Провадження № 11-кп/774/49/18 Справа № 199/2988/16-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
04 квітня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
потерпілого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201604063000648 від 22.02.2016 року, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_10 , його захисника - адвоката ОСОБА_12 та прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області ОСОБА_13 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2017 року, ухвалений стосовно:
ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Красновішерськ Пермської області Російської Федерації, без громадянства, із середньою спеціальною освітою, розлученого, не працюючого, маючого на утриманні малолітнього сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2017 року ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.
Початок строку відбуття покарання у виді позбавлення волі обвинуваченому ОСОБА_10 обчислено з 29.12.2016 (згідно протоколу затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину від 29.12.2016), зарахувавши на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції від 26.11.2015) один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі з 29.12.2016 до 25.01.2017 включно.
Долю речових доказів вирішено.
Судом першої інстанції ОСОБА_10 визнаний винним у тому, що він, 21.02.2016 приблизно о 21:00 годині знаходився на зупинці громадського транспорту «Стрілочний завод» по вул. Любарського (Білостоцького) в місті Дніпро, де зустрів раніше знайомого ОСОБА_11 .
В цей час між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 виник словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, виник злочинний умисел, спрямований на умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_11 .
Далі ОСОБА_10 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження небезпечного для життя в момент заподіяння, пройшовши з ОСОБА_11 до другого під'їзду будинку АДРЕСА_2 , близько 21:15 години, витягнувши з рукава одягненої на ньому дублянки ніж, знаходячись на відстані витягнутої руки зліва від потерпілого ОСОБА_11 , тримаючи в правій руці знаряддя вчинення кримінального правопорушення - ніж, усвідомлюючи свої злочинні дії та можливі тяжкі наслідки, діючи умисно, наніс вищевказаним ножем один удар потерпілому ОСОБА_11 в область черева ліворуч, тим самим заподіявши останньому тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечне для життя в момент заподіяння, а саме, виявлене тілесне ушкодження у вигляді: проникаючого колото-різаного поранення.
Після чого ОСОБА_10 , утримуючи при собі знаряддя вчинення кримінального правопорушення - ніж , з місця вчинення кримінального правопорушення зник.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурором, захисником обвинуваченого подані апеляційні скарги, а обвинуваченим - апеляційна скарга та доповнення до неї. Прокурор просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_10 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років. Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_12 просить скасувати вирок повністю та закрити кримінальне провадження у зв'язку з недоведеністю вини ОСОБА_10 в інкримінованому злочині. Обвинувачений просить скасувати вирок суду та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі суду.
В обґрунтування своїх вимог прокурор, не оспорюючи доведеність вини засудженого ОСОБА_10 та кваліфікації його дій, посилається на те, що вирок суду в частині призначення покарання є несправедливим у зв'язку з надмірною м'якістю. Вказує, що незважаючи на повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_10 у судовому провадженні, останній своєї вини не визнав, не покаявся у вчиненому ним злочині та дав суду неправдиві, суперечливі та непослідовні покази з метою ухилення справедливої кримінальної відповідальності за скоєний ним тяжкий злочин.
В обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що вирок підлягає скасуванню через неповноту судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Ні стороною обвинувачення, ні судом не було встановлено форми вини та мотиву, яким керувався обвинувачений, оскільки судом не було встановлено з яким умислом діяв ОСОБА_10 в момент спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, чи передбачав він суспільно небезпечні наслідки у вигляді тяжких тілесних ушкоджень внаслідок своїх дій, бажав їх настання або не бажав, але свідомо припускав їх настання. Зазначає, що 10.05.2016 року всупереч вимогам ст. 344 КПК України, головуючим не було роз'яснено право відводу учасникам судового провадження, а саме підстав, передбачених ст.ст. 75-81 КПК України, а не можливості його заявити. Головуючим не зазначено в якості осіб, яким може бути заявлено відвід - прокурора, захисника, секретаря судового засідання та не роз'яснено такого права. В порушення вимог ст. 348 КПК України під час проведення судового засідання та 10.05.2016 року після оголошення початку судового розгляду та оголошення прокурором обвинувального акту, суд не роз'яснив обвинуваченому суті обвинувачення, що є грубим порушенням права на захист. Під час допиту потерпілого обвинуваченому не надано можливості допитати його. Вважає, що в порушення вимог ст. 91 КПК України судом не встановлено час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_10 та не допускалася можливість вчинення злочину іншою особою, не дивлячись на суперечливість показів потерпілого та відсутність безпосередніх свідків нанесення тілесних ушкоджень. Крім того, судом в повному обсязі та належним чином не досліджувались матеріали кримінального провадження.
В обґрунтування своїх вимог обвинувачений посилається на те, що судом не взято до уваги належність дублянки потерпілому ОСОБА_11 , який дав її поносити трьома днями раніше. Ніяких тілесних ушкоджень потерпілому не наносив, а також ніякого ножа при ньому не було. Слідчий ОСОБА_15 чинив на нього психологічний тиск та допросив без адвоката та в нетверезому стані. Вказує, що свідок ОСОБА_16 давала неправдиві покази зі слів потерпілого, як і свідок ОСОБА_17 а покази свідка ОСОБА_18 повністю не прийняті до уваги суду. Зазначає, що потерпілий оговорив його. Доказів його вини у вчиненні злочину матеріали справи не містять.
В доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений з метою об'єктивного розгляду справи відносно нього просить викликати потерпілого, свідків, прокурора та слідчих.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку обвинуваченого та його захисника, які просили вирок суду скасувати та призначити новий судовий розгляд, позицію потерпілого, який просив вирок суду залишити без змін, доводи прокурора, що підтримує державне обвинувачення у суді апеляційної інстанції, який підтримав апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_13 та заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про те, що вони підлягають залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за обставин, викладених у вироку суду, відповідає фактичним обставинам справи та є обґрунтованим.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не виявлено.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в зазначеному кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду в межах апеляційних скарг.
Так, вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується дослідженими в ході судового розгляду показаннями: обвинуваченого ОСОБА_10 , який вказав, що 21 лютого 2016 року, повертаючись додому разом з матір'ю, він зустрів ОСОБА_11 , який тримав у руках биту. Коли він прийшов додому та побачив побиті вікна, вважаючи, що це зробив останній, він повернувся до ОСОБА_11 , який в цей час перебував на трамвайній зупинці біля школи № 43, де між ними виник словесний конфлікт; показаннями потерпілого ОСОБА_11 , який вказав, що 21 лютого 2016 року, в той час, коли він розпивав спиртні напої разом зі знайомими, до них підійшов ОСОБА_10 зі своєю матір'ю та почав звинувачувати його в тому, що він розбив скло в їх квартирі, а той час, коли вони пішли до розбитого вікна та в нього випав мобільний телефон, за яким він нахилився, ОСОБА_10 наніс йому в бік один удар ножем; свідка ОСОБА_19 - бабусі потерпілого, яка дізналась зі слів онука та його друзів про те, що ОСОБА_10 завдав останньому тяжкі тілесні ушкодження, а також зауважила, що чула крики на вулиці, а також розмову ОСОБА_10 зі своєю матір'ю, яка просила його викликати міліцію, однак обвинувачений відмовився її викликати, оскільки свідків події не було; свідка ОСОБА_20 - випадкового очевидця подій, який чув як обвинувачений та потерпілий сперечались, а приблизно через 5 хвилин, як ОСОБА_11 вже тримався за живіт, просив викликати швидку та при цьому вказав, що його вдарив ножем ОСОБА_10 ; поясненнями судово-медичного експерта ОСОБА_21 , яка у судовому засіданні повністю підтримала висновок експертизи № 1292е від 01.04.2016 та пояснила механізм спричинення, локалізацію та характер тілесних ушкоджень, завданих потерпілому ОСОБА_11 , який не суперечив тому, на який вказав потерпілий ОСОБА_11 при проведенні за його участю слідчого експерименту.
Крім того, вина обвинуваченого підтверджується й наявними в матеріалах провадження письмовими доказами, зокрема: протоколом огляду від 22.02.2016, відповідно до якого в приміщенні КЗ «Міська клінічна лікарня № 6» оглянуті особисті речі потерпілого ОСОБА_11 , які мали сліди бурого кольору, а також пошкодження прямокутної форми; протоколом огляду від 22.02.2016, відповідно до якого в приміщенні Амур-Нижньодніпровського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області оглянуті надані ОСОБА_10 належні йому речі, а саме: дублянка чорного кольору та джинси чорного кольору, які на момент огляду не мали ніяких пошкоджень; висновком експерта № 122к від 16.03.2016 за результатами проведення судово-імунологічної експертизи, відповідно до якої кров ОСОБА_11 належить до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВ0; висновком експерта № 121к від 16.03.2016 за результатами проведення судово-імунологічної експертизи, відповідно до якої кров ОСОБА_10 належить до групи А з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВ0; висновком експерта № 575 від 23.03.2016 за результатами проведення судово-імунологічної експертизи, відповідно до якого в сліді на мішковині кишені, яка розташована на передній половинці куртки (дублянки), належної ОСОБА_10 (об'єкт № 1), в двох слідах на виворотній поверхні правого рукава цієї куртки (дублянки, об'єкти №№ 3, 4) встановлено наявність крові людини. Ще в одному сліді на дублянці (об'єкт № 2) наявність крові не встановлена. При серологічному дослідженні слідів крові об'єктів №№ 1, 3, 4, в них виявлений антиген А, крім того в об'єкті № 1 виявлений ще й ізогемаглютинін анти-В, що не виключає можливості походження всіх вказаних слідів за рахунок крові особи (осіб) з групою крові А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВ0, у тому числі не виключена можливість утворення вказаних слідів за рахунок крові як потерпілого ОСОБА_11 , так і ОСОБА_10 , оскільки їх кров належить до вказаної групи; висновком експерта № 141 від 31.03.2016 за результатами проведення молекулярно-генетичної експертизи, відповідно до якого зі сліду крові на дублянці ОСОБА_10 отримані препарати ДНК, встановлені їх генотипічні характеристики. Препарати ДНК, виділені зі сліду крові на дублянці, являють собою ДНК чоловічої статевої залежності. Проведений порівняльний молекулярно-генетичний аналіз виявив співпадання їх генотипу з генотипом потерпілого ОСОБА_11 . ДНК сліду крові на дублянці ОСОБА_10 може походити від потерпілого ОСОБА_11 з ймовірністю не менше 99,(9)1637%. Частота поширення подібної комбінації генетичних ознак складає 0,63-10(-18). Це означає, що вказана комбінація генетичних ознак зустрічається у 0,63 чоловіків на квінтильйон; протоколом проведення слідчого експерименту від 31.03.2016, згідно якого потерпілий ОСОБА_11 в присутності понятих та судово-медичного експерта вказав на обставини спричинення йому обвинуваченим ОСОБА_10 тілесних ушкоджень та детально показав механізм нанесення ОСОБА_10 одного удару ножем в область черева; висновком експерта № 1292е від 01.04.2016 за результатами судово-медичної експертизи встановлено, що у потерпілого ОСОБА_11 виявлено тілесне ушкодження, яке отримано незадовго до надходження на стаціонарне лікування в МКЛ № 6, тобто і в термін на який вказує обстежений та слідчий в постанові, яке за своїм характером відноситься до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння та спричинено від однієї механічної дії гострого предмету, який володів колючо-ріжучими властивостями та діяв в область черева ліворуч у напрямку зовні досередини та знизу догори, яким могло бути і лезо ножа або інші предмети з аналогічними властивостями, що підтверджуються характером рани та напрямком раньового каналу. Враховуючи характер та локалізацію виявленого у нього тілесного ушкодження, тяжкість отриманої травми не є характерним спричинення його власною рукою. Локалізація та характер виявленого у потерпілого тілесного ушкодження не суперечить механізму його спричинення на який вказує потерпілий ОСОБА_11 в ході проведення слідчого експерименту від 31.03.2016, тобто при ударі ножем в живіт ліворуч; речовими доказами, якими визнано: дублянку чорного кольору, належну ОСОБА_10 , штани, футболку, светр, підштаники, майку та кросівки, належні ОСОБА_11 .
Надаючи оцінку зазначеним доказам у своїй сукупності, колегія суддів не сумнівається у їх належності та допустимості, вважає такі докази достатніми для доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочинного діяння, а тому не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Разом з тим, надаючи оцінку доводам захисника щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_10 та відповідності обвинуваченого акту вимогам ст. 291 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема обвинувального акта, який надійшов до суду першої інстанції, дії обвинуваченого ОСОБА_10 органами досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Виходячи з фактичних обставин кримінального провадження, зазначених в обвинувальному акті та визнаних судом доведеними, між потерпілим та обвинуваченим виник словесний конфлікт та останній спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_11 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків. Вказані обставини, зокрема наявність конфлікту, що вказує на мотиви вчиненого кримінального правопорушення, в повній мірі знайшли своє підтвердження у показаннях потерпілого ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_20 та не заперечувались й самим обвинуваченим ОСОБА_10 .
Щодо наявністю умислу в діях обвинуваченого, то останній на переконання колегії суддів також мав місце, про що свідчать показання потерпілого ОСОБА_22 , а також протокол слідчого експерименту від 31.03.2016, в якому відображено механізм нанесення ОСОБА_10 одного удару ножем в область черева, та висновокексперта № 1292е від 01.04.2016, згідно з яким локалізація та характер виявленого у потерпілого тілесного ушкодження не суперечить механізму його спричинення, на який вказує потерпілий ОСОБА_11 в ході проведення слідчого експерименту.
З огляду на вказані обставини, підстави сумніватись у правильності кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України органами досудового розслідування, а також у правильності висновків суду в цій частині колегія суддів не вбачає.
Позицію обвинуваченого та його захисника про неповноту судового розгляду, недостатність зібраних доказів, їх суперечливість та неузгодженість між собою, колегія суддів також розцінює як необґрунтовану, оскільки як встановлено під час апеляційного розгляду, суд першої інстанції належним чином перевірив докази у кримінальному провадженні та надав їм оцінку у відповідності з вимогами ст. 94 КПК України. На переконання колегії, такі докази у своїй сукупності є достатніми для доведення винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Підстави визнати встановлені судом першої інстанції обставини неповністю дослідженими у колегії суддів відсутні.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, обвинувачений ОСОБА_10 , потерпілий ОСОБА_11 та свідок ОСОБА_20 не заперечували наявність конфлікту. При цьому, свідок ОСОБА_20 вказав, що бачив суперечку обвинуваченого та потерпілого, та через нетривалий проміжок часу - приблизно 5 хвилин, як останній тримався за живіт та просив викликати швидку допомогу, вказавши, що йому завдав удар ножем ОСОБА_10 . Про вказані обставини завдання тілесних ушкоджень потерпілий зазначив під час проведення слідчого експерименту 31.03.2016. Виходячи з висновку судово-медичної експертизи № 1292е від 01.04.2016 та пояснень, наданих експертом під час судового розгляду, механізм та локалізація виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень не суперечить механізму, на який вказав потерпілий під час слідчого експерименту. Відповідно до висновку експерта № 141 від 31.03.2016 за результатами проведення молекулярно-генетичної експертизи, слід крові на верхньому одязі ОСОБА_10 - дублянці може походити від потерпілого ОСОБА_11 з ймовірністю не менше 99,(9)1637%. При цьому, згідно з протоколом від 22.06.2016 вказана дублянка була видана самим обвинуваченим, вилучена та оглянута безпосередньо після вчинення злочину.
З огляду на вказані обставини та докази на їх підтвердження, беручи до уваги стан потерпілого одразу після завдання йому тілесних ушкоджень, який не міг обмовити ОСОБА_10 зважаючи на раптовість дій останнього, колегія суддів не вбачає підстав сумніватись у правильності висновків суду першої інстанції та вважає його вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за обставин, викладених у вироку, повністю доведеною.
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що обставини тиску з боку органів досудового розслідування під час апеляційного розгляду встановлені не були. Як вбачається з матеріалів провадження, жодних клопотань про перевірку недозволених методів слідства, які застосовувались під час збирання доказів, від сторони захисту під час розгляду справи судом першої інстанції не надходило. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що наявні у матеріалах провадження докази досліджувались безпосередньо у судовому засіданні та свої висновки щодо доведеності вини обвинуваченого суд обґрунтовував лише безпосередньо дослідженими під час судового провадження доказами, надавши їм належну оцінку у відповідності з вимогами ст. 94 КПК України. За таких обставин, вважати права обвинуваченого порушеними або зібрані у справі доказами недопустимими колегія суддів не може.
Оцінюючи доводи захисника щодо порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що вони також не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Так, обґрунтовуючи свою позицію, адвокат вказує на те, що судом першої інстанції належним чином не досліджувались матеріали кримінального провадження та обвинуваченому під час судового розгляду не було роз'яснено право відводу, суті пред'явленого обвинувачення, а також не надано можливості надати пояснення.
Між тим, матеріалами провадження, зокрема технічним записом перебігу судових засідань, встановлено, що матеріали кримінального провадження судом досліджувались, що відображено також й у вироку суду, та права обвинуваченого порушені не були, оскільки останньому було роз'яснено право відводу, оголошено обвинувачення в повному обсязі та головуючим з'ясовано, чи зрозуміло останньому його зміст. Окрім цього, ОСОБА_10 під час судового розгляду надано можливість надавати пояснення, а також ставити питання іншим учасникам провадження.
Таким чином, погодитись зі стороною захисту й в цій частині колегія суддів не може, та не вбачає порушень вимог кримінального процесуального закону, які б слугували безумовною підставою для скасування вироку суду та призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції.
Надаючи оцінку доводам обвинуваченого щодо порушення його права на захист органами досудового розслідування, а саме, що йому було відмовлено в допуску захисника, повідомлення його про підозру та проведення допиту здійснено без участі захисника, колегія суддів зазначає, що про вказані порушення, а також, що обвинувачений наполягав під час досудового розслідування на проведенні з ним слідчих дій з участю захисника, ОСОБА_10 у суді першої інстанції не заявляв. З матеріалів кримінального провадження не вбачається підстав, передбачених ст.52 КПК України, що передбачає обов'язкову участь захисника. Крім того, зважаючи на безпосередність дослідження доказів, з огляду на вимоги кримінального процесуального закону, зокрема ст. 91, ч. 4 ст. 95 КПК України, вказані доводи та докази, а саме протокол допиту обвинуваченого під час досудового розслідування, предметом розгляду не були та на правильність висновків суду вплинути не могли, а тому й не можуть вважатися істотними.
Вирішуючи питання про правильність застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та відповідність призначеного ним покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі обвинуваченого ОСОБА_10 за доводами апеляційної скарги прокурора, колегія суддів виходить із того, що у відповідності до вимог ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
При цьому, колегія суддів враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно з якими при призначенні покарання суд повинен в повній мірі враховувати ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, дані про особу, а також ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, що скоїла злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_10 призначено відповідно до вищезазначених вимог.
Як вбачається з вироку, призначаючи обвинуваченому покарання суд першої інстанції врахував тяжкість скоєного ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який дійового каяття не проявив, про вчинене не жалкував, добровільної допомоги на лікування потерпілого не надав. ОСОБА_10 в силу вимог ст. 89 КК України раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебував на обліку у лікаря нарколога здіагнохом «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Стндром залежності» , знятий з обліку в 2005 році, у зв'язку з виїздом, за місцем проживання скарг не надходило, офіційно не працює, має неповнолітню дитину. Обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання, судом встановлено не було.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів не вбачає підстав сумніватись у достовірності встановлених судом відомостей.
Оцінюючи їх у своїй сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині необхідності призначення обвинуваченому ОСОБА_10 покарання у вигляді позбавлення волі.
Відтак, на переконання колегії суддів, суд обґрунтовано дійшов до висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_10 та попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства протягом визначеного судом строку, а тому призначене покарання в межах санкцій ч. 1 ст. 121 КК України за своїм видом та розміром слід вважати справедливим.
З огляду на викладене, доводи прокурора в своїй апеляції про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особі обвинуваченого колегія суддів розцінює як необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про законність, обґрунтованість і належну вмотивованість оскаржуваного вироку, який зміні чи скасуванню з викладених в апеляціях мотивів не підлягає.
Залишаючи вирок суду першої інстанції без змін, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати обвинуваченому ОСОБА_10 строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі починаючи з 29 грудня 2016 року до 20 червня 2017 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України,
колегія суддів апеляційного суду, -
Апеляційні скарги апеляційними обвинуваченого ОСОБА_10 , його захисника - адвоката ОСОБА_12 та прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області ОСОБА_13 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2017 року залишити без задоволення.
Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2017 року ухвалений стосовно ОСОБА_10 залишити без змін.
На підставі ч. 5ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_10 строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі починаючи з 29 грудня 2016 року до 20 червня 2017 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду впродовж трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, в той же строк з дня вручення йому копії ухвали, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: