справа № 22-ц/2690/1160/2012 головуючий у 1-й інстанції: Бобровник О.В.
15 лютого 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Головачова Я.В.
суддів: Росік Т.В., Поливач Л.Д.
при секретарі: Поліщук О.В.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ПервушинаНаталія Юріївна, комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна та визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі -продажу дійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 липня 2011 року,
встановила:
У березні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 2 листопада 1995 року їй належала на праві власності ј частина житлового будинку АДРЕСА_1.
Невстановлена особа, маючи на меті заволодіти правом на ј частину будинку по АДРЕСА_1 звернулась 13 липня 2007 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Первушиної Н.Ю. для посвідчення договору дарування частини будинку ОСОБА_2
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Первушина Н.Ю., посвідчила договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, 1/4 частини будинку, зареєструвавши його 13 липня 2007 року в реєстрі реєстрації нотаріальних дій під № 4428.
У подальшому ОСОБА_2 продала житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_6
На сьогоднішній день слідчим відділом Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві розслідується кримінальна справа по факту шахрайства, за ознаками злочину передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України.
Посилаючись на викладені обставини, позивач з урахуванням уточненої в подальшому заяви просила визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 12 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, витребувати у ОСОБА_6 ј частину будинку АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1.
У квітні 2010 року ОСОБА_6 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного 12 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, дійсним.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 5 липня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 12 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного 12 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6; відмови в задоволенні її зустрічного позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного 12 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 та задоволення її зустрічного позову. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції поза увагою залишено ту обставину, що ОСОБА_2 відчужувалась не ј частини спірного будинку, а цілий будинок, який належав їй на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 вересня 2007 року; під час розгляду справи не було встановлено недобросовісність дій ОСОБА_6 як набувача спірного будинку.
В іншій частині ухвалене у справі рішення сторонами не оскаржується.
Представник ОСОБА_6 у суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
ОСОБА_1 та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважали, що спір судом вирішений правильно.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 2 листопада 1995 року ОСОБА_1 належала на праві власності ј частина житлового будинку АДРЕСА_1.
Іншими співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 були ОСОБА_7 (ј частина) та ОСОБА_8 (1/2 частина).
Невстановлена особа, маючи на меті заволодіти правом на ј частину будинку по АДРЕСА_1 звернулася 13 липня 2007 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Первушиної Н.Ю. для посвідчення договору дарування частини будинку ОСОБА_2
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Первушина Н.Ю. посвідчила договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ј частини будинку, зареєструвавши його 13 липня 2007 року в реєстрі реєстрації нотаріальних дій під № 4428.
16 липня 2007 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2 ј частину житлового будинку АДРЕСА_1.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 вересня 2007 року зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна скасувати державну реєстрацію Ѕ частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 Зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна скасувати державну реєстрацію Ѕ частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_2 право власності на єдине домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зареєструвати право власності на єдине домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2
12 листопада 2007 року ОСОБА_2 продала житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_6
Слідчим відділом Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві розслідується кримінальна справа № 59-2513 по факту шахрайства, за ознаками злочину передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України, по заволодінню частиною будинку ОСОБА_1
Відповідно до висновку додаткової судово-почеркознавчої експертизи, яка була проведена в рамках розслідування кримінальної справи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_9 в графі «Дарувальник:______» у договорі дарування ј частини житлового будинку від 13 липня 2007 року - виконано не ОСОБА_1, а іншою особою без наслідування її підпису.
Ухвалюючи рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного 12 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 була подана недостовірна інформація щодо належності їй на праві власності житлового будинку АДРЕСА_1; відповідно до висновку додаткової судово-почеркознавчої експертизи, яка була проведена в рамках розслідування кримінальної справи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_9 в графі «Дарувальник:______» у договорі дарування јчастини житлового будинку від 13 липня 2007 року - виконано не ОСОБА_1, а іншою особою без наслідування її підпису, тому відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 було здійснено особою, яка не мала на це право.
Однак погодитися з таким висновком суду не можна.
Відповідно до ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.
Перелік можливих способів захисту міститься в ст. 16 ЦК України.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює правовідносини, що виникли.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судом установлено, що 13 липня 2007 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 укладено договір дарування јчастини будинку АДРЕСА_1.
У подальшому 12 листопада 2007 року ОСОБА_2 продала житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_6
Між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 на підставі зазначеного вище договору дарування виникли зобов'язальні відносини, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, шляхом визнання останнього недійсним.
Разом з тим, між позивачем та нинішнім володільцем спірного майна існують речово- правові відносини, а не зобов'язальні. Не будучи учасником договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, позивач не перебуває з ними в зобов'язальних відносинах, не будучи стороною оспорюваного договору купівлі-продажу, її право в результаті визнання його недійсним відновлене не буде, оскільки в результаті визнання цього договору недійсним відчужене за ним майно повертається його відчужувачу, а не позивачу, а обраний нею зобов'язальний спосіб захисту - визнання договору купівлі-продажу недійсним, спірних правовідносин не регулює, а тому таку норму матеріального права при вирішенні спору судом застосовано помилково.
Саме до цього зводяться роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України у п. 10 постанови від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Крім того, оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку на вимогу однієї із сторін або іншої заінтересованої сторони.
Оспорюваний правочин, не будучи оспореним за волею його учасника або іншої заінтересованої особи, є дійсним і породжує правові наслідки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення його учасників при вчиненні такого правочину.
Договір дарування, укладений 13 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дійсним і породжує правові наслідки до моменту визнання його недійсним судом за позовом особи, яка його вчинила поза її волею.
ОСОБА_1 не зверталася до суду із позовом про визнання недійсним цього договору дарування.
Таким чином, в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу судом застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в позові в цій частині.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.
За таких обставин погодитись з доводами апеляційної скарги про незаконність рішення в цій частині неможливо, в зв'язку з чим підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги в цій частині відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 липня 2011 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого 12 листопада 2007 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Первушиною Наталією Юріївною, скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_11, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ПервушинаНаталія Юріївна, комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», про визнання договору купівлі-продажу недійсним, відмовити.
В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 липня 2011 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Я.В. Головачова
Судді: Т.В. Росік
Л.Д.Поливач