№ 201/17708/17
провадження 2-о/201/28/2018
23 лютого 2018 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Дашкевич Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області про встановлення юридичного факту належності право встановлюючого документу про право власності, -
ОСОБА_1 05 грудня 2017 року звернувся до суду з заявою про встановлення юридичного факту належності правовстановлюючого документу про право власності. Заявник у своїй заяві посилається на те, що він є власником земельної ділянки в селі Новоолександрівка Дніпровського району, йому належить вказана ділянка згідно з державним актом на право приватної власності на землю серія I-ДП № 097542 від 22 грудня 2000 року, виданого Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7361, виданого на ім'я ОСОБА_2 . Але у вказаному акті його «прізвище» вказано не вірно як « ОСОБА_3 », в той час як вірно її «прізвище» по паспорту українською мовою значиться як « ОСОБА_4 ». Він є законослухняним громадянином, зареєстрував вказану ділянку за собою, сплачує необхідні податки і збори, користується цим цією землею правомірно і без порушень. Зараз заявник почав приводити до ладу правовстановчі документи на вказану земельну ділянку та інш. у відповідності з законодавством, але зробити вказане виявилося неможливим, оскільки у вказаному акті раніше була припущена вказана помилка, так замість « ОСОБА_1 » вказано « ОСОБА_2 ». Раніше він на ці розбіжності уваги не звернув і не звернувся у офіційні інстанції для виправлення помилки. В теперішній час у зв'язку з необхідністю упорядкування документів заявник ще в 2016 року звернувся до заінтересованої особи з заявою про реєстрацію прав власності на його земельну ділянку, але на його звернення відповідь не надійшла взагалі, що фактично є відмовою в цьому з рекомендацією з цим питанням звернутися до суду. У зв'язку з зазначеною обставиною на теперішній час заявник не має змоги належним чином упорядкувати і оформити свої ж документи. Заявник у своїй заяві просив суд встановити юридичний факт про те, що саме йому належить правовстановлюючий документ - державний акт на право приватної власності на землю серія I-ДП № 097542 від 22 грудня 2000 року, виданого Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7361, виданого на ім'я ОСОБА_2 , задовольнивши заяву.
Представник заінтересованої особи Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області у судове засідання не з'явився, про час та місце повідомлявся належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке міститься в матеріалах справи, про причини своєї неявки суд не повідомили. В письмовому зверненні до суду просили справу розглянути без участі їх представника за наявними матеріалами і рішення винести по закону на розсуд суду. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної заінтересованої особи згідно ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши думку заявника і заінтересованої особи, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені та добуті докази, суд вважає заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом в судовому засіданні встановлено, що дійсно заявник ОСОБА_1 є власником земельної ділянки в селі Новоолександрівка Дніпровського району, йому належить вказана ділянка згідно з державним актом на право приватної власності на землю серія I-ДП № 097542 від 22 грудня 2000 року, виданого Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7361, виданого на ім'я ОСОБА_2 . Але у вказаному акті його «прізвище» вказано не вірно як « ОСОБА_3 », в той час як вірно її «прізвище» по паспорту українською мовою значиться як « ОСОБА_4 ». Він є законослухняним громадянином, зареєстрував вказану ділянку за собою, сплачує необхідні податки і збори, користується цим цією землею правомірно і без порушень. Зараз заявник почав приводити до ладу правовстановчі документи на вказану земельну ділянку та інш. у відповідності з законодавством, але зробити вказане виявилося неможливим, оскільки у вказаному акті раніше була припущена вказана помилка, так замість « ОСОБА_1 » вказано « ОСОБА_2 ». Раніше він на ці розбіжності уваги не звернув і не звернувся у офіційні інстанції для виправлення помилки. В теперішній час у зв'язку з необхідністю упорядкування документів заявник ще в 2016 року звернувся до заінтересованої особи з заявою про реєстрацію прав власності на його земельну ділянку, але на його звернення відповідь не надійшла взагалі, що фактично є відмовою в цьому з рекомендацією з цим питанням звернутися до суду. У зв'язку з зазначеною обставиною на теперішній час заявник не має змоги належним чином упорядкувати і оформити свої ж документи, тому вимушений був звертатися з заявою до суду.
Суд вважає вимоги заяви обґрунтованими, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
На підставі п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти , від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», Постанови КМУ «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» від 17 жовтня 2013 р. № 868 , рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на таке майно.
Судом встановлено і заявником доведено, що дійсно ОСОБА_1 є власником земельної ділянки в селі Новоолександрівка Дніпровського району, йому належить вказана ділянка згідно з державним актом на право приватної власності на землю серія I-ДП № 097542 від 22 грудня 2000 року, виданого Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7361, виданого на ім'я ОСОБА_2 . Але у вказаному акті його «прізвище» вказано не вірно як « ОСОБА_3 », в той час як вірно її «прізвище» по паспорту українською мовою значиться як « ОСОБА_4 ». Він є законослухняним громадянином, зареєстрував вказану ділянку за собою, сплачує необхідні податки і збори, користується цим цією землею правомірно і без порушень. Зараз заявник почав приводити до ладу правовстановчі документи на вказану земельну ділянку та інш. у відповідності з законодавством, але зробити вказане виявилося неможливим, оскільки у вказаному акті раніше була припущена вказана помилка, так замість « ОСОБА_1 » вказано « ОСОБА_2 ». Раніше він на ці розбіжності уваги не звернув і не звернувся у офіційні інстанції для виправлення помилки. В теперішній час у зв'язку з необхідністю упорядкування документів заявник ще в 2016 року звернувся до заінтересованої особи з заявою про реєстрацію прав власності на його земельну ділянку, але на його звернення відповідь не надійшла взагалі, що фактично є відмовою в цьому з рекомендацією з цим питанням звернутися до суду.
Саме по собі не вірне тлумачення та написання правописно прізвища чи імені заявника в документах при перекладі з російської мови на українську (паспорт, свідоцтво, свідоцтва про народження та інш.) або відповіді різних організацій і відомств (нотаріальні контори, військові комісаріати, військові частини, відділи РАЦС та інш.) не може бути підставою для відмови в задоволенні цієї заяви, оскільки вони спростовуються наданими доказами та матеріалами справи.
Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що учасник справи в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Заявник заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно заінтересованої особи по можливим незаконним (з точки зору вказаної особи) діям відносно нього, предмета спору, а заінтересована особа цього не довела, можливе твердження вказаної особи про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги можливе не погодження з вимогами в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає, що оскільки всі інші дані в технічному паспорті, свідоцтві, паспорті, адресній довідці та інших документах заявника повністю співпадають з встановленими судом даними, зазначеними у спірному документі, довідках заявника, витягу та інш., спору про право фактично немає, вищезазначені документи на назване майно в передбаченому законом порядку не оспорені суд вважає можливим заяву задовольнити та встановити юридичний факт про те, що саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить правовстановлюючий документ - державний акт на право приватної власності на землю серія I-ДП № 097542 від 22 грудня 2000 року, виданого Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7361, виданого на ім'я ОСОБА_2 .
Таким чином обставини заяви знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 186 182 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, ЦПК України, суд -
Заяву задовольнити.
Встановити юридичний факт про те, що саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить правовстановлюючий документ - державний акт на право приватної власності на землю серія I-ДП № 097542 від 22 грудня 2000 року, виданого Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7361, виданого на ім'я ОСОБА_2 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -