Провадження № 22-ц/774/530/18 Справа № 200/19164/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Єлісєєва Т. Ю. Доповідач - Красвітна Т.П.
Категорія 53
03 квітня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,
при секретарі Попазовій Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Обласної спеціалізованої кредитно-фінансової безприбуткової господарської організації «Дніпропетровський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Обласної спеціалізованої кредитно-фінансової безприбуткової господарської організації «Дніпропетровський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» про зобов'язання виконати певні дії, -
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з 01 вересня 2008 року вона працювала на посаді голови Обласної спеціалізованої кредитно-фінансової безприбуткової господарської організації «Дніпропетровський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі». 09 серпня 2016 року розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації позивача звільнено з вищевказаної посади за власним бажанням. 09.08.2016 року, тобто в день свого звільнення, позивач звернулася до головного бухгалтера Фонду з вимогою про виплату їй компенсації за невикористану соціальну відпустку як одинокої матері за період з 2008 по 2016 роки, адже, відповідно до витягу №00013719254 від 08.04.2014 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, ОСОБА_2 є одинокою матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. У виплаті вищезазначеної компенсації за період 2008 року по 2016 рік позивачу було відмовлено з тих підстав, що ОСОБА_2 підтвердила свій статус одинокої матері лише в 2014 році, тому, виплата компенсації за невикористану соціальну відпустку підлягає тільки з 2014 року по день звільнення позивача. Тому позивач, уточнивши позовні вимоги, просила зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку, як одинокій матері, за період 2008-2013 роки включно, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік та середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні (а.с. 53-57).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2017 року позовні вимоги задоволено, зобов'язано Обласну спеціалізовану кредитно-фінансову безприбуткову господарську організацію «Дніпропетровський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку, як одинокій матері, за період 2008-2013 роки включно, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік та середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні в розмірі 69197,00 грн. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 551,20 грн.; стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 3200,00 грн.
В апеляційній скарзі Обласна спеціалізована кредитно-фінансова безприбуткова господарська організація «Дніпропетровський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі», посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Згідно абз. 3 п. 3 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Також п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, часткової зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що, ОСОБА_4 перебувала в трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді голови Дніпропетровського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі з 01 вересня 2008 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1, а також копією розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації №К-237/0/5-08 від 01.09.2008 року (а.с. 9, 11).
В подальшому, 23.01.2015 року Дніпропетровський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі було перейменовано на обласну спеціалізовану кредитно-фінансову безприбуткову господарську організацію «Дніпропетровський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» (а.с. 9).
Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації №К-247/0/5-16 від 08.08.2016 року, ОСОБА_2 звільнено з посади голови Обласної спеціалізованої кредитно-фінансової безприбуткової господарської організації «Дніпропетровський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» 09 серпня 2016 року за власним бажанням на підставі її заяви (а.с. 12).
09 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернулась з письмовою заявою до відповідача з вимогою провести повний розрахунок по заробітній платі, виплатити матеріальну допомогу та компенсацію соціальної відпустки, як одинокій матері, за період з 2008 по 2016 роки, а також просила видати трудову книжку (а.с. 13).
Розрахунок по заробітній платі, виплата грошової компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку як одинокої матері за період 2014-2016 роки включно та видача трудової книжки здійснено 19 серпня 2016 року. Інші виплати здійснені позивачці не були, зокрема, не виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову соціальну відпустку, як одинокій матері, за період з 2008 по 2013 роки, допомога на оздоровлення за 2016 рік.
Згідно довідки про доходи, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 на посаді голови Фонду складала 233,91 грн., середньомісячна - 6919,70 грн. (а.с. 81). Про незгоду зі змістом даної довідки позивачкою не заявлено, що стверджується матеріалами цивільної справи.
Із довідки-розрахунку, наданої відповідачем, вбачається, що загальна сума компенсації ОСОБА_2 за невикористану відпустку, як одинокій матері, за період з 2008 по 2013 року (54 дні) становить 12631,14 грн. (а.с. 82). Зміст довідки-розрахунку позивачкою не оспорюється, що стверджується матеріалами даної цивільної справи.
Судом також встановлено, що, відповідно до копії паспорта громадянина України на а.с. 5 - 7 позивачка у шлюбі не перебуває; згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 09.10.2001 року, позивачка є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 19); згідно копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00016994618 від 16.08.2016 року, дані про батька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, записані за письмовою заявою матері (а.с. 17-18).
Відповідно до положень статтей 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Положеннями статтей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).
За положеннями частини першої статті 19 Закону України «Про відпустки», в редакції, що діяла до 01.01.2010 року, одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП України). З 01.01.2010 року тривалість такої відпустки збільшена до 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Відповідно до положень пункту 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» одинокою матір'ю є матір, яка виховує дитину без батька.
Згідно з роз'ясненнями, наданими у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити матері, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 КпШтС України, в редакції, що діяла на час народження дитини позивачки, при народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім'я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис відомостей про матір і батька дитини провадиться за правилами, викладеними в цій статті, за заявою осіб, зазначених у статті 163 цього Кодексу.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, місцевим судом обгрунтовано встановлено, що позивачка протягом спірного періоду (2008 - 2013 роки) мала статус одинокої матері та, відповідно, мала право на щорічну додаткову оплачувана відпустка у відповідності до положень частини першої статті 19 Закону України «Про відпустки», з відповідними змінами та доповненнями. .
Незвернення позивачки до соціальних служб із заявою про виплати грошових коштів, як одинокій матері, не свідчить про відсутність у позивачки відповідного статусу.
Обгрунтовано встановлено, що під час роботи у відповідача, у період з 2008 року по 2013 рік включно, позивачка, як одинока матір, не отримувала додаткової відпустки; даний факт підтверджується письмовими матеріалами справи ти визнається відповідачем, що стверджується, зокрема, змістом апеляційної скарги, поясненнями представника відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Отже, висновок місцевого суду про наявність підстав для виплати позивачці компенсації за невикористані дні зазначеної відпустки за період з 2008 року по 2013 рік включно - є правомірними та обґрунтованими.
Доводи апелянта щодо невчасного повідомлення роботодавцю відомостей про наявність у позивачки статусу одинокої матері - не спростовують правильність висновку місцевого суду про зобов»язання відповідача виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку одинокої матері, за період 2008-2013 роки включно.
Однак, при ухваленні оскаржуваного судового рішення місцевий суд безпідставно не визначив розмір відповідної компенсації, що підлягає виплаті позивачці.
Із наданих відповідачем довідок про заробітну плату позивачки, довідки-розрахунку вбачається, що загальна сума компенсації ОСОБА_2 за невикористану відпустку, як одинокій матері, за період з 2008 по 2013 року (54 дні) становить 12631,14 грн. (а.с. 82). Даний розрахунок проведено правильно, з урахуванням тривалості такої відпустки у 2008 та 2009 роках - 7 днів, а у період з 2010 року по 2013 рік - 10 днів.
Як роз'яснено у пункті 13 Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК України. В редакції, що діяла по 14.12.2017 року. У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права; розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або має право його допустити.
У зв»язку з викладеним, оскаржуване рішення в частині зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку як одинокій матері за період 2008-2013 роки включно, - необхідно змінити, встановивши розмір компенсації 12631 грн. 14 коп., який підлягає виплаті позивачці, та зазначити про це у резолютивній частині рішення місцевого суду.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для виплати позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016 рік апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.
Пунктом 7.1.1 колективного договору встановлено надавати працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника, обчисленої згідно чинного законодавства, та допомогу для вирішення соціально-побутових потреб в межах коштів, що спрямовуються на ці цілі. Відповідно до п.5.14 колективного договору щорічна основна відпустка становить 24 календарних дні.
Встановлено, що наказом відповідача №17 від 06.06.2016 року позивачеві було надано основну щорічну відпустку за відпрацьований період 2015-2016 років з 06.06.2016 року на термін 31 календарний день. У пункті 2 цього наказу зазначено: «Виплатити ОСОБА_2 матеріальну допомогу на оздоровлення» (а.с. 58). Даний наказ роботодавцем не скасовувався та зміни до нього не вносились, що визнано представником відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Однак, матеріальна допомога на оздоровлення виплачена позивачці не була, що стверджується письмовими матеріалами справи та визнано відповідачем, згідно змісту апеляційної скарги, пояснень представника відповідача у судових засіданнях місцевого та апеляційного судів.
Твердження апелянта про відсутність підстав для виплати позивачці вказаної вище матеріальної допомоги у зв»язку з тим, що позивачка була під час відпустки відсторонена від посади - не приймається до уваги судом, оскільки з відпустки позивачка відкликана не була, наведений вище наказ №17 від 06.06.2016 року роботодавцем не був скасований чи змінений, а саме лише відсторонення від посади не є підставою для позбавлення працівника матеріальної допомоги, що передбачена колективним договором підприємства.
З урахуванням викладеного, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для виплати позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016 рік.
Однак, при ухваленні оскаржуваного судового рішення місцевий суд безпідставно не визначив розмір відповідної матеріальної допомоги, що підлягає виплаті позивачці.
Враховуючи зміст довідок щодо заробітної плати позивачки, середньмісячна заробітна плата ОСОБА_2 на посаді голови Фонду складала 6919,70 грн. (а.с. 81).
У зв»язку з викладеним, оскаржуване рішення в частині зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_2 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік, - необхідно змінити, встановивши розмір такої допомоги 6919,70 грн., яка підлягає виплаті позивачці, та зазначити про це у резолютивній частині рішення місцевого суду.
Крім того, відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У відповідності до правової позиції Верховного Суду України у справі за № 6-113цс16 суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Виходячи з викладеного, правильно встановивши фактичні обставини справи, зокрема, встановивши, що розмір невиплачених коштів є більшим від середньомісячного розміру заробітної плати позивачки; враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог та відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зменшеному розмірі, - місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні за період з 09.08.2016 року по день винесення рішення 08.06.2017 року, в розмірі 69197,0 грн., виходячи із наданого відповідачем розрахунку, зміст якого не оспорюється позивачкою.
Доводи апелянта про відсутність його вини у невиплаті позивачці компенсації за невикористані відпустки та матеріальної допомоги - є безпідставними, спростовуються матеріалами даної справи та встановленими вище фактами.
Доводи, які б спростовували законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення - апелянтом не зазначені, відповідні докази не представлені, клопотання про витребування доказів судом не заявлені, що стверджується протоколом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції. Твердження апеляційної скарги зводять до переоцінки доказів і незгоди з висновками місцевого суду щодо їх оцінки.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, враховуючи правильне застосування місцевим судом положень статті 88 ЦПК України, в редакції, що діяла по 14.12.2017 року, колегія приходить до висновку про необхідність частково задоволення апеляційної скарги та часткової зміни оскаржуваного рішення, зазначивши суми грошової компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку за період 2008-2013 роки включно та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016 рік, які підлягають стягненню; в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Обласної спеціалізованої кредитно-фінансової безприбуткової господарської організації «Дніпропетровський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі»- задовольнити частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2017 року в частині зобов'язання Обласної спеціалізованої кредитно-фінансової безприбуткової господарської організації «Дніпропетровський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку як одинокій матері за період 2008-2013 роки включно, - змінити, додавши розмір компенсації 12631 (дванадцять тисяч шістсот тридцять одна) грн. 14 коп.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2017 року в частині зобов'язання Обласної спеціалізованої кредитно-фінансової безприбуткової господарської організації «Дніпропетровський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» виплатити ОСОБА_2 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік, - змінити, додавши розмір матеріальної допомоги 6919 (шість тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 70 коп.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий
Судді