03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
Унікальний номер№ 752/1065/16-ц Головуючий у 1 інстанції Колдіна О.О. Апеляційне провадження № 22-ц/796/1212/2018 Суддя-доповідач в апеляційній інстанції Шахова О.В.
17 січня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - Шахової О.В. суддів: Поливач Л.Д., Головачова Я.В. при секретарі - Пащенко О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою його представником ОСОБА_4, на рішення Голосіївського районного суду м. Києві від 28 вересня 2017 року
У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з вказаним позовом до суду, який обґрунтовував тим, що 19.10.2015 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Деу Ланос» під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля НОМЕР_1, який належить йому на праві власності.
Відповідно до постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.11.15 року ОСОБА_3 був визнаний винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.м В результаті дорожньо-транспортної пригоди йому було спричинено матеріальні збитки в розмірі 149516 грн., що складає вартість відновлювального ремонту належного йому автомобіля «Ford Transit» та 3000 грн. - вартість евакуації транспортного засобу з місця пригоди до місця його проживання, а всього матеріальна шкода склала 15 2516 грн.
Відповідальність відповідача була застрахована згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (Поліс АІ5841931) на суму 50 000 грн.
Крім того, вказує на те, що внаслідок пошкодження його транспортного засобу йому завдана моральна шкода, що полягає у негативних наслідках, що настали внаслідок вказаної ДТП, зміні способу життя, необхідності тривалий час вирішувати питання щодо відновлення автомобіля. Моральну шкоду він оцінює в 30 000 гривень. З огляду на зазначені обставини та після зменшення позовних вимог позивач просив остаточно стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_3 матеріальну шкоду, завдану пошкодженням автомобіля з врахуванням розміру страхового відшкодування, яке має сплатити Страхова компанія, де була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, в сумі 78 509 гривень 62 копійки, витрати на евакуацію транспортного засобу з місця пригоди в сумі 3 000 гривень, витрати, понесені за проведення авто-товарознавчого дослідження в сумі 1 500 гривень, а також моральну шкоду в розмірі 30 000 гривень та судові витрати у справі. У червні 2017 року відповідач ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом до суду з зустрічним позовом про зобов'язання ОСОБА_2 після відшкодування збитків в розмірі 85 378 гривень 22 копійки, що є ринковою вартістю транспортного засобу до настання дорожньо-транспортної пригоди за вирахуванням суми страхового відшкодування, передати ОСОБА_3 автомобіль «FordTransit» д.н. НОМЕР_1 НОМЕР_2. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 78 509 гривень 62 копійки, вартість евакуації транспортного засобу в сумі 3000 гривень, моральну шкоду в розмірі 3000 гривень. У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_2 після отримання від ОСОБА_3 відшкодування збитків в розмірі 85378 гривень 22 копійки передати ОСОБА_3 автомобіль «Ford Transit» д.н. НОМЕР_1 НОМЕР_2.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року виправлено описку в тексті рішення Голосіївського районного суду м. Києва та в резолютивній частині рішення правильно зазначено номер шасі (кузова, рами) автомобіля «Ford Transit» д.н. НОМЕР_1 НОМЕР_2.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу та посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги про стягнення матеріальної і моральної шкоди з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 4.05.2017 року та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, вирішити питання щодо розподілу судових витрат відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3, оскільки чинне законодавство України не містить такого способу захисту прав, як передача автомобіля стороні, яка винна в дорожньо-транспортній пригоді, після відшкодування збитків. Вказував на те, що його було безпідставно позбавлено права власності на його майно - автомобіль, оскільки порядок та підстави позбавлення особи права власності мають бути чітко регламентовані законом, при цьому посилався на рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 року в справі «Вєренцов проти України» де зазначено «будь-які обмеження, що накладаються, мають базуватися на положеннях основного законодавства…».
Свою позицію також обґрунтовує тим, що суд приймаючи рішення в частині передачі автомобіля на користь ОСОБА_3 в мотивуванні свого рішення зазначив, що автомобіль, який є предметом спору, відновлений і визначити вартість транспортного засобу до настання ДТП з метою вирішення питання щодо можливості відшкодування йому різниці між вартістю автомобіля до настання ДТП і після неї неможливо. На підставі такого твердження судом першої інстанції було зроблено висновок про передачу автомобіля на користь ОСОБА_3 Але, вважає, що неможливість встановити вартість автомобіля до та після ДТП не є підставою для передачі автомобіля у власність особі, яка винна в заподіянні шкоди.
