Постанова
Іменем України
10 травня 2018 року
м. Київ
справа № 757/6575/15-ц
провадження № 61-5272св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Дельта банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року, у складі судді Новака Р. В., та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року, у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Стрижеуса А. М., Прокопчук Н. О.,
У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі - ПАТ «Дельта банк»), про розірвання договору та стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_4 та ПАТ «Дельта банк» було укладено наступні договори: 08 грудня 2014 року - договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая on-line» у доларах США, відповідно до умов якого ним було перераховано на депозитний рахунок 12 500 доларів США; 21 жовтня 2010 року - договір на відкриття карткового рахунку та обслуговування дебетної платіжної картки, відповідно до якого на рахунку обліковувалось 5 876,90 доларів США;
03 грудня 2013 року - договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції з яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів, згідно якого на рахунку обліковувалось 45,67 Євро. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов вказаних договорів, позивач позбавлений можливості розпоряджатися коштами, що розміщені на його рахунках. Посилаючись на те, що банк позивачу грошові кошти не повертає, останній звернувся до суду з позовом, в якому просив розірвати такі договори та стягнути з відповідача суму банківського вкладу в розмірі 12 500 доларів США, суму грошових коштів за договором про відкриття карткового рахунку та обслуговування дебетної платіжної картки у розмірі 5 876, 90 доларів США та суму грошових коштів за договором на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції з яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів у розмірі 45, 67 Євро.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 березня 2015 року № 51 в ПАТ «Дельта банк» з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію. Вказане унеможливило виконання банком своїх зобов'язань щодо виплати позивачу відсотків та суми вкладу. Задоволення вимог кредиторів банку, після запровадження у ньому тимчасової адміністрації, здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що обставини справи місцевим судом встановлені повно, юридична природа спірних правовідносин та закон, який їх регулює, визначено правильно. Висновок суду першої інстанції про те що, чинним законодавством не передбачено задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку є вірним, підстави для задоволення позову відсутні.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», положення якого було покладено в основу оскаржуваних судових рішень, не передбачає введення тимчасової адміністрації наслідком звільнення банку від виконання своїх зобов'язань у договірних відносинах із вкладниками, встановлюючи при цьому лише особливий порядок задоволення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб вимог вкладників. Наведеним заявник обґрунтовує наявність підстав для задоволення його позовних вимог.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направив.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є верховний суд.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до приписів статті 1074 ЦК України, випадки обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.
У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і його положення є пріоритетними відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до пунктів 6, 16 частини першої статті 2 вказаного Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 36 цього Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Згідно з пунктами 1, 2 частини п'ятої цієї статті під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15.
Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи вказану правову позицію Верховного Суду України, виходив з того що 03 березня 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. При цьому судом апеляційної інстанції також було встановлено, що на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 2 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатору банку» та постанови Правління Національного банку України від 2 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», починаючи з 5 жовтня 2015 року, відкрито ліквідаційну процедуру.
Оскільки як на момент звернення ОСОБА_4 до суду з позовом, так і на час ухвалення рішення у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, а в подальшому - прийнято рішення про його ліквідацію, висновок суду щодо неможливості стягнення коштів з банку у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є обґрунтованим.
Виходячи з наведеного, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
В.В. Пророк
І.М. Фаловська