Постанова
Іменем України
30 січня 2018 року
м. Київ
справа № 310/8219/14-ц
провадження № 61-319 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя - доповідач),
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представник позивача - КовалишкінВ'ячеслав Валерійович,
відповідач - ОСОБА_2
представник відповідача - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Бондар М. С., Онищенко Е. А., від 03 березня 2016 року,
У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до ОСОБА_2 із позовом про стягнення кредитної заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 18 травня 2017 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 39 089,65 доларів США, зі сплатою процентів у розмірі 2,29 % на місяць та кінцевим терміном повернення 18 травня 2017 року.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором в іпотеку передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 27 серпня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 16 291,14 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 15 723,81 доларів США, заборгованості за процентами - 495,75 доларів США, комісії за користування кредитом - 71,07 доларів США та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 0,51 доларів США.
На підставі викладено, банк просив у порядку частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) достроково стягнути всю суму заборгованості.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 листопада 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 7 880 грн 21 коп.
У іншій частині заявлених вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не здійснено розірвання або зміну умов кредитного договору в належній формі та у передбачений договором спосіб. Оскільки розірвання або зміна умов кредитного не відбулась, вимоги про дострокове повернення кредиту банком не заявлялись, підстави для дострокового стягнення всієї суми кредиту на момент звернення до суду відсутні. Тому суд дійшов висновку про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі простроченої суми.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 03 березня 2016 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 листопада 2015 року скасовано в частині відмови у позові про стягнення заборгованості у розмірі 15 723 грн 81 доларів США.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 15 723,81 доларів США.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при укладенні кредитного договору сторони дійшли згоди з усіх його істотних умов, серед яких також погодили умови дострокового повернення кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове стягнення усіх сум за кредитним договором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України не вказує на односторонню зміну умов кредитного договору, а є наслідком неналежного виконання відповідачем покладених на нього кредитних зобов'язань. Поняття розірвання договору та вимога про дострокове повернення сум за кредитним договором у зв'язку із порушенням умов кредитного договору не є тотожними через відмінні підстави їх виникнення та юридичні наслідки.
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 23 березня 2016 року, ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив умови кредитного договору та залишив поза увагою те, що всі зміни до кредитного договору та дострокове стягнення всіх сум за договором можуть бути здійснені лише після направлення позичальнику відповідного повідомлення. Оскільки банк не направляв відповідачу повідомлення про дострокове стягнення всіх сум за кредитним договором, то відсутні підстави для їх стягнення з відповідача у судовому порядку.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
03 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
З матеріалів справи вбачається, що 18 травня 2017 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 39 089,65 доларів США на наступні цілі: 35 533 доларів США - на власні цілі, 3 556,65 доларів США - на сплату страхових платежів. Проценти за користування кредитом складають 2,29 % на місяць, а кінцевий термін повернення - 18 травня 2017 року.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором в іпотеку передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 27 серпня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 16 291,14 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 15 723,81 доларів США, заборгованості за процентами - 495,75 доларів США, комісії за користування кредитом - 71,07 доларів США та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 0,51 доларів США.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору, у зв'язку із чим у нього на підставі умов кредитного договору та частини другої статті 1050 ЦК України виникло право на звернення до суду з позовом про дострокове повернення кредитних коштів.
Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із частиною першої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Дане положення ЦК України конкретизовано умовами кредитного договору, укладеного сторонами.
Пунктом 2.3.7. кредитного договору передбачено, що банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої пунктом 7.1., тобто до 18 травня 2017 року, у тому числі шляхом звернення стягнення на заставне майно, при настанні умов, передбачених пунктом 2.3.3.
Відповідно до пункту 2.3.3. кредитного договору, у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених умовами даного договору, у тому числі, при порушенні цільового використання коштів, банк на власний розсуд має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно статтей 212, 611, 651 ЦПК України ЦК України щодо зобов'язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену у повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк користування, у повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором.
Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку із порушенням умов договору не означає односторонньої відмови від договору або його розірвання, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань.
Судом першої інстанції встановлено, що прострочена сума заборгованості за кредитним договором становить 567,33 долари США та складається із заборгованості за процентами за користування кредитом - 495,75 доларів США, комісії - 71,07 доларів США та пені - 0,51 доларів США. Суд прийнявши до уваги, що 567,33 долари США за курсом НБУ становить еквівалент 7 880 грн 21 коп., задовольнив позовні вимоги у цій частині.
Апеляційний суд, встановивши, що банк має право на дострокове стягнення кредитних коштів у зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору, та прийнявши до уваги, що позивач наділений правом використовувати іноземну валюту на території України, достроково стягнув суму кредиту у розмірі 15 723,81 доларів США.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення суду першої інстанції, вірно визначив характер спірних правовідносин і норму права, яка підлягала застосуванню до цих правовідносин, а тому обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в частині вимог, які стосувались дострокового стягнення кредитних коштів, та задовольнив позов у цій частині.
Згідно із статтею 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України, суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_3, залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 03 березня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Є. В.Синельников
С.Ф. Хопта
Ю. В.Черняк