25 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 909/885/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,
представників учасників справи
позивача - Поляков Т.Ю.,
відповідача-1 - не з'явилися, відповідача-2 - з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2017
(головуючий Давид Л.Л., судді: Гриців В.М., Кордюк Г.Т.)
та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.01.2017
(суддя Матуляк П.Я.)
у справі № 909/885/16
за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"
до 1. Тлумацького районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області,
2. Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області
про відшкодування майнової шкоди в розмірі 232 411,99 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Тлумацького районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про відшкодування майнової шкоди в розмірі 232 411,99 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 своїх обов'язків з виконання судового наказу, виданого Залізничним районним судом міста Львова від 30.06.2009 у справі №2-н-515/09, про стягнення з ОСОБА_5 на користь позивача 232 411,99 грн кредитної заборгованості.
1.3. Зокрема, позивач зазначає, що заборгованість згідно з судовим наказом на момент розгляду справи судом є непогашеною. Проте внаслідок бездіяльності державного виконавця та знецінення предмету іпотеки, на який можна було б звернути стягнення в рахунок погашення такої заборгованості, позивачеві спричинено майнову шкоду у розмірі, зазначеному в судовому наказі, а саме у сумі 232411,99 грн.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.01.2017 у справі №909/885/16 у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.01.2017 залишено без змін.
2.3. Розглядаючи справу, судами встановлено такі обставини.
30 листопада 2006 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк", як позикодавцем, та ОСОБА_5, як позичальником, укладено кредитний договір №06/91-05 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позивач надав позичальникові кредит у сумі 30 000 доларів США зі сплатою 13,5 % річних до 29.11.2011.
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором між ним та Банком укладено договір іпотеки від 30.11.2006, посвідчений 30.11.2006 приватним нотаріусом Тлумацького районного нотаріального округу Дузінкевичем С.М. за реєстровим №1793. Відповідно до умов Договору іпотеки позичальник передав в іпотеку позивачеві належну йому нежитлову будівлю (стайню №3) загальною площею 1 595,9 кв.м, розташовану в АДРЕСА_1.
Згідно з висновком про вартість предмета іпотеки станом на 31.10.2006, складеного ТОВ "ЕКА-Захід", його ринкова вартість становила 257 340 грн.
Відповідно до акта від 30.11.2006, складеного позивачем та позичальником, позивач погодився прийняти в заставу предмет іпотеки за вартістю в 257 340 грн.
У п. 1.5 договору іпотеки сторони погодили, що узгоджена оціночна вартість предмета іпотеки становить 257 340 грн., що в еквіваленті при перерахуванні на долари США по офіційному курсу НБУ на день укладення договору іпотеки складає 50 958,41 дол. США з розрахунку 5,05 грн за 1 дол. США.
Позичальником умови Кредитного договору належним чином не виконувались, у зв'язку з чим позивач звернувся до Залізничного районного суду міста Львова за видачею судового наказу про стягнення боргу з позичальника.
30 червня 2009 року Залізничним районним судом міста Львова видано судовий наказ у справі № 2-н-515/09 про стягнення з позичальника на користь позивача 232 411,99 грн кредитної заборгованості.
Державним виконавцем Залізничного відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції 27.07.2011 відкрито виконавче провадження за вказаним судовим наказом та 19.09.2011 закінчено його у зв'язку з тим, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, знаходиться у Тлумацькому районі, що за належністю є територією ВДВС Тлумацького РУЮ.
22 травня 2014 року Пшеничним Б.Я. - головним державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Тлумацького районного управління юстиції, відкрито виконавче провадження №43411283, яке 29.05.2014 разом із виконавчим провадженням по виконанню наказу Залізничного районного суду м. Львова № 2н-514/09 об'єднано у зведене виконавче провадження №47733817.
01 грудня 2015 року складено акт опису та арешту нерухомого майна, належного ОСОБА_5 (в тому числі предмета іпотеки). В акті зазначено, що все нерухоме майно знаходиться в розібраному стані, а вартість майна буде встановлена шляхом проведення експертної оцінки.
Листом від 30.12.2015 за вих.№26/03-25 відділ Державної виконавчої служби Тлумацького районного управління юстиції повідомив позивача про оцінку Предмета іпотеки (в розібраному стані), описаного та арештованого згідно з актом від 01.12.2015, в розмірі 265 068,00 грн (без врахування ПДВ).
21 червня 2016 року позивач отримав повідомлення від Тлумацького районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про те, що торги з реалізації арештованого майна не відбулись, у зв'язку з чим було запропоновано позивачу вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна.
Зазначені обставини і стали підставою для виникнення спору у цій справі.
2.4.Відмовляючи у задоволенні позову, суд попередніх інстанцій зазначили таке.
2.4.1. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.
2.4.2. Судами встановлено, що державним виконавцем вживалися відповідні заходи щодо примусового виконання рішень в рамках зведеного виконавчого провадження, зокрема, направлялися запити до відповідних органів щодо виявлення майна та коштів боржника, 01.12.2015 проведено опис й арешт майна належного на праві власності боржнику, винесено постанову про арешт коштів боржника, та направлено на виконання в установи банків. Згідно з протоколами про проведення електронних торгів, торги з реалізації арештованого майна, яке належить ОСОБА_5, ІПН НОМЕР_1, жит. АДРЕСА_2, не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів.
2.4.3. За висновком судів, факт тривалого виконання рішення суду, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог, не є безумовною обставиною для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою.
2.4.4. Крім того, суди зазначили, що на момент розгляду справи в суді спірне майно не реалізоване, виконавче провадження не закінчене, а відтак, необґрунтованими є твердження позивача про завдання йому майнової шкоди в розмірі 232 411,99 грн.
2.4.5. Суди відхили як безпідставні та необґрунтовані доводи позивача про те, відповідач-1 не здійснив необхідних дій з моменту відкриття виконавчого провадження 22.05.2014 протягом 18 місяців.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
3.1. Не погоджуючись з вищезазначеною постановою та рішенням, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулась до суду з касаційною скаргою.
3.2. Зазначаючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень ч.1 ст.22 та ст.1173 Цивільного кодексу України, скаржник просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.01.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог.
3.3. На переконання скаржника, ним повністю доведено факт наявності шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями/бездіяльністю відповідача-1 і заподіяною шкодою, а відтак, протилежні висновки судів є незаконними.
3.4. Скаржник наголошує, що внаслідок бездіяльності державного виконавця та знецінення предмета іпотеки останній приведено до стану, непридатного для його реалізації.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги та просить залишити її без задоволення, а судові рішення, що оскаржуються, - без змін.
4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
4.1. Відповідно до частини 1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.2. Спір у справі стосується питання відшкодування шкоди в порядку, визначеному у статтях 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст.1174 Цивільного кодексу України).
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі №32/421).
4.3. На думку позивача, відповідач-1 неналежно здійснював свої обов'язки з виконання судового наказу, виданого Залізничним районним судом міста Львова від 30.06.2009 у справі №2-н-515/09. Скаржник стверджує, що внаслідок бездіяльності державного виконавця, предмет іпотеки, на який можна було б звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, зазнав значного знецінення, що свідчить про завдання позивачу майнової шкоди.
У частині 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено обов'язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Аналогічним за змістом є і п.1 ч.2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якою виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Під бездіяльністю розуміється певна форма поведінки, у даному випадку посадової особи державної виконавчої служби, пов'язана з невиконанням такою особою дій, які вона була зобов'язана вчинити в силу покладених на неї обов'язків та згідно з чинним законодавством України. Ухилення суб'єкта владних повноважень від вчинення дій, які він зобов'язаний вчинити у певних випадках, є бездіяльністю, протиправність її може мати місце лише у тому випадку, якщо внаслідок неї порушуються права, інтереси чи свободи інших осіб.
4.4. У п.2.4.2 цієї постанови наведено перелік встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, які свідчать, що державним виконавцем вчинено конкретні виконавчі дії з метою виконання судового наказу, виданого Залізничним районним судом міста Львова від 30.06.2009 у справі №2-н-515/09. Відтак, протилежні доводи скаржника про бездіяльність відповідача-1 є непереконливими та не приймаються до уваги судом касаційної інстанції.
4.5. Водночас, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що факт тривалого виконання рішення суду, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог, не є безумовною обставиною для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою.
4.6. Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази повинні бути належними та допустимими.
Суди попередніх інстанцій на підставі досліджених і оцінених доказів дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів в підтвердження заподіяння йому відповідачем-1 шкоди у заявленому до стягнення розмірі. Доводи касаційної скарги зазначеного не спростовують.
4.7. Отже, звертаючись з касаційною скаргою, позивач не спростував висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та не довів неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.
5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
5.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.2. З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" без задоволення, а постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.01.2017 - без змін.
6. Судові витрати
6.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.01.2017 у справі №909/885/16 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. Ткач
Судді О. Баранець
О. Мамалуй