Постанова
Іменем України
06 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 623/1616/14-ц
провадження № 61-2845св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
треті особи: ОСОБА_5,
Моторне (транспортне) страхове бюро України
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Шаповал Н. М., Кіпенка І. С., Кіся П. В.
від 21 квітня 2016 року,
15 травня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позовна заява мотивована тим, що 12 червня 2009 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «ToyotaCamry», державний реєстраційний знак НОМЕР_1, під керуванням відповідача, в результаті якої позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження, тривалий час знаходився на лікуванні у медичних закладах, йому встановлено першу групу інвалідності з повною втратою працездатності та він потребує постійної сторонньої допомоги. Вироком суду, що набрав законної сили, відповідача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 30 334 грн 75 коп. на відшкодування доходу, втраченого у зв'язку з ушкодженням здоров'я щомісячно, починаючи з 16 жовтня 2009 року та довічно, 6 405 грн в рахунок відшкодування додаткових витрат на санаторно-курортне лікування, 3 043 грн 02 коп. на відшкодування витрат на придбання ліків та 200 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області у складі судді Вергуна І. В. від 02 березня 2016 року у задоволенні позову
ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, оскільки шкода, завдана в результаті ДТП відшкодовується власником джерела підвищеної небезпеки, а не винним водієм, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить іншій особі.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 15 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 6 405 грн в рахунок відшкодування витрат на санаторно-курортне лікування. В іншій частині позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідача визнано винним у скоєнні ДТП, а тому позовні вимоги щодо стягнення з останнього моральної шкоди є обґрунтованими. При цьому апеляційний суд врахував тривалість душевних страждань позивача та відшкодування відповідачем у добровільному порядку грошової суми у розмірі 20 500 грн. Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, апеляційний суд виходив із недоведеності позовних вимог.
17 травня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати рішення апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь 30 334 грн 75 коп. на відшкодування доходу, втраченого у зв'язку з ушкодженням здоров'я щомісячно, 3 043 грн 02 коп. на відшкодування витрат на придбання ліків та відшкодування моральної шкоди і направити справу в цій частині на новий судовий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд не взяв до уваги обов'язок винної особи відшкодувати позивачу дохід, втрачений в результаті повної втрати працездатності, а підтвердженням доходів фізичної особи-підприємця є інформація органу державної податкової служби та відомості, зафіксовані у книзі обліку доходів та витрат, які були надані суду позивачем. Крім того, заявник зазначав, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на придбання ліків та неправильно визначив розмір моральної шкоди.
Рішення апеляційного суду в частині задоволення позову не оскаржується, а тому касаційному перегляду не підлягає.
14 липня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що позивачем не доведено, що внаслідок ДТП ним втрачено доходи від здійснення підприємницької діяльності. Крім того, матеріальну шкоду, у тому числі витрати на придбання ліків, було відшкодовано відповідачем під час досудового слідства, що не заперечується позивачем.
15 червня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»
(далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
22 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 20 грудня 2012 року, який набрав законної сили, ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Цивільний позов ОСОБА_3 залишено без розгляду. Під час досудового слідства ОСОБА_4 було відшкодовано ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 20 500 грн (т. 1, а. с. 11-12).
Первинним висновком медико-соціальної експертної комісії від 16 жовтня 2009 року позивачу встановлено першу групу інвалідності з повною втратою працездатності та визначено, що останній потребує постійного стороннього догляду. В подальшому, висновками медико-соціальної експертної комісії інвалідність та втрата працездатності було підтверджено та встановлено позивачу безстроково (т. 1, а с. 17-19).
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області
від 15 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 грудня 2015 року, у задоволенні позову
ОСОБА_3 до Моторного (транспортного)страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, відмовлено (т. 2, а. с. 143-150).
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування витрат на придбання ліків у розмірі 3 043 грн та визначення розміру компенсації нанесеної моральної шкоди, оскільки апеляційний судом правильно враховано добровільне відшкодування відповідачем матеріальної шкоди у розмірі 20 500 грн, яка покривала витрати на придбання ліків та проходження лікування внаслідок протиправних дій відповідача і мала компенсаційний характер.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування доходу фізичної особи-підприємця, втраченого внаслідок ушкодження здоров'я, апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять даних щодо понесення позивачем витрат на закупівлю товару, оскільки в книзі обліку доходів і витрат цього не відображено. Також суд послався на відсутність податкових декларацій, в яких відображаються загальні суми доходу, суми витрат, суми чистого доходу, а також суми сплаченого податку.
Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК Українифізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним унаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Обґрунтовуючи позов щодо відшкодування втраченого доходу, позивач зазначав, що він є фізичною особою-підприємцем та його дохід за 2008 рік склав 364 017 грн, отже відповідач повинен сплачувати йому втрачений дохід щомісячно у розмірі 30 334, починаючи з 16 жовтня 2009 року та довічно.
Статтею 1198 ЦК України встановлено порядок визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи-підприємця.
Згідно зі статтею 1198 ЦК Українирозмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.
Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних органу державної податкової служби.
Розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, обчислюється виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, у сумах, нарахованих до вирахування податків.
Таким чином, у розумінні зазначеної статті сума втраченого доходу фізичною особою-підприємцем внаслідок ушкодження здоров'я вираховується з доходу, з якого мав би сплачуватись прибутковий податок, при умові перебування фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування.
Статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року
№ 13-92 «Про прибутковий податок громадян» (в редакції, чинній на момент проведення розрахунку), визначено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Статтею 14 цього Декрету передбачено, що громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, подають податковому органу декларації про отримані доходи, в яких відображаються загальні суми доходу, суми витрат, суми чистого доходу, а також суми сплаченого податку.
Відповідно до довідки Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області фізична
особа-підприємець ОСОБА_3 з 01 січня 2008 року по 31 грудня
2008 року був платником єдиного податку та згідно наданих податкових декларацій мав валовий дохід у розмірі 381 717 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи) суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення статей 10, 212-214 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи) на вищевказані положення закону уваги не звернув, повно не встановив фактичні обставини справи, не надав належної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не встановив коли позивач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, яку діяльність він здійснював, в якому розмірі сплатив обов'язкові платежі за 2008 рік, з урахуванням розміру валового доходу, чи використовував він найману працю, не перевірив дані податкових декларацій, поданих позивачем до органу доходів і зборів за 2008 рік, ухилився від встановлення розміру річного доходу позивача як фізичної особи-підприємця за 2008 рік та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.
З урахуванням викладеного, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України.
При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити наявні у справі докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 21 квітня 2016 року в частині вирішення позовних про відшкодування доходу, втраченого внаслідок ушкодження здоров'я скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення апеляційного суду Харківської області від 21 квітня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк