Справа № 460/4991/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Тесля Б.І.
Провадження № 22-ц/783/3383/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
Категорія:48
17 квітня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Левика Я.А., Струс Л.Б.
секретаря: Бадівської О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 13 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3, в якому просила визнати житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3; припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину спірного житлового будинку; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами; припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,2500га кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона знаходиться у шлюбі з відповідачем, який вони зареєстрували 08 листопада 1997 року, однак у Яворівському районному суді Львівської області перебуває на розгляді позов відповідача про розірвання шлюбу між ними. Під час подружнього життя, ними було набуто право спільної сумісної власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1. На підставі рішення Старичівської сільської ради № 96 від 03.12.2008 року таке право на вищевказаний житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами було оформлено на ім'я ОСОБА_3 Однак, вважає, що 1/2 частина даного житлового будинку та 1/2 частина земельної ділянки, на якій розташований спірний житловий будинок, належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки це майно набуте ними за час шлюбу, а у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 13 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2.
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач ОСОБА_3 набув право власності на спірний будинок 23.01.2009 року на підставі рішення виконавчого комітету Старичівської сільської ради № 96 від 03.12.2008 року, перебуваючи на той час із позивачкою у шлюбі понад 11 років. Вказує, що судом не було враховано, що відповідно до даних погосподарської книги домогосподарства ОСОБА_4 - дідуся відповідача, його будинок був дерев'яним та мав загальну площу 20 м.кв., тоді як відповідач набув право власності на будинок із господарськими будівлями та спорудами загальною площею 77 м.кв. З наведеного випливає, що будинок ОСОБА_4 площею 20 м.кв. перестав фактично існувати, оскільки на його місці подружжям ОСОБА_3 за час подружнього життя було побудовано житловий будинок площею 77 кв.м. Вважає, що вказані обставини свідчать про те, що спірний будинок є спільною сумісною власністю сторін у справі. Крім цього посилається на те, що судом не було надано належної оцінки довідці виконавчого комітету Старичівської сільської ради № 2124 від 10.11.2016 року, яка містить ряд суперечливих фактів. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача - ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав, покликаючись на доводи, викладені у скарзі.
Представник відповідача - ОСОБА_6 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, додатково пояснив, що спірний будинок належав дідові відповідача, спадкоємці якого відмовилися від права на спадщину.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам відповідає.
Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.11.1997 року по 24.12.2015 року.
Рішенням Старичівської сільської ради №197 від 07.09.2007р. вирішено передати відповідачу ОСОБА_3 у власність земельну ділянку загальною площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку, будівель і споруд та 0,0200 га для ведення особистого селянського господарства в с. Воля-Старицька Яворівського району Львівської області.
Рішенням виконкому Старичівської сільської ради від 03.12.2008р. №96, вирішено оформити право власності на спірний будинок загальною площею 77,0 кв.м, житловою площею 31,6 кв.м в АДРЕСА_1 на ОСОБА_3 в цілому.
23.01.2009 року Старичівською сільською радою видано свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 на ім»я ОСОБА_3
Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 14.07.2010 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої в АДРЕСА_1 з цільовим призначенням обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
Згідно із ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
З довідки №2124 від 10.11.2016 року, виданої виконкомом Старичівської сільської ради вбачається, що житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 згідно погосподарських книг належав ОСОБА_4, який є дідом відповідача. У будинку проживала також ОСОБА_7 (баба відповідача). ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7 - померла ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд вірно виходив із встановленого факту, що спірний будинок не був подружжям побудований, придбаний під час шлюбу за спільні кошти. Оскільки джерелом набуття будинку не являються ні спільні кошти, ні спільна праця подружжя, тому він не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 належав будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 20 кв.м., на місці якого сторони за час шлюбу побудували житловий будинок загальною площею 77,0 кв.м, не обґрунтовані, оскільки як убачається з наданої Обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» суду апеляційної інстанції інвентаризаційної справи на будинок, АДРЕСА_1 житловий будинок «А-1» площею 76, 1 кв.м. 1950 року побудови; господарсько-побутові будівлі ( сарай «Б», сарай «В», погріб «Г» ) також 1950 року побудови. Таким чином, спірний будинок побудований у 1950 р., тобто до укладення шлюбу між сторонами.
Згідно даних інвентаризаційної справи до житлового будинку «А-1» є прибудова «а» площею 19,6 кв.м. 2007 року побудови. Враховуючи наведене, районний суд прийшов до вірного висновку про те, що позивач може звернутися до суду з вимогами про відшкодування витрат за проведення будівельних робіт у даному будинку,
Відповідно до ч.1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Проте належних та допустимих доказів істотного збільшення вартості спірного будинку внаслідок спільних трудових чи грошових затрат позивачкою не надано.
За таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, вірно встановив обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові.
Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення суду не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 13 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 27.04.2018р.
Головуючий
Судді: