Постанова
Іменем України
03 травня 2018 року
м. Київ
справа № 308/10984/15-ц
провадження № 61-12407св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Джуга С. Д., Куштана Б. П., від 12 липня 2017 року,
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 третя особа - ОСОБА_5, про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 22 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит на суму 57 300 дол. США, зі сплатою 9,5 % річних.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 22 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким відбувся перехід права вимоги і за вказаним кредитним договором.
Боржник свої зобов'язання за кредитним договором не виконував належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 1 130 876,48 грн, яку позивач просив стягнути з поручителя на користь банку.
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Дергачової Н. В. від 16 січня 2017 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що порука припинилася в силу приписів частини першої статті 559 ЦК України, у зв'язку із зміною зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 12 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором, яка станом на 07 серпня 2015 року становить 1 130 876,48 грн і складається із: 1 013 318,87 грн - заборгованість за тілом кредиту, 89 653,78 грн - заборгованість за відсотками, 448,23 грн - 3 % річних від простроченої заборгованості за тілом кредиту, 1 008,53 грн - 3 % річних від простроченої заборгованості за відсотками та 26 447,07 грн - пеня.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що додатковими угодами до кредитного договору № № 2, 3 зменшено відсоткову ставку до 7,5 % на певні періоди, тобто, такими не збільшувався обсяг відповідальності боржника; додатковою угодою до кредитного договору № 4 від 30 грудня 2009 року змінено рахунок погашення заборгованості, і щодо таких змін поручитель надав свою згоду внаслідок укладення додаткової угоди № 1 до договору поруки від 30 грудня 2009 року; додаткова угода № 1 від 22 липня 2008 року укладена в день підписання кредитного договору та договору поруки та на зміни внесені цією додатковою угодою поручитель надав згоду укладаючи договір поруки, а тому відсутні підстави передбачені частиною першою статті 559 ЦК України для припинення поруки.
У серпні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що банк порушив черговість пред'явлення вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, зокрема, не пред'явив вимоги до боржника, яка також є іпотекодавцем, а звернувся до суду в даним позовом до нього як до поручителя, чим порушив вимоги статті 619 ЦК України. Також суд апеляційної інстанції не перевірив, чи виконує боржник свої зобов'язання за кредитним договором. Також суд не врахував, що після укладення кредитного договору, було укладено ряд додаткових угод до договору позики, якими змінено умови кредитного договору, про що поручителю не було відомо. Крім того, суд апеляційної інстанції не мав повноважень приймати до уваги розрахунок, наданий банком до суду апеляційної інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами установлено, що 22 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у сумі 57 300 дол. США під 9,5 % річних у строк до 21 липня 2038 року.
На забезпечення зобов'язань за даним кредитним договором 22 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно з умовами якого ОСОБА_4 поручився за виконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за зазначеним кредитним договором.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким відбувся перехід права вимоги і за кредитним договором від 22 липня 2008 року.
Згідно з розрахунком, наданим банком, заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором станом на 07 серпня 2015 року становить 1 130 876,48 грн і складається із: 1 013 318,87 грн - заборгованість за тілом кредиту, 89 653,78 грн - заборгованість за відсотками, 448,23 грн - 3 % річних від простроченої заборгованості за тілом кредиту, 1 008,53 грн - 3 % річних від простроченої заборгованості за відсотками та 26 447,07 грн - пеня (а. с. 39).
Статтею 553 ЦК Українивстановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зі змісту вказаної норми випливає, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.
Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.
Судами установлено, що між банком та боржником було укладено чотири додаткові угоди до кредитного договору: № 1 від 22 липня 2008 року, № 2 від 26 січня 2009 року, № 3 від 24 квітня 2009 року та № 4 від 30 грудня 2009 року (а. с. 22-32). Також 30 грудня 2009 року між банком, боржником та поручителем укладена додаткова угода № 1 до договору поруки (а. с. 35).
Так, додатковим угодами до кредитного договору № № 2, 3 зменшено відсоткову ставку до 7,5 % на певні періоди, тобто, такими не збільшувався обсяг відповідальності боржника, а тому, укладення вказаних угод не є підставою для припинення поруки.
Додатковою угодою до кредитного договору № 4 від 30 грудня 2009 року змінено рахунок погашення заборгованості, і щодо таких змін поручитель надав свою згоду внаслідок укладення додаткової угоди № 1 до договору поруки від 30 грудня 2009 року.
Додаткова угода №1 від 22 липня 2008 року укладена в день підписання кредитного договору та договору поруки, тобто, поручитель, укладаючи договір поруки, надав згоду на зміни внесені даною додатковою угодою.
Установивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, для припинення поруки.
Стягуючи з поручителя ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором, суд апеляційної інстанції, установивши, що позичальник належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої підтверджується розрахунком, наданим банком, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором.
Доводи касаційної скарги про те, що банк порушив черговість пред'явлення вимог, оскільки не звернувся з вимогою про стягнення заборгованості з боржника, є безпідставними, оскільки кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника або до поручителя, оскільки поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником умов основного зобов'язання усім належним йому майном та грошовими коштами (пункт 3 договору поруки), а не субсидіарну відповідальність, як помилково вважає відповідач.
Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв до уваги розрахунок наданий банком до суду апеляційної інстанції, оскільки відповідач не спростував вказаний розрахунок та не надав доказів про відсутність у боржника заборгованості за кредитним договором.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 12 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта