24 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 911/2264/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,
розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (далі - Товариство)
на рішення господарського суду Київської області від 06.09.2017 (суддя Христенко О.О.) та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017
(головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Гончаров С.А. і Майданевич А.Г.)
у справі № 911/2264/17
за позовом приватного підприємства "Автомагістраль" (далі - Підприємство)
до Товариства
про стягнення 171 283,59 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Підприємство звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 171 283,59 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариством безпідставно припинено газопостачання у період з 08.10.2016 по 13.04.2017, що потягло за собою збитки позивача у вигляді вартості недовідпущеного природного газу.
Рішенням господарського суду Київської області від 06.09.2017, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2018: позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства на користь Підприємства 171 283, 59 грн. збитків у вигляді вартості недовідпущеного природного газу за період безпідставного припинення газопостачання та 2 569,25 грн. витрат зі сплати судового збору.
Прийняті судові акти мотивовані наявністю правових підстав для задоволення позову.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій посилається на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, судами неповно з'ясовано обставини справи, висновки судів не відповідають дійсним обставинам справи, судами не встановлено всіх елементів складу правопорушення, та просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу Підприємство просить залишити рішення господарського суду Київської області від 06.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.20188 у справі № 911/2264/17 без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, що, оскільки постачання газу було відновлено Товариством лише на виконання рішення суду у справі № 911/2696/16 і лише 14.04.2017, то за період з 08.10.2016 по 13.04.2017 Товариство має сплатити збитки у вигляді вартості недовідпущеного природного газу за весь період безпідставного припинення газопостачання.
Розгляд касаційної скарги Товариства здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.
Рішенням господарського суду Київської області від 15.11.2016 у справі № 911/2696/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017: були встановлені факти порушення відповідачем постанови Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 № 1687 "Про затвердження Порядку пооб'єктового припинення (обмеження) газопостачання споживачам (крім населення)", вимоги Закону України "Про ринок природного газу" та Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 за № 2494, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824, статей 11, 16, 96, 525, 526, 610-612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193 Господарського кодексу України; визнано протиправними дії Товариства, які полягають у безпідставному примусовому припиненні 06.08.2016 постачання природного газу Підприємству; зобов'язано Товариство вчинити дії з відновлення постачання природного газу Підприємству; стягнуто з Товариства на користь Підприємства 16 085,47 грн. збитків за період з 06.08.2016 по 07.10.2016 у вигляді вартості недовідпущеного природного газу за період безпідставного припинення газопостачання.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2017 у справі № 911/2696/16 скасовано рішення господарського суду Київської області від 15.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій Товариства, які полягають у безпідставному примусовому припиненні постачання природного газу Підприємству; у решті рішення господарського суду Київської області від 15.11.2016 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 залишені без змін.
Постачання природного газу було відновлено Товариством лише на виконання рішення суду у справі № 911/2696/16 - 14.04.2017.
Позивач звертався до відповідача з претензією від 06.06.2017 з вимогою протягом 7 днів перерахувати на рахунок Підприємства збитки у вигляді вартості недовідпущеного природного газу за період безпідставного припинення газопостачання з 08.10.2016 по 13.04.2017 у розмірі 171 283,59 грн. Проте вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Причиною виникнення спору у справі № 911/2264/17 стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення вартості недовідпущеного природного газу у розмірі 171 283, 59 грн.
Суди попередніх інстанцій з посиланням на приписи Кодексу газорозподільних систем, статті 15, 16 ЦК України, статтю 35 ГПК України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень), зазначаючи, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, задовольнили позов.
Згідно з положеннями ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017:
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (частини перша, третя статті 13);
- судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи (частина перша статті 47);
- господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (частина перша статті 43).
Оскаржувані судові рішення цим вимогам відповідають не повною мірою.
Вирішуючи даний спір, господарські суди попередніх інстанцій не врахували, що для застосування такого виду відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Проте, дійшовши висновку про обґрунтованість позову, суди не з'ясували повно і об'єктивно всіх обставин справи щодо наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача, тобто підстав цивільно-правової відповідальності останнього. Зокрема, суди не з'ясували та не встановили, чи мали місце протиправна поведінка відповідача, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, вина відповідача та не надали відповідної правової оцінки цим обставинам.
На відсутності складу цивільного правопорушення та недослідженні судами вказаних обставин відповідач наголошував упродовж усього розгляду справи, проте такі доводи у повному обсязі не були оцінені судами у вирішенні спору, так само як не були зазначені й доводи, за якими суди відхилили ті чи інші докази та доводи сторін у справі.
Оскаржувані судові акти повністю відтворюють текст постанови Вищого господарського суду України від 21.03.2017 у справі № 911/2696/16, в якій, зокрема, предметом спору, крім стягнення збитків, було й визнання протиправними дій Товариства, які полягають у безпідставному примусовому припиненні 06.08.2016 постачання природного газу Підприємству, та зобов'язання Товариства вчинити дії з відновлення постачання природного газу Підприємству.
Таким чином, суди попередніх інстанцій в ухваленні оскаржуваних судових рішень обмежилися лише текстом постанови Вищого господарського суду України від 21.03.2017 у справі № 911/2696/16 та самостійно не встановили і не надали оцінки наданих сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів, і тим самим припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу (в тій же редакції) стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Порушення попередніми судовими інстанціями згаданих норм процесуального права (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи.
Водночас згідно з положеннями статті 236 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п'ята цієї статті).
Також і аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії), від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Поряд з тим суд касаційної інстанції згідно із статтею 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням викладеного та відповідно до статті 310 ГПК України рішення і постанова з даної справи підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду. У новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, перевірити зазначені в цій постанові доводи сторін та подані ними докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону. За результати нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.
Керуючись статтями 300, 308, 310 ГПК України, Касаційний господарський суд
1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Київської області від 06.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 зі справи № 911/2264/17 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов