Провадження № 22-ц/774/2244/18 Справа № 208/251/17 Головуючий у 1 й інстанції - Похваліта С.М. Доповідач - Красвітна Т.П.
Категорія 2
10 квітня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,
при секретарі Попазовій Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на ухвалу Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 липня 2017 року по справі за поданням начальника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визначення частки майна боржника, -
У січні 2017 року начальник Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області звернувся до суду з поданням, в якому просив визначити частку майна боржника ОСОБА_4 в спільній власності з його дружиною ОСОБА_5 наступним чином: визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.
Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 липня 2017 року в задоволенні подання відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової ухвали про задоволення подання державного виконавця.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Згідно абз. 3 п. 3 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Також п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і змісту подання, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали відсутні, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що на виконанні Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції знаходиться виконавче провадження №51126989 з виконання виконавчого листа №207/3668/14ц від 03 грудня 2014 року, виданого Баглійським районним судом міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 боргу у розмірі 159783,57 грн. та судових витрат в розмірі 1597,84 грн. (а.с. 3, 5).
Також на виконанні Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції знаходиться виконавче провадження №52163236 з примусового виконання виконавчого листа №175/4276/14-ц виданого 06 лютого 2015 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу у сумі 1181949,42 грн. (а.с. 4,5).
У зв»язку з викладеним було заведене зведене виконавче провадження №52708179 з виконання зазначених вище виконавчих листів, які на даний час в добровільному порядку не виконані (а.с. 5 зворот).
Згідно довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно, за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1; право власності зареєстровано 14 лютого 2013 року (а.с. 17-18).
Відповідно до копії паспорта боржника, він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 1991 року (а.с. 16).
Подання державного виконавця не містить обгрунтування щодо походження коштів, за які була придбана вищевказана квартира, мета придбання цього майна; докази на підтвердження таких обставин суду не представлені, клопотань про їх витребування судом не заявлено.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження є завершальною стадію судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) і являє собою сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у названому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).
Згідно з ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Згідно ч. 1 ст. 379 ЦПК України, в редакції, що діяла по 14.12.2017 року, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Частиною 1 ст. 443 ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи зазначену вище норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна під час перебування у зареєстрованому шлюбі не може бути підставою для визнання такого майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Виходячи з викладеного, встановивши, що право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 - зареєстроване за ОСОБА_7, яка не є боржником за виконавчим провадженням; враховуючи, що право власності боржника ОСОБА_4 на вказану квартиру правовстановлюючими документами не підтверджено та не зареєстровано у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно; встановивши, що державним виконавцем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які свідчили б про належність спірного майна на праві спільної сумісної власності боржнику (з урахуванням наведених вище вимог матеріального закону), - місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення подання державного виконавця про визначення частки майна боржника.
Колегія звертає увагу, що клопотань про надання доказів на підтвердження доводів подання державного виконавця або клопотань про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що стверджується матеріалами даної справи, журналом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального чи процесуального права, що призвели до неправомірного вирішення справи по суті, а зводяться до переоцінки доказів.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, колегія дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 липня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий
Судді