Вказує не те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи в частині відмови в задоволенні його позовних вимог щодо повернення коштів за проведення авто-товарознавчого дослідження, оскільки в матеріалах справи містяться належним чином оформлені докази понесених витрат на проведення такого дослідження.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечував та вважав, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог закону. Підтримав поданий відзив на апеляційну скаргу в повному обсязі. Просив рішення суду залишити без змін,а апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач та його представник в судове засідання не з,явилися, про місце і час розгляду справи повідомлені за законом належно.
Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін,або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.
У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом міста Києва.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги,заслухавши поясненя відповідача та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових, собак та собак бійцівських порід, тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володів транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Статтею 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме - шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно із ст. 23 ЦКУкраїни, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19.10.2015 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Деу Ланос» під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_2
Відповідно до постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.11.15 року ОСОБА_3 було визнано винним у настанні дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 19.10.2015 р. і його притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.
В силу ч.3 ст.61 ЦПК України (в ред. 2004року) обставини, які встановлені судовим рішенням, не підлягають доказуванню при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Наявність вини в діях ОСОБА_3 у настанні дорожньо-транспортної пригоди встановлена і не підлягає доказуванню.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлений обов'язок власників транспортних засобів застрахувати цивільно-правову відповідальність водіїв, які керують застрахованим транспортним засобом.
Відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин на час настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована згідно з Полісом АІ 5841931.
Ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану третім особам, згідно Полісу становить 50000 гривень.
Відповідно до ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з ст. 12 зазначеного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
На підставі ст.29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень,зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до Звіту № 5456 про авто-товарознавче дослідження для визначення матеріального збитку транспортного засобу, вартість матеріального збитку, заподіяного власникові автомобіля НОМЕР_1, на дату оцінки становить 128 009,56 гривень, що є величиною ринкової вартості автомобіля до настання дорожньо-транспортної пригоди. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу складає 149 516,20 гривень.
Порядок здійснення страхової виплати визначений ст.36 вказаного вище Закону, відповідно до якого страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до положень ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Питання щодо відшкодування шкоди у разі фізичного знищення транспортного засобу регламентується положеннями ст.30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно з ст.30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відшкодування позивачу відповідачем вартості транспортного засобу, який визнано позивачем фізично знищеним, до настання дорожньо-транспортної пригоди за вирахуванням суми страхового відшкодування, яке позивач має намір отримати від Страхової компанії, де була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, та з врахуванням франшизи 500 гривень, тобто 78509 гривень 62 копійки. Доводи апеляційної скарги в частині того, що неможливість встановити вартість автомобіля до та після ДТП не є підставою для передачі автомобіля у власність особі, яка винна в заподіянні шкоди не впливають на рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до Звіту № 5456 про авто-товарознавче дослідження для визначення матеріального збитку транспортного засобу вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «Ford Transit» д.н. НОМЕР_1 перевищує вартість даного транспортного засобу до настання дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з п. 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 «Про деякі Питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» у разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.
Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Судом першої інстанції встановлено, що автомобіль НОМЕР_1 на момент розгляду справи відремонтований позивачем та визначити його вартість після настання дорожньо-транспортної пригоди неможливо.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції виходячи з наступного. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові № 4 від 01.30.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснив, що ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювана шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Відповідач заявив вимоги про передачу йому залишків транспортного засобу «Ford Transit» д.н. НОМЕР_1 після повного відшкодування позивачу його вартості до настання дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки транспортний засіб «Ford Transit» д.н. НОМЕР_1 визнаний позивачем фізично знищеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо передачі ОСОБА_3 після відшкодування збитків в розмірі 85 378 гривень 22 копійки автомобіля НОМЕР_1 і стягнення витрат, здійснених позивачем по евакуації автомобіля з місця дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 3000 гривень, які підтверджені відповідними належними доказами.
Щодо стягнення з відповідача витрат, понесених на проведення авто-товарознавчого дослідження, суд виходив з того,що в порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК, який був чинний на момент ухвалення рішення, не надано доказів про понесення позивачем таких витрат. Не надав таких доказів позивач і апеляційному суду. Доводи апеляційної скарги щодо неможливості передачі ОСОБА_3 автомобіля НОМЕР_1, в зв'язку з його відновленням і використанням, не може бути прийнято судом як довід для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки, в позивач отримує повне відшкодування вартості транспортного засобу до настання дорожньо-транспортної пригоди, і визначити вартість транспортного засобу після настання дорожньо-транспортної пригоди з метою вирішення питання щодо можливості відшкодування позивачу різниці між вартістю автомобіля до настання дорожньо-транспортної пригоди і після неї неможливо. Приведені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд дав належну правову оцінку і з якою колегія суддів погоджується. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Разом з цим, зазначені вище доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено ст. 367 ЦПК України.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_4 без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повного тексту постанови, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 24 січня 2017 року.
Головуючий
Судді: