Постанова
Іменем України
07 березня 2018 року
м. Київ
справа № 495/1099/14-ц
провадження № 61-7345 зпв 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Білгород-Дністровський міськрайонний відділ реєстрації актів цивільного стану,
розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Журавель В. І., Закропивного О. В., Хопти С. Ф., та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,
У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Білгород-Дністровський міськрайонний відділ реєстрації актів цивільного стану, про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження.
Позовна заява мотивована тим, що він разом із ОСОБА_2 проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народився син - ОСОБА_3
Мати дитини - ОСОБА_2 заперечує батьківство позивача щодо сина, запис про батька дитини проведено нею відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
На підставі викладеного просив визнати його батьківство щодо ОСОБА_3 та внести зміни в актовий запис про народження дитини, вказавши прізвище дитини «ІНФОРМАЦІЯ_2», ім'я «ІНФОРМАЦІЯ_2», по батькові «ІНФОРМАЦІЯ_2», батько дитини «ОСОБА_1», визнати за ним права та обов'язки батька дитини.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2015 року у позові ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та не доведені належними доказами. Крім того, суд вказав на відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки відповідно до положень статті 129 СК України позовна давність в один рік встановлена для осіб, які звертаються до суду із заявами про встановлення батьківства та пред'являють вимоги до чоловіка, який перебував у шлюбі з матір'ю дитини на час вагітності чи народження дитини та в актовому записі про народження зазначений батьком дитини.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2016 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано батьківство громадянина України ОСОБА_1 стосовно дитини ОСОБА_3, народженого громадянкою України ОСОБА_2
У іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач вважає себе батьком дитини, відповідач свідомо ухилялася від проведення судової медичної молекулярно-генетичної експертизи і не надала суду доказів на спростування заявлених позовних вимог. Позов частково задоволено на підставі статті 128 СК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 15 лютого 2017 року рішення апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що відповідачем не надано доказів, які б спростували факт батьківства позивача щодо ОСОБА_3 Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 з моменту народження дитини не надавав їй матеріальної допомоги і не брав участі у вихованні дитини, а також те, що сторони разом не проживали та не вели спільного господарства, не прийняті судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не стосуються предмета спору.
У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 15 лютого 2017 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2016 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові у відповідності до частини другої статті 129 СК України.
Підставою для перегляду вказаних судових рішень ОСОБА_2 зазначає неоднакове застосування судами норм статей 128, 129 СК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність зазначених судових рішень висновкам, викладеним в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
В обґрунтування заяви ОСОБА_2 надала копію Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року у справі № 31241св15.
Суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом обставинами і однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України, викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року.
Відповідно до статті 388 ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
11 січня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд судового рішення разом з матеріалами справи № 495/1099/14-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2018 року цивільну справу призначено до розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві ОСОБА_2 доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно з частиною першою статті 360-5 ЦПК України (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31241св15 про визнання батьківства у порядку, визначеному статтею 128 СК України, суд касаційної інстанції погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що частина друга статті 129 СК України про визначення строку, протягом якого особа може звернутися до суду із вимогою про визнання батьківства, розповсюджуються, зокрема і на вимоги про визнання батьківства, заявлені відповідно до статті 128 СК України. При цьому частиною другою статті 129 СК України не передбачено, що вона стосується тільки вимог, зазначених у частині першій даної статті, а підстави для визнання батьківства визначені тільки у статті 128 СК України, тобто вказані норми пов'язані між собою. На підставі викладеного суд апеляційної інстанції відмовив у позові у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ із подібними предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог і встановленими судом обставинами та однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року у ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3.
У свідоцтві про народження, виданому 02 серпня 2011 року Першим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, матір'ю ОСОБА_3 зазначено ОСОБА_2, а відомості про батька внесено відповідно до частини першої статті 135 СК України.
Згідно із частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.
У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Пунктом 2 частини третьої статті 128 СК України визначено, що позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Згідно з частиною першою статті 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
У частині другій цієї статті закріплено, що до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і, відповідно, вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність. До цього переліку належить відповідно до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства заявника особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Встановлене частиною другою статті 129 СК України правило спеціальної позовної давності в один рік не може бути поширене на позови про визнання батьківства, які пред'являються у інший спосіб, передбачений статтею 128 СК України.
До такого самого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі № 6-615цс16.
Вирішуючи спір, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, правильно визначив характер спірних правовідносин та норму права, яка підлягала застосуванню до цих правовідносин, обґрунтовано виходив із того, що положення частини другої статті 129 СК України не поширюються на правовідносини, які виникають на підставі статті 128 СК України.
Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2016 року.
Крім наведеного, колегія суддів керується положенням частини першої статті 360-2 ЦПК України, відповідно до якого справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (тобто за правилами розгляду справ судом касаційної інстанції).
Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII,
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Білгород-Дністровський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про визнання батьківства, внесення змін до актового запису відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
Ю. В. Черняк