Постанова
Іменем України
21 березня 2018 року
м. Київ
справа № 538/805/17
провадження № 61-138св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ЛеськоА. О., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
представник відповідача - ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 29 листопада 2017 року в складі суддів: Бутенко С. Б., Панченка О. О., Прядкіної О. В.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення вартості ремонту квартириз підстав, передбачених статями 1212-1213 ЦК України.
Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у шлюбі із сином відповідача - ОСОБА_8 За відсутності у них власного житла відповідач запропонував їм проживати в належній йому квартирі АДРЕСА_1.
До реєстрації шлюбу вона за погодженням з відповідачем ОСОБА_6 уклала договір підряду з ФОП ОСОБА_9 про проведення капітального ремонту квартири відповідача. Ремонт та купівлю будівельних та інших матеріалів здійснювала за свій рахунок, на що витратила 69 414 грн.
Згодом шлюбні відносини між нею та ОСОБА_8 припинились та у серпні 2011 року вона змушена була піти проживати до орендованого житла. На її пропозицію повернути вартість проведеного ремонту та витрачені кошти на будівельні матеріали відповідач повідомив, що таких коштів він не має, натомість запевнив, що ця квартира перейде у спадок її синові ОСОБА_10.
Проте, коли її колишній чоловік знову одружився та у 2017 році у нього народилась дитина, з'явилися оголошення про продаж квартири із зазначенням про проведений ремонт. Відшкодувати їй вартість ремонту та витрачені кошти на будівельні матеріали відповідач відмовляється.
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2017 року в складі судді Алтухової О. С. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що проведення ремонту було ініціативою позивача, її права відповідачем порушено не було, а витрати, понесені на проведення капітального ремонту, не є безпідставно набутим майном.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 29 листопада 2017 року рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 69 414 грн за проведення капітального ремонту квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 1 344 грн понесених судових витрат зі сплати судового збору.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що положення про набуття майна без достатньої правової підстави застосовуються до всіх вимог про повернення безпідставного збагачення незалежно від підстав їх виникнення, в тому числі до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. До таких вимог відноситься й відшкодування вартості ремонту чужого майна, що було придбане або використовувалось без відповідних правових підстав.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовані положення статей 1212, 1213 ЦК України, висновки апеляційного судуне відповідають обставинам справи.
Відзив на касаційну скаргу не подавався.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судом установлено, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1.
29 квітня 2007 року між ОСОБА_8 - сином відповідача, та позивачем укладено шлюб, який у подальшому розірвано за рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 5 квітня 2012 року.
1 лютого 2007 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_9 укладено договір підряду № 1, за умовами якого підрядник зобов'язався за завданням замовника виконати капітальний ремонт квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а замовник зобов'язався прийняти ці роботи та оплатити їх вартість. Згідно з пунктом 3.2 договору вартість ремонтних робіт становить 25 тис. грн. Ремонтні роботи були закінчені та оплачені згідно з умовами договору, що підтверджується актом приймання-передання виконаної роботи від 30 травня 2007 року № 1.
Позивач просила стягнути з відповідача вартість ремонту квартири, посилаючись на приписи статей 1212, 1213 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з цим i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання виникають за наявності трьох умов: 1) набуття або збереження майна; 2) набуття або збереження за рахунок іншої особи; 3) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна на одній стороні є результатом відповідного зменшення майна на іншій.По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
З огляду на аналіз норм, на які посилалася позивач, заявляючи позов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Як установлено в судовому засіданні, ОСОБА_6 у 2007 році дозволив проживати у квартирі своєму синові ОСОБА_8 та його майбутній дружині ОСОБА_4, тобто надав їм право користування своєю власністю, при цьому жодних вимог щодо обов'язкового проведення капітального ремонту не висував. Проведення капітального ремонту у квартирі, що належить ОСОБА_6, було ініціативою позивача, що підтверджується договором підряду від 1 лютого 2007 року № 1. Будь-яких договорів про спільну діяльність, спрямованих на досягнення конкретної мети або угод щодо долі капітальних покращень речі між сторонами не укладалося.
Таким чином, позивачем жодним чином не обґрунтувано в чому полягає порушення її прав саме відповідачем ОСОБА_6, якими його діями чи бездіяльністю їй було завдано збитків.
Правові висновки з приводу застосування статті 1212 ЦК України викладені в постановах Верховного суду України від 22 січня 2013 року № 3-69гс12, від 14 жовтня 2014 року № 3-129гс14.
Таким чином, висновки місцевого суду про відмову в позові відповідають нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень статей 303, 304 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення спору, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Зміст рішення апеляційного суду передбачено в статті 316 ЦПК України, в якому, зокрема, зазначаються мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.
Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.
Суд апеляційної інстанції без встановлення факту порушення місцевим судом порядку дослідження доказів або неправомірної відмови в їх дослідженні та за відсутності нових доказів, протилежних висновкам місцевого суду, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, помилково скасував правильне рішення суду першої інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального закону.
З огляду на зазначене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі помилково скасованого рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 29 листопада 2017 року скасувати, рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: С. Ю. Мартєв
А.О. Лесько
І.М. Фаловська
С. П. Штелик