справа №755/1616/17
провадження № 22-ц/796/3053/2018
05 квітня 2018 року м. Київ
Апеляційний суд міста Києва
у складі: головуючого - судді Кирилюк Г.М.,
суддів: Рейнарт І.М., Музичко С.Г.,
при секретарі Юрчуку С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року у складі судді Астахової О.О.,
встановив:
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути солідарно з Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) та з ОСОБА_2 на його користь 2 913,95 грн. у відшкодування шкоди, пов'язаної з витратами на поховання ОСОБА_5; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 200 000 грн. моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_5; стягнути з відповідачів 4000 грн. судових витрат на правову допомогу.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_3 10 лютого 2016 року, приблизно о 19 годині 30 хвилин, керуючи вантажним автомобілем «MAN L34», реєстраційний номер НОМЕР_1, по автодорозі «Київ-Чоп» в напрямку до м. Львова, при проїзді її ділянки поблизу с. Бродки Миколаївського району Львівської області, біля зупинки громадського транспорту «Бродки», порушив вимоги Р1 п.1.5; Р2 п.2.1 г), 2.3 б), д); Р 12 п.12.3; Р 18 п. 18.1 Правил дорожнього руху України, які виразилися в тому, що він керуючи транспортним засобом без чинного договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, з моменту виникнення небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_5, яка переходила проїзну частину дороги по пішохідному переходу, позначеному дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 дод. 1 ПДР України, зліва направо по ходу його руху, і яку він об'єктивно спроможний був виявити, не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, що призвело до створення аварійної обстановки і, як наслідок, до наїзду на пішохода.
Внаслідок порушення водієм вимог Правил дорожнього руху України його сестра ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці пригоди.
Вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 07 червня 2016 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
26.04.2016 р. він повідомив МТСБУ про настання страхового випадку та звернувся в порядку, визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з заявою про виплату страхового відшкодування по фактичним витратам на поховання у розмірі 19 449,95 грн. При цьому МТСБУ було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 16 536 грн. Невідшкодованою залишається сума у розмірі 2913,95 грн.
Посилаючись на ті підстави, що водій вантажного автомобіля «MAN L34», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 експлуатував транспортний засіб без полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та на замовлення ОСОБА_2, на підставі ч.1 ст. 543, ч.1 ст.1172 ЦК України просив стягнути залишок невідшкодованих йому витрат на поховання у розмірі 2 913,95 грн. з МТСБУ та ОСОБА_2 в солідарному порядку.
З огляду на те, що моральну шкоду було заподіяно працівником ОСОБА_3 під час перебування у трудових стосунках з ОСОБА_2, просив її відшкодувати в солідарному порядку з вказаних осіб.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 грн., зазначив, що він та його сестра ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, проживали разом, вели спільне господарство. Внаслідок загибелі сестри йому було завдано значну моральну шкоду, яка полягає у втраті рідної людини, яка допомагала йому та надавала підтримку як морально, так і матеріально. Також він втратив нормальний сон, часто прокидається, його стан здоров'я погіршився.
Оскільки для захисту своїх прав він був змушений звернутися за правовою допомогою до ТОВ «Автопоміч», за надання якої сплатив 4000 грн., просив стягнути на його користь вказані витрати в пропорційному порядку з МТСБУ, ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10 000 грн. моральної шкоди та 4 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, всього 14 000 грн. В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 щодо стягнення 2 913,95 грн. у відшкодуванні шкоди, пов'язаної з витратами на поховання ОСОБА_5, 200 000 грн. моральної шкоди, завданою смертю сестри внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, та 4 000 грн. судових витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, а також в частині зменшенні розміру моральної шкоди з 200 000 грн. до 10 000 грн., та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 913,95 грн. у відшкодування шкоди, пов'язаної з витратами на поховання ОСОБА_5; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 200 000 грн. моральної шкоди, 4 000 грн. судових витрат на правову допомогу.
Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції не навів мотивів відхилення наданих позивачем доказів на підтвердження того, що на момент ДТП ОСОБА_3 керував транспортним засобом за завданням ОСОБА_2 Зазначив, що на момент ДТП ОСОБА_3 керував транспортним засобом саме на замовлення та під контролем ОСОБА_2, що підтверджується: протоколом допиту свідка ОСОБА_2 від 15.02.2016 р.; протоколом допиту свідка ОСОБА_3 від 12.02. 2016 року; протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_3 від 28.03.2016 року; звукозаписом судового засідання у кримінальній справі №447/916/16-к на стадії надання обвинувачем ОСОБА_3 усних показів; договором купівлі-продажу транспортного засобу № 1063/01/4647/2016 від 29.03.2016 року, в якому вказано, що ОСОБА_2, діючи на підставі довіреності серії ВРТ №876716 від 24.07.2012 р., передав у власність ОСОБА_6 транспортний засіб «MAN L34», реєстраційний номер НОМЕР_1.
Частиною 2 статті 1172 ЦК України встановлено, що замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі, підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.
Вказана норма не містить вимоги про те, що замовлення має виконуватися саме на підставі письмового договору, а також те, що замовником може виступати виключно суб'єкт підприємницької діяльності.
Також не погоджується з рішенням суду в частині зменшення розміру моральної шкоди з 200 000 грн. до 10 000 грн.
З огляду на те, що злочин проти сестри позивача було вчинено хоча не умисно, але зі злочинною самовпевненістю; позивач більше двох років намагається притягнути до відповідальності відповідальних осіб, що свідчить про те, що він не може змиритися зі смертю сестри та зазнав душевних страждань; ДТП сталася лише з вини водія ОСОБА_3; ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_3 не відшкодували позивачу ні матеріальної, ні моральної шкоди, вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є значно заниженим та не відповідає вимогам розумності та справедливості.
Відзиву на апеляційну скаргу сторони не надали.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав. Пояснив, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було змінено підставу позову з ч. 1 ст. 1172 ЦК України на ч. 2 ст. 1172 ЦК України, виходячи з наявності між винною особою ОСОБА_3 та замовником ОСОБА_2 правовідносин підряду.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Судом встановлено, що 10 лютого 2016 року ОСОБА_3, керуючи вантажним автомобілем «MAN L34», реєстраційний номер НОМЕР_1, поблизу с. Бродки Миколаївського району Львівської області, біля зупинки громадського транспорту «Бродки» проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, з моменту виникнення небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_5, яка переходила проїзну частину дороги по пішохідному переходу, не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, що призвело до створення аварійної обстановки і, як наслідок, до наїзду на пішохода.
Внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України сестра позивача - ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці пригоди.
Вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 07 червня 2016 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. У відповідності до ст. 75,76 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 2 роки.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «MAN L34», реєстраційний номер НОМЕР_1, застрахована не була.
Судом встановлена, що загальна сума витрат позивача, пов'язаних з похованням та встановленням надгробного пам'ятника, становила 19 449, 95 грн.
У відповідності до ст. 27.4 ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ здійснила позивачу відшкодування витрат на поховання та на спорудження нагробного пам'ятника у розмірі, визначеному законом на день настання страхового випадку -16 536 грн.
Судове рішення в частині відмови у задоволенні позову до МТСБУ щодо солідарного стягнення решти витрат на поховання сторони не оскаржують, а тому воно не є предметом апеляційного розгляду.
Позовних вимог до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з похованням та встановленням надгробного пам'ятника, по справі не заявлено.
Відмовляючи у задоволенні позову до відповідача ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з його недоведеності.
Вказаний висновок суду першої інстанції є правильним.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-1083цс15, за загальним правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє механізмом, використання, зберігання та утримання якого створює підвищену небезпеку.
У разі коли шкоду завдано підрядником, який діяв за завданням замовника та під його контролем за безпечним виконанням робіт, то відповідно до частини другої статті 1172 ЦК України відшкодувати її повинен замовник, який до того ж є власником джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч.1, ч. 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони ( замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження тієї обставини, що на момент ДТП ОСОБА_3 керував транспортним засобом за завданням ОСОБА_2 та під його контролем за безпечним виконанням роботи.
Матеріали справи також не містять доказів, що ОСОБА_2 був власником джерела підвищеної небезпеки.
З огляду на зміну позивачем підстав позову, суд першої інстанції дав належну правову оцінку доказам, наданим позивачем, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача ОСОБА_2, як на замовника, відповідальності за заподіяну ОСОБА_3, як підрядником, шкоду під час керування транспортним засобом - автомобілем «MAN L34», реєстраційний номер НОМЕР_1.
Протокол допиту свідка ОСОБА_2 від 15.02.2016 року в тій частині, що 08 лютого 2016 року він взяв на випробувальний термін на посаду водія ОСОБА_3, з яким їздив по об'єктах; протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 12.02.2016 р., в якому останній вказав на те, що 08 лютого 2016 року він почав проходити випробувальний термін в ПП «ОСОБА_2» на посаді водія вантажного автомобіля та 10 лютого 2016 року разом з ОСОБА_2 виїхали в м. Сколе, щоб завести продукти в магазин «Рукавичка»; протокол допиту підозрюваного ОСОБА_3 від 28.03.2016 р., в яких останній вказував на те, що з лютого 2016 року почав проходити випробувальний термін в ПП «ОСОБА_2» на посаді водія вантажного автомобіля марки «MAN L34», реєстраційний номер НОМЕР_1; звукозапис судового засідання у кримінальній справі №447/916/16к, згідно якого ОСОБА_3 повідомив, що був на роботі на випробувальному терміні, а його роботодавцем був ОСОБА_2, від якого він отримував заробітну плату, - не є належними доказами на підтвердження існування між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 правовідносин підряду, за яким підрядник зобов'язався виконати певну роботу з переданням її результату замовнику, під контролем останнього за безпечним виконанням такої роботи.
Не є таким доказом і договір купівлі-продажу транспортного засобу від 29.03.2016 р., за умовами якого ОСОБА_2, діючи на підставі довіреності серії ВРТ №876716 від 24.07.2012 р., передав у власність ОСОБА_6 транспортний засіб «MAN L34», реєстраційний номер НОМЕР_1.
З огляду на викладене, відсутні правові підстави для зміни чи скасування судового рішення в частині відмови задоволенні позову про солідарне стягнення з ОСОБА_2 витрат, пов'язаних з оплатою позивачем правової допомоги.
Рішення суду першої інстанції у вказаній частині є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Задовольняючи частково позовні вимоги до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., суд першої інстанції виходив з доведеності тієї обставини, що смерть ОСОБА_5 знаходиться в причинному зв'язку з порушенням ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України, смерть потерпілої призвела до душевних страждань, негативних змін у житті позивача та його родини.
З висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди в повній мірі погодитись не можна з таких підстав.
Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.
Відповідно до ч.2 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач, як особа, що проживала з ОСОБА_5 однією сім'єю, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті останньої з вини ОСОБА_3
Разом з тим, при визначенні розміру моральної шкоди суд не в повній мірі врахував засади добросовісності, справедливості та розумності ( п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), що входять до змісту принципу верховенства права, не врахував розміру душевних страждань, яких позивач зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо члена його сім'ї, обставин, за яких було скоєно злочин, тривалості часу, протягом якого винна особа не вчинила жодної дії, спрямованої на відшкодування моральної шкоди, характеру майнових втрат, а тому колегія суддів вважає необхідним збільшити розмір моральної шкоди, який підлягає виплаті позивачу за рахунок відповідача ОСОБА_3, до 30 000 грн.
З огляду на те, що за результатами перегляду справи у суді апеляційної інстанції було збільшено суму відшкодування моральної шкоди, з ОСОБА_3 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 960 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Збільшити суму, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, з 10 000 грн. до 30 000 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в дохід держави судовий збір в сумі 960 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 06 квітня 2018 р.
Головуючий
Судді: