Іменем України
17 квітня 2018 року
Київ
справа №803/742/16
касаційне провадження №К/9901/37777/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.12.2016 у справі № 803/742/16 за позовом Державного підприємства «Любомльське лісове господарство» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Державне підприємство «Любомльське лісове господарство» звернулося до суду з адміністративним позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 22.07.2016 позов задовольнив у повному обсязі.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.12.2016 відмовив Ковельській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Волинській області у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на постанову Волинського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2016.
Ковельська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.12.2016 скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, частини першої статті 88 Закону України «Про судовий збір», статтей 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції).
Доводи касаційної скарги обґрунтовуються тим, що податковий орган був позбавлений можливості здійснити сплату судового збору в межах встановленого процесуальним законом строку апеляційного оскарження, у зв'язку зі здійсненням безспірного списання грошових коштів за всіма видами видатків, крім захищених.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 22.07.2016 (повний текст складено 27.07.2016) позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 04.02.2016 №0000162200, №0000172200 та №0000182200.
Ковельська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області 08.08.2016 подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в межах строку апеляційного оскарження.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01.09.2016 залишив вказану апеляційну скаргу без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) щодо надання документу про сплату судового збору в сумі 23298,86грн., та встановив строк у десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення вказаних недоліків.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копію вказаної ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2016 було отримано відповідачем 08.09.2016.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20.10.2016 повернув апеляційну скаргу скаржнику, у зв'язку з неусуненням недоліків, встановлених ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху, на підставі пункту 1 частини третьої статті 108, з урахуванням частини третьої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали).
Ковельська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області 31.10.2016 повторно подала апеляційну скаргу на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.07.2016. До апеляційної скарги відповідачем додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого відповідач вказував на те, що звернувся з апеляційною скаргою відразу після здійснення сплати судового збору та був об'єктивно позбавлений можливості здійснити таку сплату до 26.10.2016 (дата платіжного доручення №662), у зв'язку з обмеженим фінансуванням з державного бюджету для сплати судового збору.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.11.2016 на підставі абзацу 1 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) залишив апеляційну скаргу без руху, у зв'язку з тим, що подана заява про поновлення строку на апеляційне оскарження є необґрунтованою, та встановив тридцятиденний строк з моменту отримання ухвали для звернення до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням у ній обґрунтування інших підстав пропуску цього строку.
Визнаючи підстави пропуску строку апеляційного оскарження неповажними, суд апеляційної інстанції керувався тим, що податковим органом не надано жодних доказів у підтвердження наведених у клопотанні обставин.
Ковельська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області на виконання вимог ухвали від 14.11.2016 звернулася до суду з клопотанням від 07.12.2016 про поновлення строку апеляційного оскарження, в обґрунтування якого наведено обставини щодо обмеженого фінансування з державного бюджету для сплати судового збору.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.12.2016 визнав наведені податковим органом підстави пропуску строку апеляційного оскарження неповажними та відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі вимог абзацу 2 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали).
Обґрунтовуючи неправомірність постановлення ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.12.2016 про відмову у відкритті апеляційного провадження, податковий орган у касаційній скарзі вказує на те, що відсутність бюджетних асигнувань з Державного бюджету України для сплати судового збору слугувала об'єктивною підставою неможливості звернутися до суду з апеляційною скаргою з долученням документу про сплату судового збору в межах встановлених процесуальних строків.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи порушено норми процесуального права.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 справ «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) однією з вимог апеляційної скарги визначено надання документу про сплату судового збору.
Згідно з частиною третьою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 Кодексу, застосовуються правила статті 108 Кодексу, частиною першою якої передбачено залишення позовної заяви без руху із зазначенням її недоліків, способу та строку для їх усунення.
Враховуючи викладене, одним із процесуальних обов'язків для реалізації права на апеляційне оскарження є надання документу про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі. Невиконання такого обов'язку є підставою для ухвалення судового рішення про залишення апеляційної скарги без руху зі встановленням способу і строку для усунення таких недоліків.
Частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) покладає на осіб, які беруть участь у справі, обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Невиконання вимог ухвали про залишення вперше поданої апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження при зверненні з апеляційною скаргою вдруге, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає апеляційну скаргу, і не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
Органи доходів і зборів є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто, суб'єктом, що реалізує свою владну компетенцію.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
Належними доказами поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою, є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій податкового органу з моменту виникнення права на апеляційне оскарження, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що податковий орган дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у справі у найкоротші строки.
Утім, податковим органом не було надано суду доказів вчинення будь-яких дій, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору безпосередньо у справі №803/742/16 фінансування з Державного бюджету України, з моменту виникнення права на апеляційне оскарження.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області без задоволення, а оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.12.2016 у справі №803/742/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк