АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А
Справа 756/8180/16-ц Головуючий у І-й інстанції - Тітов М.Ю.
апеляційне провадження № 22-ц/796/3213/2018 Доповідач Заришняк Г.М.
04 квітня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.
при секретарі - Ткаченко І.В..
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, діючого в інтересах ОСОБА_2, на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім Український Медіа Холдінг» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ТОВ «Видавничий дім Український Медіа Холдінг» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «Видавничий дім Український Медіа Холдінг» у журналі «Корреспондент» НОМЕР_1 на 12 сторінці опублікувало інтерв'ю виконуючого обов'язки Генерального прокурора України ОСОБА_3, в якому в контексті критичного аналізу роботи Генеральної прокуратури України по розслідуванню резонансних справ зазначено (мовою видання): «...Два года назад на слуху была масса коррупционных процессов - по делу ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_2. И где эти дела сейчас? Если расследование проводится, то на каком уровне? Если бы средства, присвоенные этими чиновниками, вернули, можно было бы не просить кредит у МВФ...». Вважає, що озвучена ОСОБА_3 та поширена ТОВ «Видавничий дім Український Медіа Холдінг» наведена інформація відносно нього є негативною і недостовірною, порушує його особисті немайнові права, ганьбить честь, гідність, принижує його ділову репутацію та завдає моральної шкоди. В інтерв'ю ОСОБА_3 не припускає, а прямо стверджує, що він привласнив кошти, причому у розмірі, співмірному з державними позиками від Міжнародного валютного фонду, тобто в особливо великих розмірах. Відтак ОСОБА_3 прямо та відверто звинуватив його у скоєнні злочину, чого не мав права робити, оскільки на сьогоднішній день не має жодного судового рішення (вироку), яким би було встановлено привласнення ним будь-яких коштів. Ані відповідачі, ані будь-хто інший не може стверджувати, що він скоїв злочин та щось привласнив, доки це не буде встановлено судом. Оскільки судом не встановлено скоєння ним жодного злочину, зокрема, у вигляді привласнення чужого майна, твердження є нічим іншим як наклепом та поширенням недостовірної інформації. Навіть, якщо припустити, що для публічного звинувачення особи у вчиненні певного злочину достатньо наявності офіційного повідомлення про підозру правоохоронного органу, то і в цьому випадку відповідачі не мали права поширювати інформацію. Офіційна підозра у привласненні чужого майна відносно нього як на день поширення інформації, так і на сьогоднішній день не просто відсутня, вона вже понад рік тому була офіційно спростована Генеральною прокуратурою України. 19.05.2014 року Генеральною прокуратурою України відносно нього складено безпідставне повідомлення про підозру у привласненні чужого майна. Натомість через відсутність доказів привласнення ним чужого майна 18.05.2015 р. Генеральна прокуратура України склала повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 19.05.2014 року, згідно якої його дії кваліфікуються вже не як привласнення чужого майна, а як розтрата (тобто неправильне використання) майна, але це припущення до сьогоднішнього дня не підтверджено жодним судовим рішенням. З урахуванням вищенаведеного відповідачі не мають жодних доказів достовірності поширеної інформації. У журналі «Кореспондент» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці 4 зазначено серія, номер і дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію журналу КВ20555-10355ПР від 24.02.2014р. та підприємство-видавця ТОВ «Видавничий дім Український Медіа Холдінг».В загальнодоступному для перегляду в мережі Інтернет Державному реєстрі друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності (http:/dzmi.informjust.ua/home/index) за серією, номером і датою КВ 20555-10355ПР від 24.02.2014 р. дійсно значиться журнал «Кореспондент», який видається, в тому числі, російською мовою як журнал «Кореспондент». Засновником журналу значиться ТОВ «Видавничий дім Український Медіа Холдінг», код ЄДРПОУ 30375222. Позовні вимоги про спростування недостовірної інформації стосуються обох відповідачів. Щодо ОСОБА_3, який безпосередньо сформував негативну і недостовірну інформацію, ним заявлено позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, які ґрунтуються на наступному. Поширенням недостовірної інформації, що порушує його особисті немайнові права, ганьбить честь, гідність, принижує його ділову репутацію, він безумовно завдав моральної шкоди, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги. Розмір заподіяної моральної шкоди з урахуванням моральних страждань позивача та душевного дискомфорту внаслідок поширення інформації є набагато більшим за одну гривню. Втім він не хоче відшкодовувати заподіяну моральну шкоду за рахунок такої чемної людини як ОСОБА_3, тому заявляє до стягнення символічну суму моральної шкоди у розмірі 1 (одна) гривня.
