Іменем України
28 березня 2018 року
м. Київ
Справа № П/800/405/17
Провадження № 11-24сап18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача ОСОБА_2,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання - Бондар О. А.,
заявниці - ОСОБА_3,
представника заявниці - ОСОБА_4,
представника Вищої ради правосуддя - Ліходій О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,
У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом (скаргою) до Вищої ради правосуддя, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 05 вересня 2017 року про залишення без змін рішення Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року про притягнення судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 жовтня 2017 року відкрив провадження в цій адміністративній справі як суд першої інстанції на підставі ч. 2 ст. 1711 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент постановлення даної ухвали).
03 січня 2018 року за розпорядженням керівника апарату Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2017 року № 1443 «Про передачу справ до Верховного Суду» справу передано до Великої Палати Верховного Суду на підставі підп. 7 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - КАС України).
Відповідно до підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України позовні заяви щодо оскарження рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарної палати, які подані до Вищого адміністративного суду України та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Великої Палати Верховного Суду і розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із ч. 7 ст. 266 КАС України на рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 січня 2018 року відкрила провадження у справі за адміністративним позовом (скаргою) ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення в порядку ч. 7 ст. 266 КАС України.
Позовна заява (скарга) ОСОБА_3 мотивована тим, що оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя, яким до неї було застосовано дисциплінарну відповідальність у виді подання про звільнення з посади, є протиправним, постановлене у спосіб, не передбачений Конституцією та законами України; містить оцінку дій судді під час прийняття нею рішень і оцінку самих судових рішень. Крім того, рішення Вищої ради правосуддя, на думку заявниці, є необґрунтованим, оскільки постановлене без урахування усіх доказів, що мали значення для його прийняття.
26 січня 2018 року Вищою радою правосуддя подано відзив, де зазначено, що рішення від 05 вересня 2017 року прийнято в межах наданих повноважень, обґрунтоване та законне. Вища рада правосуддя звертає увагу, що ст. 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) чітко визначено підстави для оскарження та скасування рішення, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати. Порушення, допущені заявницею, є грубими і підривають суспільну довіру до суду, а тому вони охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку, передбаченого ч. 9 ст. 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у зв'язку з чим просять відмовити в задоволені позову (скарги) ОСОБА_3
20 лютого 2018 року від ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив, яка мотивована тим, що протягом всього часу здійснення дисциплінарного провадження Вищою радою правосуддя грубо, умисно та систематично порушувались її права, зокрема: рішення про відкриття дисциплінарної справи прийнято з порушенням вимог Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII); безпідставно та необґрунтовано відхилялись абсолютно всі доводи скаржниці, а також усні та письмові пояснення її представника, а висновки про вчинення нею істотного дисциплінарного проступку взагалі не відповідають обставинам даної дисциплінарної справи.
Крім того, ОСОБА_3 вважає, що до неї повинні застосовуватися норми права, які діяли під час тих подій, дій та рішень, що стали предметом дисциплінарного провадження відносно неї, а це зокрема: Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) та Закон України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР).
Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила наступне.
Указом Президента України від 28 грудня 2010 року № 1290/2010 ОСОБА_3 призначено на посаду судді Подільського районного суду м. Києва. П'ятирічний строк повноважень судді ОСОБА_3 закінчився 28 грудня 2015 року.
До Вищої ради правосуддя від Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшли заяви ОСОБА_7 від 08 грудня 2014 року № У3277/0/7-14 та прокурора Подільського району м. Києва Нечипоренка С. І. від 12 грудня 2014 року № 2942/0/8-14 з вимогою проведення спеціальної перевірки стосовно судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_3 відповідно до Закону № 1188-VII).
Зі змісту цих заяв убачається, що суддею ОСОБА_3 14 та 18 лютого 2014 року було прийнято постанови про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_7, які були учасниками масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до кінця лютого 2014 року, у вигляді позбавлення їх права керування транспортним засобом на підставі ст. 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу.
На підставі ст. 46 Закону № 1798-VIII Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 27 лютого 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно заявниці.
Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року суддю ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
За скаргою судді ОСОБА_3 05 вересня 2017 року Вища рада правосуддя, керуючись п. 5 ч. 10 ст. 51 Закону № 1798-VIII, залишила без змін зазначене рішення її Другої Дисциплінарної палати.
Не погодившись із рішенням Вищої ради правосуддя від 05 вересня 2017 року, ОСОБА_3 подала адміністративний позов, який є предметом цього судового розгляду.
У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 позов підтримали та просили його задовольнити з викладених у позові підстав та наведених у судовому засіданні аргументів.
Представник Вищої ради правосуддя - Ліходій О. О. проти задоволення позову заперечила з мотивів, викладених у відзиві та наведених під час судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Для забезпечення незалежності судової системи рішення про звільнення суддів мають ухвалюватись з дотриманням справедливих процедур, які забезпечують об'єктивність і неупередженість та встановлені у національному законодавстві.
Відповідно до п. 18 Основних принципів ООН стосовно незалежності судових органів, ухвалених VII Конгресом ООН із запобігання злочинності та поводження з правопорушниками, що відбувся у Мілані з 26 серпня по 06 вересня 1985 року, та схвалених Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 40/32 від 29 листопада 1985 року та № 40/146 від 13 грудня 1985 року, судді можуть бути звільнені з посади тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.
Тобто, для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності (п. 20 Зауважень загального порядку № 32 Комітету ООН з прав людини до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права: Право на рівність перед судами і трибуналами та на справедливий суд, U.N. Doc. CCPR/C/GC/32, 23 серпня 2007 року) чи значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм (п. 50 Рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність і обов'язки, ухваленої 17 листопада 2010 року).
З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини в рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховною Радою України прийнято Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити таке рішення до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:
1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п. 2-5 ч. 10 ст. 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, під час прийняття оскаржуваного рішення Вища рада правосуддя дійшла висновку, що суддя ОСОБА_3 завдала істотної шкоди у вигляді підриву авторитету правосуддя та суспільної довіри до суду, внаслідок чого її притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді, тобто надано достатнє обґрунтування мотивів, з яких відповідач дійшов відповідних висновків.
Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (п. 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції» … У рамках скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», п. 123).
Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції та є визначеним ст. 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення Вищої ради правосуддя, зокрема, на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.
Так, предметом оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя було рішення Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року про притягнення судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади. А Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII, рішення Вищої ради правосуддя від 05 вересня 2017 року про залишення без змін вказаного рішення Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року. Крім того, підстави для оскарження зазначеного рішення Вищої ради правосуддя від 05 вересня 2017 року, які наведені в адміністративному позові (скарзі) ОСОБА_3, а також у виступі на судовому засіданні, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення Вищої ради правосуддя.
Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення Вищої ради правосуддя, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі ст. 266 КАС України. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав, у принципі, доступ до суду (п. 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_3, ретельно дослідивши дотримання Вищою радою правосуддя при прийнятті спірного рішення положень п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.
Дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя визначено, що дії судді ОСОБА_3 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_7 є грубими і підривають суспільну довіру до суду, а тому повинні кваліфікуватись як порушення присяги.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Закону № 1402-VIII, який діяв до 30 вересня 2016 року, суддя звільнявся з посади у разі порушення ним присяги судді на підставі положень п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року).
За змістом ч. 2 ст. 97 вказаного Закону подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
З набранням чинності 30 вересня 2016 року Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) ст. 126 Конституції України, яка визначає перелік підстав для звільнення судді, викладено в новій редакції.
Пунктом 3 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 115 Закону № 1402-VIII установлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.
З огляду на викладене, дії, які на момент винесення суддею ОСОБА_3 постанов від 14 та 18 лютого 2014 року розцінювались як порушення присяги, згідно з чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Вищою радою правосуддя та її дисциплінарним органом вірно застосовано до судді ОСОБА_3 дисциплінарне стягнення у виді подання про її звільнення з посади саме за вчинення істотного дисциплінарного проступку, а тому доводи заявниці про притягнення її до дисциплінарної відповідальності за нібито неіснуюче стягнення, є необґрунтованими.
Також не приймаються судом до уваги аргументи заявниці та її представника, що ДругаДисциплінарна палата Вищої ради правосуддя була не уповноважена приймати ухвалу від 27 лютого 2017 року про відкриття дисциплінарного провадження стосовно судді ОСОБА_3, оскільки такий орган на той момент не існував.
При цьому Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.
Законом № 1401-VIII утворено новий конституційний орган Вищу раду правосуддя (ст. 131 Основного Закону).
Вища рада правосуддя розпочала свою діяльність 05 січня 2017 року з набранням чинності Закону № 1798-VIII, і з цього моменту розпочався процес реорганізації Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя.
Згідно із рішенням Вищої ради правосуддя від 12 січня 2017 року № 11/0/15-17 Вища рада юстиції була реорганізована шляхом перетворення у Вищу раду правосуддя.
Отже, саме з 12 січня 2017 року Вища рада правосуддя розпочала свою діяльність.
Факт використання Вищою радою правосуддя старої печатки Вищої ради юстиції під час її реорганізації ніяким чином не може свідчити про відсутність повноважень Вищої ради правосуддя.
Відповідно до ч. 13 ст. 49 Закону № 1798-VIII Дисциплінарна палата розглядає дисциплінарну справу протягом дев'яноста днів з дня її відкриття. Цей строк може бути продовжений Дисциплінарною палатою не більше ніж на тридцять днів у виключних обставинах, у разі потреби додаткової перевірки обставин та/або матеріалів дисциплінарної справи.
В своєму адміністративному позові ОСОБА_3 посилається на ті обставини, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглянула дисциплінарну справу стосовно неї з порушенням установленого Законом строку, оскільки цю справу відкрито 27 лютого 2017 року, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності постановлено лише 31 травня 2017 року, тобто після спливу дев'яноста днів з дня її відкриття (93 дні).
Однак, як підтверджено матеріалами і визнано заявницею, розгляд її дисциплінарної справи, призначений на 22 травня 2017 року, був відкладений на 31 травня 2017 року за клопотанням самої судді ОСОБА_3, про що Дисциплінарною палатою було постановлено протокольну ухвалу, яка за своїм змістом передбачає продовження строку розгляду дисциплінарної справи.
Отже, суд вважає, що Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя були дотримані вимоги ч. 13 ст. 49 Закону № 1798-VIII, а тому зазначені доводи заявниці є необґрунтованими та не приймаються судом.
Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_3 також зазначає, що в заявах ОСОБА_7 та прокурора Подільського району м. Києва Нечипоренка С. І. відсутні докази того, що ОСОБА_7, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 були учасниками мирних акцій протесту в розумінні Закону № 1188-VII. Суддя ОСОБА_3 заперечує й ту обставину, що визнаючи цих осіб винними, вона діяла з метою їх покарання, переслідування і залякування за політичні погляди та участь у мирних зібраннях громадян.
Проте, з матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що 28 лютого 2014 року суддя ОСОБА_3 задовольнила клопотання прокурора Подільського району м. Києва та звільнила від адміністративної відповідальності за ст. 1222КУпАП ОСОБА_7, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 на підставі вимог ст. 4 Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Отже, суддя ОСОБА_3 визнала, що ці особи були учасниками мирних акцій протесту.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що стосовно осіб, які притягувалися до відповідальності, було порушено їх право на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Вищої ради правосуддя, що дії ОСОБА_3 під час розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_7, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 викликають сумнів у її неупередженості та дотриманні вимог щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин у цих справах і вирішення їх відповідно до закону.
У п. 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» визначено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору.
Суд установив, що суддя ОСОБА_3 порушила гарантії, визначені законом для осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності. Так, усупереч вимогам ст. 268 КУпАП за наявності клопотання ОСОБА_7 про відкладення судового розгляду, справу розглянуто без її участі.
В своєму клопотанні від 17 лютого 2014 року про відкладення розгляду справи, ОСОБА_7 зазначила, що вона продовжує перебувати на лікарняному і це підтверджується листком непрацездатності з 06 по 19 лютого 2014 року, а тому вона не може бути присутньою при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення.
Однак таке клопотання суддею ОСОБА_3 не було розглянуто належним чином, і 18 лютого 2014 року прийнято постанову про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності.
Не було враховано і ті обставини, що ОСОБА_7 категорично заперечувала свою причетність до зазначеного правопорушення та стверджувала, що в той день автомобілем не керувала, а протокол про адміністративне правопорушення складено на підставі сфальсифікованого рапорту інспектора ДПС, на що суддя ОСОБА_3 не звернула увагу.
В судовому засіданні Великої Палати Верховного Суду суддя ОСОБА_3 пояснила, що здійснила розгляд матеріалів про адміністративне правопорушення ОСОБА_7 без її участі, оскільки на думку судді повторне клопотання про відкладення розгляду справи за наявності листка непрацездатності було подано з метою затягування розгляду справи та зловживання процесуальними правами.
Крім того, при розгляді цієї справи суддя ОСОБА_3 необґрунтовано відмовила в задоволені клопотання ОСОБА_7 про допит чотирьох свідків, які могли б підтвердити її невинуватість.
Таке рішення суддя ОСОБА_3 пояснила тим, що на її переконання питання про виклик свідків доцільно розглядати виключно у випадку особистої присутності заявника. Оскільки ОСОБА_7 була відсутня, її клопотання про виклик чотирьох свідків розглянуто не було.
Під час розгляду справи стосовно ОСОБА_10 суддя ОСОБА_3 допитала свідка, який надавав пояснення про непричетність ОСОБА_10 до вчинення адміністративних правопорушень. Однак при ухваленні постанови від 14 лютого 2014 року ці обставини не були взяті до уваги без будь-якої оцінки та належного обґрунтування.
Суддя ОСОБА_3 під час розгляду справи ОСОБА_13 відхилила письмові пояснення свідків, які підтвердили його алібі - відсутність останнього 29 грудня 2013 року на АДРЕСА_1.
Велика Палата Верховного Суду критично сприймає пояснення заявниці, відповідно до яких ОСОБА_13 нібито заперечував особистий виклик свідків, письмові пояснення яких містились в матеріалах справи, оскільки суддею ОСОБА_3. в постанові від 14 лютого 2018 року ці обставини не були зазначені.
Таким чином, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що характер дій судді ОСОБА_3 під час розгляду згаданих справ свідчить про її упередженість і відсутність об'єктивності, а тому відповідач правильно кваліфікував ці дії як істотний дисциплінарний проступок.
Крім того, ВеликаПалата Верховного Суду також звертає увагу, що суддя ОСОБА_3, в порушення вимог ст. 278 КУпАП притягла ОСОБА_7, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності за відсутності в матеріалах справи належним чином оформленого протоколу, оскільки не здійснила перевірки правильності його складення. Ці протоколи були складені не за місцем вчинення правопорушень, а у Відділі ДАІ Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, в основу яких були покладені рапорти працівників ДПС. Однак, за нормами КУпАП підставою для складання протоколів про адміністративне правопорушення такі рапорти бути не можуть.
Стосовно доводів судді ОСОБА_3 про неможливість притягнення її до відповідальності за фактичну реалізацію нею дискреційних повноважень судді та оцінку судового рішення Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія) закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов'язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.
Розглянувши доводи сторін та аргументи щодо їх обґрунтування, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Вища рада правосуддя не втручалась у суть постановлених судових рішень, а лише констатувала факт свавільних дій заявниці, зокрема невстановлення обставин, які підлягали обов'язковому з'ясуванню при розгляді справ та порушення прав осіб, які притягувалися до відповідальності.
Що стосується аргументів заявниці та її представника щодо нібито фіктивності заяви прокурора Подільського району м. Києва Нечипоренка С. І. від 12 грудня 2014 року № 2942/0/8-14, поданої до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції про необхідність проведення спеціальної перевірки стосовно судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_3 відповідно до Закону № 1188-VII, Велика Палата Верховного Суду зауважує наступне.
Вказана заява прокурора міститься в матеріалах дисциплінарної справи з усіма ознаками офіційного документу. Суд не має підстав ставити цей документ під сумнів, оскільки всі викладені в ньому факти відповідають дійсності, підтверджуються матеріалами справи та визнані самою заявницею.
Той факт, що в книзі вихідної кореспонденції Київської місцевої прокуратури № 7 (прокуратури Подільського району м. Києва) за вихідним номером вказаної заяви зазначено інший документ, не може свідчити про фіктивність цієї заяви, адже встановлення таких обставин належить до компетенції правоохоронних органів, до яких ані суддя ОСОБА_3, ані її представник з відповідною заявою не звертались.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду критично оцінює доводи заявниці, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення Дисциплінарним органом не було враховано принципу пропорційності та даних, які характеризують особу.
Як вбачається з матеріалів справи, під час прийняття оскаржуваного рішення Вища рада правосуддя зазначила, що ОСОБА_3 завдала істотної шкоди у вигляді підриву суспільної довіри до суду, а тому позитивна характеристика судді, відсутність дисциплінарних стягнень і недостатньо великий стаж роботи в цьому випадку не можуть бути підставою для застосування більш м'якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, який буде пропорційним характеру вчиненого проступку, з огляду на його тяжкість та наслідки.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України та ст. 115 Закону № 1402-VIII підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Згідно з п. 1 ч. 8 ст. 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується в разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку (…), що є несумісним зі статусом судді (…).
За змістом п. 1, 7 ч. 9 ст. Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком (…), що є несумісним зі статусом судді (…) може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі (…) якщо суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 106 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
У п. 3.4 рішення Конституційного суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.
Відповідно до п. 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.
Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що Вища рада правосуддя, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення. Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов вірного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
Отже, оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя повністю відповідає ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, а тому не підлягає скасуванню. Робота дисциплінарного органу не характеризувалася недоліками, які би могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено Європейським судом з прав людини в рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» (п 109-131) і «Куликов та інші проти України» (п. 135-137). А подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_3 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.
З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову (скарги) ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 05 вересня 2017 року про залишення без змін рішення Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року про притягнення судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.
Ураховуючи викладене та керуючись підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення», ст. 266, 341, 342, 344, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 05 вересня 2017 року про залишення без змін рішення Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року про притягнення судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: В.С. Князєв
Суддя-доповідач: І.В.Саприкіна
Судді:
Н.О. Антонюк Л.М.Лобойко
С.В.Бакуліна О.Б. Прокопенко
В.В.Британчук Л.І. Рогач
Д.А. Гудима О.М. Ситнік
О.С. Золотніков О.С. Ткачук
О.Р.Кібенко В.Ю. Уркевич
О.Г. Яновська
Повний текст постанови складений 02 квітня 2018 року.