справа №755/11610/16-ц Головуючий у 1-й інстанції суддя: Яровенко Н.О.
05 квітня 2018 року м. Київ
Апеляційний суд міста Києва в складі:
головуючого - Саліхова В.В.
суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.
секретаря судового засідання Дячук І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 представника ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів,
У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» та з урахуванням збільшених позовних вимог просив стягнути з відповідача кошти у валюті вкладу:
за рахунком № НОМЕР_1 суму грошових коштів в розмірі 69 197,38 грн., 3% річних - 5 664,71 грн., суму інфляційного збільшення 57 048,89 грн., 3% вартості послуг - 2 026 099,29 грн.;
за рахунком № НОМЕР_2 суму грошових коштів в розмірі 650 232,85 грн., 3% річних - 53 230,02 грн., суму інфляційного збільшення 536 076,15 грн., 3% вартості послуг - 19 038 817,85 грн.;
за рахунком № НОМЕР_3 суму грошових коштів в розмірі 10 917, 40 доларів США, 3% річних 893, 73 долари США, 3% вартості послуг 319 661, 47 долари США;
за рахунком № НОМЕР_4 суму грошових коштів в розмірі 2 718, 64 доларів США, 3% річних - 222, 56 доларів США, 3% вартості послуг - 79 601, 78 доларів США;
за рахунком № НОМЕР_5 суму грошових коштів в розмірі 13 409,20 грн., 3% річних - 1 097,72 грн., суму інфляційного збільшення 11 055,04 грн., 3% вартості послуг - 392 621,38 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.11.2017 в задоволенні позову відмовлено.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1992/2018
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи. В обґрунтування своїх доводів вказує, що з 11.11.2014 позивач не має можливості вільно розпоряджатися належними йому грошима, які перебувають у відповідача на відповідних заблокованих рахунках, що порушує його права.
Зазначив, що позивач неодноразово звертався до Банку з вимогами про усунення перешкод в користуванні банківськими рахунками та про перерахування грошових коштів, проте останні виконані не були.
Вказав на невиконання стороною відповідача умов договорів банківського рахунку, а тому з останнього підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначила, що позивач не надав до матеріалів справи доказів подання до Банку оформлених розрахункових документів про перерахування або видачу його коштів, або інших доказів, які б підтверджували відмову перерахуванні коштів з рахунку позивача або ж їх видачу через каси банку.
Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Пунктом 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку з чим, справа підлягає розгляду Апеляційним судом м. Києва.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Представник Банку - Хитрова Л.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем обставин, на які він посилається як на підставу позову.
З таким висновком суду погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 відкрито в ПАТ КБ «ПриватБанк» рахунки з розміщеними грошовими коштами на них:
на рахунку № НОМЕР_3 сума залишків у валютному еквівалентні складає 270 907,72 грн.;
на рахунку № НОМЕР_2 сума залишків у валютному еквівалентні складає 650 232,85 грн.;
на рахунку № НОМЕР_1 сума залишків у валютному еквівалентні складає 119 197,38 грн.;
на рахунку № НОМЕР_4 сума залишків у валютному еквівалентні складає 67 461,17 грн.,
на рахунку № НОМЕР_5 сума залишків у валютному еквівалентні складає 13 409,20 грн. (т. 1, а. с. 9-13).
Позивач, зазначає, що починаючи з 11.11.2014, Банк без належних правових підстав та без повідомлення заблокував банківські рахунки позивача, що унеможливило користування платіжними картками та перестав надавати будь-які платіжні послуги за ними.
ОСОБА_2 зазначив, що на звернення до відповідача ним отримано три листи, у жодному з яких Банк не повідомив про причини перешкоджання здійснення позивачем свого права власності на належні йому кошти, що зберігаються у відповідних банківських рахунках, відкритих у ПАТ КБ «ПриватБанк».
Позивач вважає дії відповідача такими, що порушують його права, а тому звернувся із відповідним позовом до суду.
Згідно з ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Відповідно до ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до підпункту 1 пункту 21.1. ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом: подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.
Розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (пункт 1.35 ст. 1 Закону).
Пунктом 1.30 ст. 1 даного Закону передбачено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до п. 22.3., 22.4. ст. 22 Закону розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.
Підпунктами 7.1., 7.2. пункту 7 Постанови правління Національного Банку України «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» від 12.11.2003 №492 (далі - Постанови) передбачено, що видаткові операції за поточними рахунками фізичних осіб здійснюються за розпорядженням власника або за його дорученням на підставі довіреності (копії довіреності), засвідченої нотаріально, а у випадках, визначених законодавством України, - іншими уповноваженими на це особами. Довіреність може бути засвідчена уповноваженим працівником банку, якщо вона складається в банку (у присутності власника рахунку та довірених осіб). Така довіреність додаткового засвідчення не потребує. Якщо в процесі обслуговування поточного рахунку його власник - фізична особа надає право розпорядження рахунком іншій фізичній особі, то довірена особа під час першого звернення до банку з метою використання рахунку має пред'явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу, і підтвердити свої повноваження щодо розпорядження рахунком. Фізична особа-резидент додатково має пред'явити документ, виданий контролюючим органом, що засвідчує її реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків. Довірена особа має заповнити нову картку із зразками підписів (додаток 4) і зазначити зразок свого підпису. Ця картка складається відповідно до глави 18 цієї Інструкції.
На підставі цих документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію та верифікацію довіреної особи.
Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що для видачі або перерахунку грошових коштів клієнта, останній повинен звернутися з таким розпорядженням до Банку та надати розрахункові документи та необхідні документи для здійснення його ідентифікації. Також законодавець чітко виписав таку процедуру, та порядок ідентифікації працівником банку особи клієнта.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що позивачем, не надано доказів подання до ПАТ КБ «ПриватБанк», протягом строків вказаних в позовній заяві, оформлених розрахункових документів про перерахування або видачу його коштів, або інших доказів, які б підтверджували відмову в перерахуванні коштів з його рахунків або ж їх видачу через каси банку, в розумінні вимог вищезгаданих законів та підзаконних актів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову правильними.
Доводи апеляційної скарги про те, з 11.11.2014 позивач не має можливості вільно розпоряджатися належними йому грошима, які перебувають у відповідача на відповідних заблокованих рахунках є необґрунтованими, враховуючи вищевикладене. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заяви, листи, з якими звертався позивач до Банку з приводу здійснення банківських операцій, не можуть бути визнані судом як відповідні заяви, враховуючи вимоги законних та підзаконних актів щодо останніх.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач неодноразово звертався до Банку з вимогами про перерахування грошових коштів, проте останні виконані не були, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Під час розгляду справи, представником ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначено, що не існує жодних перешкод щодо перерахування чи видачі грошових коштів позивача за його вимогою, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції відкладався розгляд справи, однак позивач не з'являвся до Банку.
Також на думку колегії суддів необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що, приймаючи рішення, суд першої інстанції не врахував, що рахунки позивача працівники банку взагалі не можуть бачити в своїй системі.
Відповідно до виписки по картці/рахунку № НОМЕР_3 від 23.06.2017 № BMGA-23BM-84Q5-RQ1S кредитний ліміт складає: 0,00, валюта рахунку: USD, баланс на початок періоду: 0,00; баланс на кінець періоду складає: 10 917,40; усього витрат: 9 861,00; усього надходжень: 20778,40; сума комісій: 0,00; сума знижок: 0,00 (т. 1, а. с. 103).
З виписки по картці/рахунку № НОМЕР_1 від 23.06.2017 № LRC4-1CI8-7PHB-CII5 кредитний ліміт складає: 50 000,00 валюта рахунку: UAH, баланс на початок періоду: -4 819,91; баланс на кінець періоду складає 69 197, 38; усього витрат: 624 410,08; усього надходжень: 698 427,37; сума комісій: 935, 41; сума знижок: 37,00 (т. 1, а. с. 104-122).
З виписки по картці/рахунку № НОМЕР_2 від 23.06.2017 № 1829-LT2V-0L71-DHBQ кредитний ліміт складає: 0,00, валюта рахунку: UAH, баланс на початок періоду: 93,13; баланс на кінець періоду складає: 0,00; усього витрат: 34 238 851,86; усього надходжень: 34 238 758, 73; сума комісій: 116,50; сума знижок: 0,00. (т. 1, а. с. 123-213).
Таким чином, вищезгадана заява є безпідставною.
Посилання в апеляційній скарзі на безпідставне стягнення банку коштів з рахунку відповідача на думку колегії суддів не спростовує висновків суду першої інстанції з урахуванням того, що матеріали справи свідчать дані про те, що 06.02.2017 старшим державним виконавцем Заводського ВДВС м. Кам'янське ГТУЮ у Дніпропетровській області Лижником В.О. відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 591/324/16-ц виданого 20.11.2016 Зарічним районним судом м. Суми (т. 1, а. с. 240-241).
06.02.2017 старшим державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника та накладено арешт на всі грошові кошти та цінності, що знаходяться на всіх рахунках вкладах чи на зберіганні в банківських установах, які належать ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 216-217).
ПАТ КБ «ПриватБанк» постанову виконано та накладено арешт на всі рахунки ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 219).
Постановою від 06.07.2017 закінчено вказане виконавче провадження, у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду (т. 2, а. с. 14-15).
Вищезгадані дії державного виконавця не визнано в судовому порядку незаконними, в зв'язку з чим вважати дії банку по списанню коштів позивача на підставі постанови державного виконавця такими, що порушують права позивача у суду не було.
Посилання в апеляційній скарзі про те, що при розгляді справи суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що тривалий час вищезгадані рахунки позивача були заблоковані працівниками Банку, про що свідчать листи надіслані Банком на адресу ОСОБА_2, на думку колегії суддів також не спростовують рішення суду першої інстанції, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що позивач у встановленому законом порядку звертався до Банку з приводу переводу грошей з вказаних рахунків на рахунки в інший банк.
Оскільки з тексту позовної заяви вбачається, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався саме на неможливість здійснення ним банківських операції з вини працівників банку, яку не було доведено ні в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи вищезгадані обставини, колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на порушення Банком Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилання в апеляційній скарзі на рішення Європейського суду з прав людини та Верховного суду України за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження факту звернення позивача до відповідача з приводу проведення банківських операцій з вказаними грошима, на думку колегії суддів, також є безпідставними, в зв'язку з чим не можуть спростовувати висновків суду першої інстанції.
Отже, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції не знайшло своє підтвердження порушення прав позивача.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 10.04.2018.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: Н.О. Прокопчук
Т.А.Семенюк