Іменем України
06 березня 2018 року
Київ
справа №817/1846/15
адміністративне провадження №К/9901/1208/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідачаДанилевич Н.А.,
суддів: Бевзенка В.М., Шарапи В.М.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного Управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2015 року ( головуючий суддя - Сало А.Б.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного від 17 вересня 2015 року (головуючий суддя - Шидловський В.Б., судді - Эвпак В.В., Капустинський М.М.)
у справі № 817/1846/15
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Головного Управління Державної фіскальної служби у Волинській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного Управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 25 травня 2015 року № 127-0 про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади начальника управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Волинській області за п.1 ст.41 КЗпП України;
-поновити його на публічній службі на посаді начальника управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС Волинській області;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного від 17 вересня 2015 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі:
- визнано протиправним та скасувано наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 25.05.2015 року №127-0.
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління податкового та митного аудиту Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області.
- стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.05.2015 по 14.08.2015 в сумі 18697,36 грн;
- допущено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління податкового та митного аудиту Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу з один місяць в сумі 4 419 грн. 38 коп. (сума без сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати даної суми працівнику).
Вказані рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що звільнення позивача з посади начальника управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Волинській області за п.1 ст.41 КЗпП України у період його тимчасової непрацездатності є незаконним, оскільки до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення у період його тимчасової непрацездатності, що є порушення ч.3 ст.40 КЗпП України, також, позивача притягнено до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення 25.05.2015 року з порушенням місячного строку.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове, яким у задоволені адміністративного позову відмовити в повному обсязі. В своїй касаційній скарзі відповідач зазначає, що фактом виявлення грубого порушення прав та обов'язків може бути лише висновок службового розслідування, оскільки ні у відомостях про порушення кримінальної справи, ні у спецповідомленні від 09 лютого 2015 року недостатньо даних для висновку про неналежне виконання службових обов'язків та порушення службової дисципліни. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій помилково не врахували той факт, що відсторонення від роботи є тотожним поняттю тимчасової непрацездатності, а тому строк застосування дисциплінарного стягнення було продовжено з поважних та законних підстав. Також, скаржник звертає увагу на те, що позивач не повідомив роботодавця про перебування його на лікарняному, а тому звільнення його в цей період, на думку скаржника, є законним.
Позивачем заперечення на касаційну скаргу не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, враховуючи наступне.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У відповідності до п.1 ст.41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
У відповідності до ч.3 ст.40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Аналізуючи вищенаведені норми, колегія суддів Верховного Суду відхиляє довід скаржника викладений в його касаційній скарзі, щодо законності звільнення позивач під час перебування його на лікарняному та погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що звільнення позивача з посади начальника управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Волинській області за п.1 ст.41 КЗпП України у період його тимчасової непрацездатності є незаконним оскільки до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення у період його тимчасової непрацездатності, що є порушенням ч.3 ст.40 КЗпП України.
Щодо посилань скаржника на те, що відсторонення від роботи є тотожним поняттю тимчасової непрацездатності, а тому строк застосування дисциплінарного стягнення було продовжено з поважних та законних підстав, колегія суддів зазначає наступне.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на підставі Розпорядження Головного управління ДФС у Волинськиій області від 06.04.2015 року № 54-р «Про проведення службового розслідування», з метою встановлення причин та умов неналежного виконання службових обовязків було проведено службове розслідування стосовно позивача.
В ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1, внаслідок неналежного виконання службових обов'язків, не забезпечив дотримання службової дисципліни та законності, що призвело до порушення ним вимог ст. 10 Закону України «Про державну службу» та порушення вимог ст. 17 цього Закону, ст. 139 КЗпП України.
На підставі п.10 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, затвердженого постановою КМУ від 13.06.2000 року №950 за неналежне виконання службових обов'язків, порушення етичної поведінки, а також одноразове грубе порушення трудової дисципліни позивача звільнено з посади начальника управління податковою та митною аудиту ГУ ДФС у Волинській області на підставі п.1 ст.41 КЗпП України.
Окрім того, в ході службового розслідування встановлено, що відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11.02.2015 року у справі № 757/4513/15-к задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України про відсторонення від посади начальника управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Волинській області - ОСОБА_1 строком на 2 місяці (до 10.04.2015 року).
У подальшому, відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 07.04.2015 року у справі № 757/4513/15-к задоволено клопотання заступника начальника першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України про продовження строку відсторонення від посади начальника управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Волинській області - ОСОБА_1 строком на 2 місяці в межах чотирьохмісячного строку досудового розслідування (до 27.05.2015 року).
На думку ж скаржника, відсторонення позивача від роботи з вищенаведених підстав є тимчасовою непрацездатністю позивача в розумінні статті 148 КЗпП, а тому строк застосування дисциплінарного стягнення, враховуючи факт відсторонення позивача від роботи з 11 лютого 2015 року по 27 травня 2015 року, відповідачем порушений не був.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з даним висновком скаржника з наступних підстав.
Вирішуючи питання про законність звільнення на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, та, з'ясовуючи, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано (могло бути завдано) шкоду.
З огляду на те, що звільнення на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, то воно має здійснюватись з дотриманням порядку і строків, викладених у ст. ст. 148, 149 КЗпП України.
У відповідності до ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Поняття «тимчасової непрацездатності» розкрито в Положенні про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 9 квітня 2008 року № 189.
Відповідно до пункту 1.3 Положення, тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.
З наведеного слідує, що під тимчасовою непрацездатністю слідує розуміти лише ті обставини, які пов'язані зі станом здоров'я людини і унеможливлюють виконання нею визначеного обсягу роботи, а отже відсторонення від посади начальника управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Волинській області - ОСОБА_1 на підставі ухвал Печерського районного суду м. Києва від 11.02.2015 року та 07.04.2015 року у справі № 757/4513/15-к не можна вважати тимчасовою непрацездатністю позивача.
Враховуючи, що підставою для звільнення позивача слугував акт службового розслідування від № 20/03-20-14-11 складений 17.04.2015 року, а позивача було притягнено до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення 25.05.2015 року, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідачем було пропущено встановлений ст. 148 КЗпП України місячний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Підсумовуючи вищенаведене, та враховуючи докази наявні в матеріалах справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що відповідач, звільняючи ОСОБА_1 з посади начальника управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Волинській області, порушив вимоги врегульованого законодавством України порядку звільнення.
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючисьстаттями 343, 350, 356 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни, -
Касаційну скаргу Головного Управління Державної фіскальної служби у Волинській області - залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного від 17 вересня 2015 року - залишити без змін.
Постанова набираєзаконноїсили з датиїїприйняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.М. Бевзенко
В.М. Шарапа