Посилаючись на викладене, просив суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2, інформацію, опубліковану ТОВ «Видавничий дім Український Медіа Холдінг» у журналі «Корреспондент» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді інтерв'ю ОСОБА_3, а саме: «...Два года назад на слуху была масса коррупционных процессов - по делу ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_2. И где эти дела сейчас? Если расследование проводится, то на каком уровне? Если бы средства, присвоенные этими чиновниками, вернули, можно было бы не просить кредит у МВФ», зобов'язати «Видавничий дім Український Медіа Холдінг» протягом місяця з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію у той самий спосіб, яким було поширено таку інформацію, шляхом опублікування на 12 сторінці журналу «Корреспондент» під заголовком «Спростування» тексту наступного змісту: «...Два года назад на слуху была масса коррупционных процессов - по делу ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_2. И где эти дела сейчас? Если расследование проводится, то на -каком уровне? Если бы средства, присвоенные этими чиновниками, вернули, можно было бы не просить кредит у МВФ...» - опублікована інформація є недостовірною, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 » та стягнути з ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду 1 грн.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2018 року у задоволені позову ОСОБА_2 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, діючий в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до п.8 ч.1 1 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України в реакції Закону №2147VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Згідно з ч. 6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
За змістом п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402- VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду в порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147- VIII від 03 жовтня 2017 року.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного
У відповідності до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно зі ст.ст. 297, 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Статтею 2 Закону України «Про інформацію» встановлено, що основними принципами інформаційних відносин є гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про інформацію», реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «Видавничий дім Український Медіа Холдінг» у журналі «Корреснондент» НОМЕР_1 на 12 сторінці опублікувало інтерв'ю виконуючого обов'язки Генерального прокурора України ОСОБА_3 у контексті початку розгляду Святошинським районним судом м. Києва справи про розстріл мітингуючих на Майдані 20 лютого 2014 року, в якому зазначено (мовою видання): «С точки зрения права, это дело должно быть заслушано в суде. И приговоры должны быть оглашены. Еще в 2014 году расследование было практически завершено, доказательства собраны. Об этом я докладывал ОСОБА_16, когда он стал Президентом. Он тогда ответил, что дело закончат без меня. Уже тогда он решил, генпрокурором станет ОСОБА_6, который должен будет довести этот процесс до логического завершения. Но как мы знаем, конца пока не видно. Почему так произошло? Затягивание процесса кому-то очень выгодно. Два года назад была масса коррупционных процессов - по делу ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_2 И где эти дела сейчас? Если расследование проводиться, то на каком уровне? Если бы средства, присвоенные этими чиновниками, вернули, можно было не просить кредит у МФВ! Сейчас в ГПУ появился новый руководитель, как и каждый новый генпрокурор, он начнет проводить «как бы ревизию», работать на публику. Могу спрогнозировать, что скоро в суды уйдет много дел. Но из-за отсутствия политической воли уровень расследования этих дел, скорее всего, будет очень низким. И в суде они просто умрут или получат оправдательные приговоры. Следом посыпятся безосновательные обвинения в адрес судей. Хотя виноваты будут не судьи, а власть, которая не желает доводить начатое до конца».
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 р. за №1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (ч. 4 ст. 277 ЦК України).
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7 ст. 277 ЦК України).
