03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а
28 лютого 2018 року м. Київ
Справа №755/5870/17-ц
Резолютивна частина постанови оголошена 28 лютого 2018 року
Повний текст постанови складено 01 березня 2018 року
Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Павлишина П.О.
учасники справи: позивач ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
третя особа: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_5, яка діє на підставі доручення про надання безоплатної правової допомоги в інтересах ОСОБА_3, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого суддею Виниченко Л.М. 28 листопада 2017 року в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, час і дата складання повного тексту рішення невідомі, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Справа №755/5870/17-ц
№ апеляційного провадження:22-ц-796/1409/2018
Головуючий у суді першої інстанції: Виниченко Л.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом у якому просить визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він являється власником зазначеної квартири АДРЕСА_1.
З 20 травня 1999 року у вказаній квартирі був зареєстрований ОСОБА_3, який є сином колишнього власника квартири ОСОБА_4
На даний час у квартирі проживає його рідний брат ОСОБА_4, який сплачує плату за комунальні послуги. Відповідач не проживає в даній квартирі, ніколи не проживав, особисті речі відповідача в ній відсутні, окрім того він не допомагає сплачувати комунальні послуги, які на нього нараховуються.
Відповідач категорично відмовляється добровільно знятися з реєстрації, тому виникла необхідність у зверненні з позовом до суду.
Також позивач вказує, що реєстрація відповідача у квартирі створює йому труднощі щодо реалізації права власності, а саме: сплата додаткових коштів квартплати за відповідача та можуть виникнути при здійсненні свого права при відчуженні нерухомості у зв'язку з реєстрацією сторонньої особи, яка не є його родичем.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 20 квітня 2017 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задоволено.
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, представником відповідача ОСОБА_5, яка діє на підставі доручення про надання безоплатної правової допомоги в інтересах ОСОБА_3, подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, оскільки було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. З Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5, яка діє на підставі доручення про надання безоплатної правової допомоги в інтересах ОСОБА_3, підтримала доводи апеляційної скарги.
Представник позивач ОСОБА_8 та третя особа ОСОБА_4, проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1, відповідно до договору дарування квартири від 09 вересня 2008 року укладеного з ОСОБА_4, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ничипоренком О.В., зареєстрованого у реєстрі за № 671 (а.с. 6, 7).
Згідно довідки по формі 3, виданої 03 лютого 2017 року КК «Центр комунального сервісу», у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані відповідач ОСОБА_3 та його батько ОСОБА_4, який є третьою особою у справі (а.с. 8).
Родинні зв'язки ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_1, з ОСОБА_4. також підтверджуються копією свідоцтва про народження позивача (а.с. 110).
При вирішенні позову районним судом не враховано наступне.
Відповідно до встановленого ст. 11 ЦПК України, що був чинний на час розгляду справи судом першої інстанції, принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, суд не може встановлювати наявність чи відсутність порушення права без звернення особи, поданого відповідно до вимог процесуального закону.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Згідно з роз'ясненнями п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).
При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.
У даному випадку ОСОБА_2, будучи власником житлового приміщення - квартири, пред'явив позов до колишнього члена сім'ї попереднього власника про виселення з підстав, визначених ст.405 ЦК України (позовна заява, а.с.1-4).
Згідно з роз'ясненнями п.34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно положень ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 156 ЖК України визначені права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири). Відповідно до положень указаної норми закону члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом також закріплене у ст. 405 ЦК України. Відповідно до положень указаної норми члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Законом, на який зроблено посилання в ч.1 ст.405 ЦК, не може бути Житловий кодекс. Застосування положень Житлового кодексу до цих відносин не виключається. Але переважно перед нормами Житлового кодексу підлягають застосуванню норми, сформульовані в главі 32 Цивільного кодексу. Це обумовлене тим, що для регулювання відносин між власником житла та членами його сім'ї законодавець використав правову конструкцію (сервітут), яка раніше до цих відносин не застосовувалася. Тому хоч положення житлового законодавства і підлягають переважному застосуванню до житлових відносин в силу ст.3 ЖК, до правовідносин з приводу сервітуту вони можуть застосовуватися лише за аналогією. З урахуванням цього треба визнати, що стосовно права членів сім'ї власника помешкання на користування ним чинним є правило ч.1 ст.405 ЦК, що передбачає визначення власником житлових приміщень, які вправі займати члени сім'ї. Положення частини другої ст.156 ЖК, згідно якого члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, не підлягає застосуванню.
Припинення сімейних відносин з власником помешкання не припиняє житлового сервітуту. Але за відсутності згоди про безоплатне користування помешканням колишній член сім'ї повинен вносити плату за користування помешканням за комунальні послуги. Цей висновок відповідає частині четвертій ст. 156 та 162 ЖК.
Водночас за правилом ч.2 ст. 406 ЦК сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
До таких обставин можна було б віднести: систематичне руйнування чи псування колишніми членами сім'ї власника належного останньому житлового приміщення або використовування житла не за призначенням; систематичне порушення колишніми членами сім'ї власника житлового приміщення правил співжиття та етичних норм, що робить неможливим для власника проживання з ними у одній квартирі чи в одному будинку; невиконання колишніми членами сім'ї власника угоди про плату за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі); необхідність для власника у використанні належного йому жилого приміщення в будинку (квартирі) для проживання членів його сім'ї за умови неможливості спільного проживання з колишніми членами сім'ї.
Враховуючи наведене, якщо колишній член сім'ї власника житлового приміщення зареєстрований та проживає у цьому житловому приміщенні і внаслідок певних обставин створює власнику перешкоди у здійсненні права власності, права власника можуть бути поновлені шляхом задоволення його позовних вимог про припинення права на користування квартирою (припинення сервітуту) на підставі ст. 406 ЦК України (за наявності обставин, які мають істотне значення).
Таким чином, у разі доведеності фактів, які можуть бути прийняті у якості підстав для припинення сервітуту, перешкоди власнику у користуванні належною йому квартирою унаслідок неможливості спільного проживання із колишнім членом сім'ї власника можуть бути усунуті шляхом припинення для колишнього члена сім'ї власника права користування квартирою (припинення сервітуту).
У рамках даної справи вимог про припинення сервітуту з підстав, визначених ст. 406 ЦК України, і, як наслідок, припинення для ОСОБА_3 права користування спірною квартирою ОСОБА_2 не заявлено.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, порушення норс процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню (ч.2 ст. 376 ЦПК).
Оскільки за правилом ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права оскаржуване рішення суду в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за безпідставністю.
Ухвалення такого рішення не перешкоджає ОСОБА_2 поновити свої права власника шляхом пред'явлення до ОСОБА_3 позову про припинення сервітуту з підстав, визначених ст.406 ЦК України, що, у разі задоволення позовних вимог, є підставою для припинення права користування останнім належної позивачу квартири.
Керуючись ст.ст. 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_5, яка діє на підставі доручення про надання безоплатної правової допомоги в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року - скасувати та прийняти нове судове рішення, наступного змісту.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Постанова набирає законної сили з часу її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М.Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І.Шкоріна