Постанова
Іменем України
10 травня 2018 року
м. Київ
справа №332/603/17
провадження №61-4784св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Державне агентство резерву України,
третя особа - Державна організація «Комбінат «Зірка» Державного агентства резерву України,
представник третьої особи - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного агентства резерву України на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року у складі суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державного агентства резерву України, в якому, на підставі статті 236 КЗпП України просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботу, а саме за період з 05 березня 2016 року до 17 лютого 2017 року в сумі 109 181,14 грн.
Позов мотивовано тим, що 06 квітня 2009 року наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву позивач був звільнений з посади директора державної організації «Комбінат «Зірка» у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Рішенням Заводського суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2009 року задоволено позов ОСОБА_4 про поновлення його на роботі. В добровільному порядку Державне агентство резерву України рішення суду про поновлення позивача на роботі не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби з відповідною заявою про примусове виконання рішення суду. 09 жовтня 2009 року відкрито виконавче провадження в частині поновлення позивача на посаді, а 25 січня 2010 року в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Рішення суду, яке набрало законної сили в частині поновлення позивача на роботі не виконано, у зв'язку з чим, останній, на підставі статті 236 КЗпП України звернувся до суду про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання вказаного рішення суду з 05 березня 2016 року до 17 лютого 2017 року в сумі 109181,14 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Безлер Л. В. від 17 серпня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 05 березня 2016 року по 17 лютого 2017 року в сумі 107 397,75 грн 75 коп.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки Державне агентство резерву України не виконало рішення Заводського райнного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2009 року, яке набрало законної сили, позивача на посаді не поновлено, то позивач має право на підставі статті 236 КЗпП України на виплату середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу Державного агентства резерву України відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, Державне агентство резерву України, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати постановлену ним ухвалу та відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що заробітна плата позивачу, до дати його звільнення виплачувалась з фонду оплати праці державної організації «Комбінат «Зірка», а отже роботодавцем в розумінні Закону України «Про оплату праці» є саме ДО «Комбінат «Зірка», а не Державне агентство резерву України, в штаті якого відсутня посада директора ДО «Комбінат «Зірка» та відповідно фонд оплати праці Держрезерву не передбачає виплату заробітної плати для цієї посади.
З підстав відсутності на ДО «Комбінат «Зірка» посади директора, на яку позивача було поновлено. Державного агентства резерву України було позбавлено можливості виконати зазначене судове рішення.
Позивачу неодноразово пропонувалось поновити його на іншу посаду - заступника директора та генерального директора, але останній відмовився, свідомо не погоджується на посади, які є у штатному розписі підприємства та наполягає на поновленні на посаді якої фактично не існує.
Позивач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до Верховного Суду не направив.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом установлено, що з 30 червня 1993 року позивач працював директором Комбінату «Зірка».
06 квітня 2009 року наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву позивача звільнено з посади директора державної організації «Комбінат «Зірка» у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Наказом від 16 червня 2009 року внесено зміни до наказу від 06 квітня
2009 року, та змінено дату звільнення з 06 квітня 2009 року на 16 червня 2009 року.
Рішенням Заводського суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2009 року визнано незаконними накази Державного комітету України з державного матеріального резерву від 06 квітня 2009 року від 16 червня 2009 року та поновлено ОСОБА_4 на посаді директора державної організації Комбінат «Зірка» Державного комітету України з державного матеріального резерву.
Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 червня 2009 року по 26 серпня
2009 року в сумі 12 805 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_4 та стягнення середнього заробітку в сумі 4 438,02 грн.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 18 листопада 2009 року змінено рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а в частині поновлення на роботі залишено без змін.
У добровільному порядку Державний комітет України з державного матеріального резерву рішення суду про поновлення позивача на роботі не виконав.
Указом Президента України від 09 грудня 2010 року Державний комітет України з державного матеріального резерву було перетворено на Державне агентство резерву України, що стало правонаступником вказаного Державного комітету.
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2016 року, яке набрало законної сили 07 червня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з Державного агентства резерву України середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 16 вересня 2014 року по 04 березня 2016 року в сумі - 137 013,82 грн.
Відповідно до статі 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Встановивши, що рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2009 року про поновлення позивача на роботі не виконано Державним агентство резерву України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на підставі статті 236 КЗпП України на виплату середнього заробітку за весь час затримки виконання вказаного рішення суду.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного стягнення судом коштів з відповідача, а не з державної організації «Комбінат «Зірка», про неможливість поновлення позивача на займаній ним посаді у зв'язку з її відсутністю, про закінчення виконавчого провадження, про відмову позивача щодо поновлення на іншій запропонованій йому посаді, вбачаються необґрунтованими та не спростовують висновків судів про наявність підстав для задоволення позову, оскільки обставини, на які посилається позивач, не є підставою для звільнення роботодавця від виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника і у зв'язку з невиконанням такого рішення від обов'язку виплатити останньому середній заробіток на підставі положень статті 236 КЗпП України.
У силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення.
Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
В. В. Пророк
І. М. Фаловська