Статтею ст. 191 КК України передбачена відповідна кримінальна відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62 Конституції України).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Недостовірною вважається інформація, яке не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації, крім випадків, визначених законом, коли обмеження цього права необхідно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Також, статтею 3 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що забороняється використання друкованих засобів масової інформації для зокрема заподіяння шкоди честі і гідності особи.
Крім того, відповідно до ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Спростування може бути підготовленим у формі відповіді, обсяг якої не перевищує спростовуваного матеріалу. Редакція зобов'язана в строк, що не перевищує одного місяця з дня надходження вимоги, опублікувати спростування і письмово повідомити заявника про строк і час публікації спростування у разі затримки або про відмову в його публікації, зазначивши підстави відмови. Заявник має право оскаржити відмову в публікації спростування або порушення порядку його публікації до суду, який приймає скаргу до розгляду протягом року з дня публікації спростовуваних відомостей.
Судом встановлено, що з 23 грудня 2010 року по 11 січня 2013 року позивач ОСОБА_2 перебував на посаді Голови Національного банку України.
Відповідач ОСОБА_3 з 24.02.2014 року по 18.06.2014 року перебував на посаді в.о. Генерального прокурора України, з 19.06.2014 року по 20.02.2015 року Генеральним прокурором був ОСОБА_6, з 10.02.2015 року по 29.03.2015 року - ОСОБА_10, з 12.05.2016 року - ОСОБА_11
Представником позивача надано суду повідомлення про підозру від 19.05.2014 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 підозрюється слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Вишняковим М.І. у заволодінні чужим майном - державними коштами в особливо великих розмірах шляхом зловживання своїм службовим становищем при створенні у 2011 році ТОВ «Банківське телебачення», тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, та повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 18.05.2015 року про те, що ОСОБА_2 підозрюється заступником начальника третього слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України Кравцом А.Б. у розтраті чужого майна - коштів Національного банку України в сумі 220 000 000 грн., вчиненій в особливо великих розмірах, шляхом зловживання своїм службовим становищем, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз»яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.
У своєму спірному інтерв'ю ОСОБА_3, як колишній В.о. Генерального прокурора України, виступає з критикою влади щодо звільнення його з цієї посади та взагалі частої зміни Генеральних прокурорів України, що негативно відображається на розслідуванні кримінальних проваджень, критикує роботу ОСОБА_6, зазначає, що призначений новий керівник Генеральної прокуратури буде проводити «як би ревізію» та працювати на публіку.
Крім того, ОСОБА_3 вказує про наявність корупційних процесів, в тому числі відносно ОСОБА_2, що підтверджується відповідними повідомленнями про підозру, та з фрази «И где эти дела сейчас? Если расследование проводится, то на каком уровне? Если бы средства, присвоенные этими чиновниками, вернули, можно было бы не просить кредит у МВФ!».
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в контексті всього інтерв'ю відповідача мова йде про те, що якби він був Генеральним прокурором України, то довів би до логічного кінця ці корупційні процеси, що дало б можливість не отримувати кредиту у Міжнародного валютного фонду.
За таких обставин, ОСОБА_3 допустив висловлювання, яке не містить фактичних даних, і є оціночним судженням, а тому не підлягає спростуванню та доведенню його правдивості, якщо позивач вважає, що думка ОСОБА_3 принижує його честь, гідність та ділову репутацію, він вправі скористатися правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи.
Окрім того, інформація, яку поширили відповідачі, стосувалась позивача, як публічної особи, та його професійної діяльності на посаді Голови Національного банку України, а тому публічна особа повинна бути готова до неї, оскільки межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою.
Це, зокрема, випливає з Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської АсамблеїРади Європи про право на недоторканість приватного життя.
У статтях 3, 4, 6 зазначеної Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну діяльність, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Встановлено, що позивач є публічною особою, тому відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою.
Суд першої інстанції повно та всебічно з»ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального закону й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, діючого в інтересах ОСОБА_2, залишити без задоволення.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2018 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 10 квітня 2018 року.
Головуючий:
Судді: