01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
21.12.2006 № 10/259
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Лисенко Н.Б.,
від відповідача: Молчанов Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Банк "Демарк"
на рішення Господарського суду м.Києва від 19.10.2006
у справі № 10/259
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Банк "Демарк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Придесення"
про визнання договору недійсним
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним, укладеного між сторонами договору оренди № 65а від 10.02.2003 з підстав його невідповідності вимогам Закону України “Про банки і банківську діяльність».
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.01.2006, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2006, позовні вимоги задоволено з огляду на те, що банк не мав права укладати договір оренди майна, набутого з метою уникнення збитків, оскільки в порушення ст. 48 Закону України “Про банки та банківську діяльність» не здійснив протягом року відчуження цього майна.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.08.2006 вищезазначені судові рішення скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, в постанові суду касаційної інстанції вказано, що суди, застосовуючи ст. 48 Закону України “Про банки та банківську діяльність», не звернули увагу на те, що спірні правовідносини стосуються оренди, а не терміну відчуження банком майна, набутого з метою запобігання збиткам, не надали юридичної оцінки оспорюваному договору, не визначили, яким чином термін відчуження майна стосується орендних відносин.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 19.10.2006 у справі № 10/259 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Позивач вважає, що рішення підлягає скасуванню з підстав порушення норм матеріального права та невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи. Позивач в апеляційній скарзі посилається, зокрема, на те, що згідно ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» здавання в оренду майна не відноситься до фінансових послуг. Крім того, статтею 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність» визначено перелік операцій, які можуть здійснювати банки і ним не передбачена можливість укладення банками договорів про передачу в оренду майна з метою отримання прибутку. При цьому, статтею 48 Закону України “Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі. Однак, позивач, уклавши оспорюваний договір, здійснив діяльність у сфері матеріального виробництва, що йому заборонено. Також позивач в апеляційній скарзі зазначає, що, укладаючи договір оренди, а не договір відчуження, банк, як власник майна, порушив ч. 2 ст. 4 Закону України “Про власність», якою встановлено право власника вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення залишити без змін.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:
10.02.2003 між сторонами укладено договір оренди № 65а, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати в оренду відповідачеві основні засоби (майно), перелік яких наведений у Додатку № 1 до договору на строк до 15.12.2028, а відповідач зобов'язався прийняти майно та сплачувати орендну плату в порядку, передбаченому умовами договору.
На виконання умов договору від 10.02.2003 майно загальною вартістю 3 359 299,55 грн. було передано позивачем та прийнято відповідачем, що підтверджується актом прийому-передачі обладнання в оренду, підписаним представниками обох сторін та скріпленим печатками.
Сторонами не заперечується факт користування орендованим майном та факт сплати орендної плати.
Оскільки оспорюваний договір укладений під час дії Цивільного кодексу УРСР, тому щодо підстав і наслідків його недійсності застосовуються положення саме цього кодексу.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.
Орендодавцем за спірним договором є банківська установа, організаційні і правові засади діяльності якої регулюються Законом України “Про банки і банківську діяльність». За визначенням даного Закону банком є юридична особа, яка здійснює банківську діяльність, що полягає у виключному праві на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Перелік банківських операцій, які має здійснювати позивач, наведений у дозволі № 47-1, що є додатком до Банківської ліцензії № 47, виданої Національним банком України 14.12.2001.
Статтею 48 Закону України “Про банки і банківську діяльність» встановлені обмеження щодо діяльності банків, а також обмеження щодо вартості об'єктів нерухомого майна, яке може бути у власності банку. Проте, це обмеження не поширюється на майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Таким чином, закон містить імперативну норму, яка зобов'язує банк у чітко визначений строк відчужити майно, отримане ним з метою уникнення збитків.
Як вбачається із матеріалів справи, майно, що передано відповідачу в оренду на підставі спірного договору, отримано позивачем на виконання ухвал Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.07.2000 та від 14.09.2000 про звернення стягнення на належне боржникові - СЗАТ “Агрокомсинтез» - майно шляхом передачі його у власність банку в рахунок погашення заборгованості.
Отже, майно, яке передано в оренду за спірним договором, було набуте позивачем з метою запобігання збитків у вигляді неповернутих кредитних коштів.
Разом з тим, оскільки майно, яке було передано в оренду за спірним договором, набуте позивачем з метою уникнення збитків, позивач повинен був відчужити таке майном протягом одного року з моменту набуття права власності.
Як свідчать матеріали справи, право власності виникло у позивача в 2000 році з моменту отримання майна за актами державного виконавця відділу ДВС Деснянського райуправління юстиції про передачу майна.
Таким чином, виходячи із норми ст.48 Закону України “Про банки і банківську діяльність», на момент укладення спірного договору банк був зобов'язаний відчужити отримане ним майно.
Перебування майна в оренді не позбавляє позивача права на відчуження цього майна, тому апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що залишення майна у власності позивача не може бути підставою для визнання договору оренди недійсним.
Судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги посилання позивача на відсутність в оспорюваному договорі істотних умов, оскільки відсутність в договорі таких умов є підставою для визнання даного договору неукладеним і не може бути предметом вимог про визнання договору недійсним.
Стосовно посилання позивача на те, що статтею 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність» не передбачена можливість укладення банками договорів про передачу в оренду майна з метою отримання прибутку, необхідно зазначити, що частина 6 цієї ж статті передбачає право банку здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.
На підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства “Банк “Демарк» та скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.10.2006 у справі № 10/259 - відсутні.
Відповідно до викладеного, керуючись ст.101, п. 1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Банк “Демарк» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.10.2006 у справі № 10/259 - без змін.
2. Матеріали справи № 10/259 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Головуючий суддя
Судді
26.12.06 (відправлено)