Іменем України
20 лютого 2018 року
Київ
справа №641/5501/17
адміністративне провадження №К/9901/166/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2017 року (суддя Григор'єв Б.П.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року (головуючий Старосуд М.І., судді: Яковенко М.М., Лях О.П.) у справі № 641/5501/17 за позовом ОСОБА_1 до Слобідського відділу Слобожанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання незаконними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Слобідського відділу Слобожанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови призначення пенсії, зобов'язати зарахувати до страхового стажу періоди навчання в університеті, період служби в Збройних силах України, службу в органах внутрішніх справ України та в Національній поліції України, а також призначити пенсію по інвалідності з дня встановлення інвалідності з урахуванням відповідного стажу.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на момент звернення до органів пенсійного фонду для отримання пенсії по інвалідності його загальний стаж складав 17 років 2 місяці 16 днів, якого, згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», достатньо для нарахування відповідної пенсії. При цьому вказав, що подав до пенсійного органу всі необхідні документи та не зобов'язаний контролювати сплату страхових внесків його роботодавцем.
Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року, позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано рішення Слобідського відділу Слобожанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 09 червня 2017 року та рішення від 26 липня 2017 року щодо відмови призначення пенсії ОСОБА_1 Зобов'язано Слобідський відділ Слобожанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання в Харківському університеті внутрішніх справ з 14 серпня 1998 року по 24 січня 2000 року та з 27 вересня 2003 року по 19 серпня 2004 року, період служби в Збройних силах України з 23 травня 2001 року по 15 листопада 2002 року, службу в органах внутрішніх справ України за період з 27 вересня 2003 року по 06 листопада 2015 року, службу в Національній поліції України з 06 листопада 2015 по 26 липня 2016 року. Зобов'язано Слобідський відділ Слобожанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з дня встановлення інвалідності, тобто з 23 травня 2017 року з урахуванням страхового стажу за періоди навчання в Харківському університеті внутрішніх справ з 14 серпня 1998 року по 24 січня 2000 року та з 27 вересня 2003 року по 19 серпня 2004 року, період служби в Збройних силах України з 23 травня 2001 року по 15 листопада 2002 року, службу в органах внутрішніх справ України за період з 27 вересня 2003 року по 06 листопада 2015 року, службу в Національній поліції України з 06 листопада 2015 по 26 липня 2016 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наданими позивачем довідками підтверджується наявність у нього необхідного страхового стажу для призначення пенсії по інвалідності. Натомість відсутність даних в системі персоніфікованого обліку не може бути законною підставою для позбавлення позивача пенсійного забезпечення.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
При цьому скаржник зазначає, що період роботи позивача з 01 березня 2007 року по 31 травня 2016 року не може бути зарахований в загальний стаж позивача, оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами скаржника не погоджується, зазначає про те, що відсутність відомостей у відповідача про сплату його роботодавцем страхових внесків не може бути підставою для позбавлення його права на пенсію.
У зв'язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 14 серпня 1998 року по 19 січня 2000 року навчався на денній формі навчання Харківського національного університету внутрішніх справ, з 23 травня 2001 року по 15 листопада 2002 року проходив військову службу, з 27 вересня 2003 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07 листопада 2015 року по 26 липня 2016 року проходив службу в поліції.
Згідно із довідки МСЕК серії 12 ААА № 480501 від 31 травня 2017 року позивачу встановлена третя група інвалідності за загальним захворюванням на строк до 01 червня 2018 року.
01 червня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою та необхідними документами для призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням відповідача від 09 червня 2017 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки за період роботи позивача з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2006 року, з 01 березня 2007 року по 31 травня 2016 року відсутні дані в системі персоніфікованого обліку.
За наслідками повторного звернення щодо призначення пенсії по інвалідності пенсійним органом прийнято рішення від 26 липня 2017 року, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки за період роботи позивача з 01 березня 2007 року по 31 травня 2016 року відсутні дані в системі персоніфікованого обліку та вказано, що його страховий стаж складає 5 років 10 місяців 4 дні.
Згідно із частиною першою статті 32, статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для інвалідів II та III груп: від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років.
Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із № 1058-IV застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (оплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому загоном порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 11 Закону № 1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також службу в Національній поліції.
Відповідно до пункту 25 розділу II «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), особи рядового і начальницького складу підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню за рахунок коштів відповідного бюджету, а також коштів, що надходять від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій згідно з договорами, укладеними між ними і органами внутрішніх справ.
Згідно із пунктом 20 розділу II Положення час перебування осіб рядового і начальницького складу на службі в органах внутрішніх справ зараховується до загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу за спеціальністю згідно з законодавством.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній форм.
Абзацом 9 статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що за осіб, зазначених у пунктах 8, 11 - 14 статті 11 цього Закону, страхові внески сплачуються в порядку і строки, визначені Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів цільових фондів, з яких цим особам сплачуються відповідно грошове забезпечення, страхові виплати, допомога, надбавка і компенсації.
В силу частини шостої статті 21 Закону № 1058-IV відомості про осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 10, 12 - 15, 18 статті 11 цього Закону, подаються до територіального органу Пенсійного фонду страхувальниками-роботодавцями, відповідними підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують цим особам заробітну плату, грошове забезпечення (заробіток), допомогу.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу, надбавку або компенсацію - для осіб, зазначених у пунктах 7 - 9, 12 - 14, 17 і 18 статті 11 цього Закону.
Отже, до страхового стажу законом віднесено період, у якому особа підлягала загальнообов'язковому державному страхуванню та за який сплачені страхові внески, зокрема, органами, які виплачують цій особі заробітну плату, грошове забезпечення (заробіток), допомогу та ними подано відомості про застрахованих осіб.
Крім цього, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як встановлено судами, за період з вересня 2004 року по липень 2016 року позивачу була нарахована заробітна плата, з якої були утримані страхові внески, що підтверджується довідками Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ ПН в Харківській області.
Таким чином, враховуючи те, що позивач при зверненні до органів Пенсійного фонду України надав всі необхідні документи, про недоліки яких чи посилання на їх відсутність у спірних рішеннях не зазначено, посилання скаржника на неможливість врахування у страховий стаж періоду служби позивача в органах внутрішніх справ та поліції з 01 березня 2007 року по 31 травня 2016 року у зв'язку з тим, що відсутні відомості у системі персоніфікованого обліку, є безпідставними, оскільки вини позивача у цьому немає, такі відомості відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» подаються підприємствами, установами, організаціями, які виплачуються заробітну плату, грошове забезпечення.
Посилання скаржника на Порядок обчислення та сплати сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, не сплачених у період з 01 січня 2004 року до 31 грудня 2006 року, щодо осіб, які не набули (не набудуть) право на пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та осіб, звільнених з військової служби, які виявили бажання отримувати пенсію в порядку і на умовах, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 року № 1185, є необґрунтованими, оскільки згідно з цим Порядком здійснюється обчислення та сплата сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - суми страхових внесків) щодо осіб, які проходили службу у Збройних Силах, інших військових формуваннях, органах внутрішніх справ та інших органах, утворених відповідно до законів України, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та які: не набули право на пенсію за вислугу років згідно із Законом на момент досягнення пенсійного віку, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; не набудуть право на пенсію за вислугу років згідно із Законом внаслідок позбавлення військових або спеціальних звань, звільнення із служби у зв'язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або за вчинення корупційного діяння; звільнені з військової служби, що набули право на отримання пенсії згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та виявили бажання отримувати пенсію в порядку і на умовах, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, відповідно до частини першої статті 350 КАС України підстави для скасування ухвалених судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд
Касаційну скаргу Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова залишити без задоволення, а постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 641/5501/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик ,
Судді Верховного Суду