами справи договору позики та отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 10 000,00 грн. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 своїх зобов'язань за цим правочином з нього необхідно стягнути зазначену суму боргу на користь ОСОБА_4
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не обґрунтувала, в чому полягає така шкода, її характер та обсяг, а також якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно. Посилання позивача лише на сам факт заподіяння моральної шкоди у вигляді душевних страждань з приводу неповернення коштів суд не взяв до уваги, оскільки вони не підтверджені жодними доказами.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, а рішення Березанського міського суду Київської області від 18 жовтня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що наданий до суду апеляційної інстанції висновок спеціаліста від 04 листопада 2016 року № 138 про те, що підпис від імені ОСОБА_5, який послужив оригіналом для копіювання розписки від 12 січня 2015 року, виконаний ймовірно не ОСОБА_5., а іншою особою, не є переконливим доказом того, що відповідач не підписував боргову розписку, оскільки дослідження виконано спеціалістом, який не попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, почеркознавче дослідження відбувалось на підставі копії, а не оригіналу досліджуваного документа. Разом із тим зазначено, що відповідач не скористався своїм правом подати клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке йому було роз'яснено судом першої інстанції.
20 березня 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а також стягнути з позивача судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково встановили факт існування договору позики між сторонами справи та невірно оцінили наявну в матеріалах справи розписку.
ОСОБА_5 стверджував, що не укладав договору позики з позивачем, свідків, зазначених в розписці він не знає та ніколи раніше не зустрічав, а підпис, здійснений в розписці від його імені, йому не належить та не схожий на його підпис в паспорті громадянина України. Також зазначав, що суди не звернули увагу на те, що розписка не написана кульковою ручкою, а надрукована за допомогою технічних засобів.
Разом із цим у касаційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції допитав лише одного свідка зі сторони позивача, ОСОБА_7, яка надала пояснення, які суперечать поясненням ОСОБА_4
Крім того, відповідач зазначав, що не скористався своїм правом подати клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у зв'язку з відсутністю у нього коштів на оплату вартості цієї експертизи, що становила не менше 5 000,00 грн. Після подачі апеляційної скарги звернувся до експерта-криміналіста із заявою, на виконання якої складено висновок, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_5 в розписці виконаний ймовірно не ним, а іншою особою. Однак цей висновок апеляційний суд не взяв до уваги.
Заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
28 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, розглянувши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено, і про це свідчать матеріали справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.
Суди встановили, що 12 жовтня 2015 року на підставі боргової розписки, складеної за підписом ОСОБА_5 у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, відповідач отримав у борг від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 10 000,00 грн, які зобов'язувався повернути до 01 січня 2016 року.
Свої зобов'язання за борговою розпискою ОСОБА_5 не виконав - отримані грошові кошти в установлений в розписці строк не повернув.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У статті 1047 ЦК України зазначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 визначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Після укладення договору позики всі обов'язки за договором, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Розглядаючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням зазначених положень ЦК України та роз'яснень, викладених в постанові Верховного Суду України, дійшли правильного висновку про те, що між сторонами справи було укладено договір позики, умови якого позичальник не виконав, що є підставою для стягнення заборгованості за цим правочином.
Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 не укладав спірного договору, оскільки всупереч встановленому статтею 60 ЦК України 2004 року обов'язку доказування цю обставину він не довів. Крім того, відповідач як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не скористався правом заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
При цьому Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що доданий до апеляційної скарги висновок спеціаліста від 04 листопада 2016 року № 138 не є належним та допустимим доказом, який би спростовував факт укладення спірного правочину.
Інші доводи касаційної скарги, зокрема про суперечливість пояснень свідка ОСОБА_7, те, що відповідач не знайомий зі свідками, раніше їх не зустрічав, а також те, що розписка надрукована за допомогою технічних засобів, правильність висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.
Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Березанського міського суду Київської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
С. Ю.Мартєв
В. В.Пророк
С. П.Штелик