Постанова
іменем України
14 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 752/15447/13-ц
провадження № 61-2009 св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»,
відповідач - ОСОБА_4 Хікматулоєвич,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Голосіївський районний відділ Головного управління Департаменту міграційної служби у м. Києві,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 4 вересня 2015 року, ухвалене у складі судді Шевченко Т. М., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 2 грудня 2015 року, постановлену колегією у складі суддів: Стрижеуса А. М., Антоненко Н. Л., Шкоріної О. І.,
У серпні 2013 року Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (далі - КП «Спецжитлофонд») звернулось з позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Голосіївський районний відділ Головного управління Департаменту міграційної служби у м. Києві, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що, звільнивши жиле приміщення у гуртожитку по АДРЕСА_2, ОСОБА_4 не знявся з реєстраційного обліку та не зареєструвався за новим місцем свого проживання - у кімнаті № 4 квартири АДРЕСА_1. Позивач вважає, що реєстрація відповідача по АДРЕСА_2 є безпідставною, оскільки відповідач втратив право користування вказаним жилим приміщенням.
Враховуючи викладене, просив визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням по АДРЕСА_2.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 4 вересня 2015 року у задоволенні позову КП «Спецжитлофонд» відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів втрату ОСОБА_4 права користування жилим приміщенням у гуртожитку по АДРЕСА_2.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 2 грудня 2015 року апеляційну скаргу КП «Спецжитлофонд» відхилено, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 4 вересня 2015 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, а також виходив з того, що надані позивачем акти щодо непроживання відповідача у гуртожитку по АДРЕСА_2 є неналежними доказами, оскільки вони не містять інформації, з якого саме часу не проживає відповідач, та інформації про наявність чи відсутність його майна у спірному жилому приміщенні.
У грудні 2015 року КП «Спецжитлофонд» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 4 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 2 грудня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належними чином не з'ясували фактичні обставини справи, оскільки на підставі наказу № 118 та ордеру ОСОБА_4 надано кімнату № 14 у квартирі АДРЕСА_1. Крім того, судами не надано належної оцінки акту відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві від 10 грудня 2012 року, відповідно до якого відповідач добровільно звільнив займане приміщення по АДРЕСА_2 і вселився у комунальну квартиру АДРЕСА_1.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до ст. 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд .
17 січня 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 24 вересня 2004 року № 1785 «Про будинки та виробничі споруди у провулку Моторному, З-А, 4, 6, 8» та згідно акту приймання-передачі основних засобів від 1 лютого 2005 року гуртожиток по АДРЕСА_2 закріплено на праві повного господарського відання за КП «Спецжитлофонд».
Згідно з вказаним розпорядженням гуртожиток підлягає знесенню після відселення громадян, які проживають та зареєстровані у вказаному будинку на постійне місце проживання.
Розпорядженням Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 10 квітня 2006 року № 360 «Про визнання непридатним для проживання будинку АДРЕСА_2» вказаний гуртожиток визнано непридатним для проживання.
Згідно з довідкою № 523 від 14 серпня 2013 року, виданою КП «Спецжитлофонд», у гуртожитку АДРЕСА_2 у м. Києві ОСОБА_4 зареєстрований з 3 березня 2005 року у встановленому законом порядку.
На підставі наказу від 28 серпня 2009 року № 118-у Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_4 надано кімнату № 4 у комунальній квартирі № 16 жилою площею 12,9 кв.м (загальна площа 19,10 кв.м) у будинку АДРЕСА_1 та видано ордер від 28 серпня 2009 року № 21.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2009 року ОСОБА_4 виселено з кімнати № 14 будинку АДРЕСА_2 у кімнату № 4 квартири АДРЕСА_1.
Також судами встановлено, що 19 грудня 2007 року між КП «Спецжитлофонд», Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією та ОСОБА_4 укладено договір про співробітництво у будівництві житлових будинків.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 травня 2015 року, зобов'язано КП «Спецжитлофонд» виконати умови договору про співробітництво у будівництві житлових будинків від 19 грудня 2007 року; вирішити питання видачі ОСОБА_4 ордеру на зайняття окремого ізольованого оздобленого жилого приміщення у житлових будинках по АДРЕСА_2.
Відповідно до статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з його недоведеності. Крім того, врахували, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 січня 2015 року не виконане, не зважаючи на закінчення будівництва житлових будинків по АДРЕСА_2 і прийняття їх в експлуатацію.
До таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 71, 72 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разу спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
На підтвердження не проживання відповідача у спірному жилому приміщенні КП «Спецжитлофонд» надало акти, складені у лютому, квітні, червні та серпні 2013 року, затверджені першим заступником директора комунального підприємства.
Суд першої інстанції, оцінивши подані позивачем докази, дійшов висновку, що обставини, якими обґрунтовано позов, позивачем не доведені, так як вказані акти не містять відомостей, з якого часу відповідач не проживає у гуртожитку, чи знаходиться у гуртожитку його майно.
Відповідно до статті 58 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 59 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій).
Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій належним чином визначились з характером спірних правовідносин, дослідили надані сторонами докази у їх сукупності, встановили фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, і дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням по АДРЕСА_2 з підстав, заявлених у позові.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Твердження заявника стосовного того, що судові рішення про надання відповідачу житлового приміщення виконані, безпідставні, оскільки ОСОБА_4 видано ордер № 21 від 28 серпня 2009 року на вселення у кімнату № 14 квартири АДРЕСА_1.
Матеріали справи не містять доказів виконання судових рішень, якими зобов'язано КП «Спецжитлофонд» виконати умови договору про співробітництво у будівництві житлових будинків від 19 грудня 2007 року і видати ОСОБА_4 ордер на зайняття окремого ізольованого оздобленого жилого приміщення у житлових будинках по АДРЕСА_2.
Враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, що унеможливлюють встановлення цим судом обставин, які не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішення питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки яких доводами касаційної скарги не спростовані.
За таких обставин касаційна скарга відповідно до статті 410 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду без змін.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 4 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 2 грудня 2015 року без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний