12.03.2018 р. Справа № 914/424/18
Суддя Господарського суду Львівської області Кітаєва С.Б., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТіРІКОАЛ», м.Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Инновационные технологии и услуги»», Болгарія
про стягнення суми боргу 122 025,71 грн.
Встановила:
На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІКОАЛ» до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Инновационные технологии и услуги», про стягнення суми боргу 122 025,71 грн.
Позовні вимоги до відповідача обґрунтовані наявністю заборгованості за Контрактом №02/2017 від 31.08.2017 р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРІКОАЛ», м.Львів (продавцем за Контрактом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Инновационные технологии и услуги», Болгарія (покупцем за Контрактом). Як зазначає позивач, ним поставлено відповідачу партію товару на суму 3735,1 євро (що еквівалентно 122 025,71 грн. з урахуванням офіційного курсу євро щодо гривні Національного Банку України станом на день подання позовної заяви до суду), який (товар) не був оплачений відповідачем, покупцем за Контрактом. Факт поставки позивачем відповідачу партії товару підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною №099035 та рахунком-фактурою №2 від 11.09.2017 р. Згідно п.8.1 Контракту оплата за товар відбувається шляхом прямого банківського переказу. Покликаючись на норми ст.ст.691,712 ЦК України, ч.1 ст.265 ГК України позивач стверджує, що відповідач, як покупець товару, зобов»язаний був оплатити отриманий від позивача (продавця) товар, однак свій обов»язок не виконав.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд прийшов до висновку про те, що позивачу у відкритті провадженні у справі слід відмовити. При цьому суд виходив з наступного.
Міжнародна підсудність - це розмежування компетенції між судовими органами тієї чи іншої держави щодо розгляду і вирішення певних категорій справ з іноземним елементом. При вирішенні питання про міжнародну підсудність суд повинен встановити межі власної компетенції.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суд повинен керуватись не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й колізійними нормами, які містяться перш за все у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу та інших міжнародних договорах.
Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, у тому числі й питання щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються з урахуванням Закону України "Про міжнародне приватне право".
Закон України "Про міжнародне приватне право" визначає приватноправові відносини, як відносини, що ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Дія міжнародних договорів України на території України регулюється ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", згідно якої чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно із ч.ч.1,2 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті , що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно із ч.8 ст.11 Господарського процесуального кодексу України у разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.366 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
В договорах (контрактах) сторони користуються наданим їм правом вибору права, закріпленим ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право", і зазначають законодавство, яке має бути застосовано судом при вирішенні спорів та розбіжностей між сторонами.
Згідно з п. п. 1, 2 ст. 25 Закону України "Про міжнародне приватне право" особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, в якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про міжнародне приватне право" цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначаються особистим законом юридичної особи.
У позовній заяві зазначено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРІКОАЛ» - отримав право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Инновационные технологии и услуги» за Контрактом №02/2017 від 31.08.2017 на загальну суму 122 025,71 грн., що становить вартість поставленої позивачем відповідачу, однак не оплаченої останнім у передбачені Контрактом строки партії товару.
Як вбачається зі змісту п.1.1 Контракту, продавець (в даному випадку - позивач) продає, а покупець (в даному випадку - відповідач) купує деревне вугілля з твердих листяних порід, призначеного для грилю і камінів. Відповідно до умов в п.8.1 оплата за товар проводиться шляхом прямого банківського переказу за погоджену кількість товару проти рахунку продавця. Розрахунки проводяться (п.8.3 Контракту) в наступному порядку - передоплата 100% або післяоплата, умови оплати вказуються в інвойсі на кожну партію товару окремо.
Згідно із п.9.1 Контракту будь-який спір, що виникає з даного Контракту або у зв»язку із ним, сторони вирішують шляхом переговорів.
Згідно із п.9.2 Контракту, у випадку, якщо сторони не можуть прийти до згоди, всі спори, розбіжності або вимоги, що виникають по цьому договору або у зв»язку із ним, у тому числі які стосуються його виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають вирішенню в суді, в тій країні, де знаходиться відповідач.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Проте, як зазначалось вище, п. 9.2 Контракту №02/2017 від 31.08.2017 р. передбачено, що всі спори, розбіжності або вимоги, що виникають по цьому договору або у зв»язку із ним, у тому числі які стосуються його виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають вирішенню в суді, в тій країні, де знаходиться відповідач.
Відповідачем за позовом є Товариство з обмеженою відповідальністю «Инновационные технологии и услуги», покупець, який порушив зобов»язання за Контрактом №02/2017 від 31.08.2017 в частині оплати отриманого від позивача (продавця) товару загальною вартістю 122 025,71 грн., і його місцезнаходженням є Болгарія, Бургас -8000, вул.Хан Крум,15 Б, а відтак, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду в господарських судах України.
Виходячи із вищенаведеного, у тому числі предмету спору, умов Контракту, посилання позивача на положення ч.5 ст.29 ГПК України в обгрунтування підсудності даної справи , суд вважає помилковим.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Як вже зазначено, у Контракті №02/2017 від 31.08.2017, укладеному між позивачем та відповідачем (стягнення заборгованості за яким є предметом позову) відсутні умови, що свідчать про те, що сторони передбачили підсудність справи судам України.
При цьому, позивачем не обґрунтовано (в тому числі, не надано відповідних доказів), що відповідач у даній справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Инновационные технологии и услуги», Болгарія, має на території України рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або на території України знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача, або наявні будь-які інші підстави, передбачені ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», за наявності яких суд може приймати і розглядати спір з іноземним елементом.
Суд зазначає, що подаючи позов, відповідач в якому є іноземний суб'єкт господарювання, до суду України, позивач повинен обґрунтувати підстави, за наявності яких суди України можуть приймати до свого провадження спори з іноземним елементом.
Однак, позивачем не обґрунтовано (в тому числі не наведено будь-яких доказів) у позовній заяві підстав (відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»), за наявності яких даний спір підлягає розгляду судами України, зокрема Господарським судом Львівської області.
За таких обставин, суд дійшов висновку відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись п.1 ч.1 ст. 175, ст.234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІКОАЛ», м. Львів до Товариства з обмеженою відповідавльністю «Инновационные технологии и услуги», Болгарія, про стягнення 122 025,71 грн. боргу.
Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРІКОАЛ», м. Львів, що розгляд справи відноситься до компетентного суду Болгарії.
Згідно ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвала підписана 12.03.2018 та підлягає оскарженню в порядку та строки встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Кітаєва С.Б.