13 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3706/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Григорова А.М.
суддів: Подобайло З.Г. , Тацій Л.В.
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду, м.Харків, від 05.12.2017, суддя Мельников Р.В., , повний текст складено 12.12.17 по справі № 820/3706/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 24.04.2017 року №19357-13.
В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення щодо визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на загальну суму 11233,46 грн. прийнято контролюючим органом всупереч вимог діючого законодавства, а отже підлягає скасуванню.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 24.04.2017 року №19357-13. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (64602, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачену суму судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ - 39599198).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Харківській області подано апеляційну скаргу в якій зазначають, що судом першої інстанції, при прийнятті постанови, не дотримано норм процесуального та матеріального права, оскільки суд не врахував, що відповідно до норм Податкового кодексу України встановлена абзацом ж) пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України пільга щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, надається лише юридичним особам, а тому позивачу правомірно нараховано такий податок.
Позивачем, ОСОБА_1, до суду подано відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт господарювання фізична особа-підприємець та перебуває на обліку у Лозівській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Харківській області як платник податків, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровані види діяльності: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устатковання, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.
ОСОБА_1 є платником єдиного податку 3 групи, що підтверджується наявною копією в матеріалах справи свідоцтва платника єдиного податку.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач на підставі договору купівлі - продажу від 03.09.2004 року №1499 набув у власність нежитлову будівлю складу літ. «Т», загальною площею 873,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 12).
З наявних в матеріалах справи пояснень та документів встановлено, що вказана будівля використовується позивачем в якості складу для зберігання сільськогосподарської продукції, у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності щодо вирощування зернових культур та насіння олійних культур.
Крім того, позивач на праві приватної власності володіє землями сільськогосподарського призначення площею 131 га, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджено листом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 22.09.2017 року №17/133-17 (а.с. 37).
Головним управлінням ДФС у Харківській області у зв'язку з отриманням відомостей щодо перебування у власності позивача нежитлової будівлі, загальною площею 873,6 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 на підставі пп. 266.7.2 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України було нараховано ОСОБА_1 податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на загальну суму 11233,46 грн шляхом винесення податкового повідомлення-рішення №19357-13 від 24.04.2017 року.
Однак, на думку позивача, спірне нежитлове приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_2 та належнє позивачу на праві власності, не є об'єктом оподаткування, відповідно до п.п. "ж" п.п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, оскільки використовується безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Колегія суддів зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Згідно приписів ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно пп.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).
Суд зазначає, що за приписами ст. 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що основним видом діяльності позивача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а нежитлова будівля складу літ.«Т», загальною площею 873,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та належить позивачу на праві власності, використовується ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником при вирощуванні зернових культур.
Суд зазначає, що пп.14.1.76 п. 14. 1 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
При цьому, відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробниками сільськогосподарської продукції визнаються юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності.
Суд зазначає, що положеннями пп.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Таким чином, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у пп.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, застосовуються виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено самим пп.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України.
З аналізу вище викладеного слід дійти висновку, що у даному випадку до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно".
Відповідно до п.п.5.2, 5.3 ст. 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
З врахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що у даному випадку зміст поняття "сільськогосподарський товаровиробник", викладеного у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та у Податковому кодексі України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у пп.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п.5.3 ст. 5 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. "ж" пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
При цьому, з положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що оскільки належна позивачу на праві власності нежитлова будівля складу літ. «Т», загальною площею 873,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником при вирощуванні зернових культур, то у даному випадку вона не є об'єктом оподаткування, відповідно до пп. "ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність суперечності щодо змісту поняття "сільськогосподарський товаровиробник" у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та Податковому кодексі України, оскільки визначення підпункту14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України має чітко обмежену сферу застосування, отже, для інших випадків мають бути застосовані субсидіардно норми інших законів в силу приписів п. 5.3 ст. 5 ПК України.
Окрім того, Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06) було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 3.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що обставини, які слугували підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, а отже податкове повідомлення-рішення від 24.04.2017 року №19357-13 підлягає скасуванню.
Щодо посилань представника відповідача про те, що позивач не підпадає під визначення сільськогосподарський товаровиробник, суд вважає безпідставними, оскільки, відповідно до Податкового кодексу України вимога про те, що сільськогосподарський товаровиробник має бути юридичною особою стосується платників єдиного податку 4 групи. Для всіх інших правовідносин сільськогосподарським товаровиробником може бути як фізична так і юридична особа, яка є платником єдиного податку, так і та, що знаходиться на загальній системі оподаткування.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326, Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 по справі № 820/3706/17 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Л.В. Тацій
Повний текст постанови складено 19.02.2018.