24 січня 2018 року місто Київ
Унікальний № 757/37287/17
№ апеляційного провадження 22-ц/796/557/2018
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Шахової О. В., Головачова Я. В.,
при секретарі - Іваницькій О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Остапчук Т.В. 28 листопада 2017 року о 09 год. 53 хв. (дата складення повного тексту невідома) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4; третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Києві Державної адміністрації про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька,
Згідно п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Виходячи зі змісту пунктів 8,9 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Так, у червні 2017 року РогожукСергій Леонідович в інтересах ОСОБА_3 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_4 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України малолітньої ОСОБА_6 у період з 01 липня 2017 року по 20 вересня 2017 року на термін не більше чотирнадцяти днів до Турецької Республіки у супроводі матері - ОСОБА_3, без згоди та супроводу батька - ОСОБА_4.
У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулась із заявою про збільшення розміру, у якій просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України ОСОБА_6 протягом тридцяти календарних днів щороку у період з дати набрання рішенням законної сили до досягнення ОСОБА_6 шістнадцяти років до Австрійської Республіки, Королівства Бельгія, Республіки Болгарія, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Грецької Республіки, Королівства Данія, Республіки Естонія, Республіки Ірландія, Королівства Іспанія, Італійської Республіки, Республіки Кіпр, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Великого Герцогства Люксембург, Республіки Мальта, Королівства Нідерландів, Федеративної Республіки Німеччина, Республіки Польща, Португальської Республіки, Румунії, Республіки Словаччина, Республіки Словенія, Республіки Угорщина, Фінляндської Республіки, Французької Республіки, Республіки Хорватія, Чеської Республіки, Королівства Швеція, Республіки Чорногорія, Турецької Республіки, Арабської Республіки Єгипет, Держави Ізраїль, Королівства Таїланд, Об'єднаних Арабських Еміратів, Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка, Мальдівської Республіки, Республіки Індонезія у супроводі матері - ОСОБА_3 без згоди та супроводу батька - ОСОБА_4
У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулась із заявою про уточнення позовних вимог, у якій додатково просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України ОСОБА_6 у період з 01 листопада 2017 року по 01 травня 2018 року на термін не більше тридцяти календарних днів до Арабської республіки Єгипет та у період з 02 травня 2018 року по 30 вересня 2018 року на термін не більше тридцяти календарних днів до Турецької Республіки, без згоди та супроводу батька - ОСОБА_4
Також, ОСОБА_3 звернулась із заявою про стягнення з відповідача на її користь витрат на правову допомогу в розмірі 3 300 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 залишені без задоволення (а. с.172-175).
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, надати ОСОБА_3 дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за межі України, у період з 02 травня по 30 вересня 2018 року на термін не більше п'ятнадцяти календарних днів до країни прямування - Турецької Республіки без згоди та супроводу батька, а також стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3 300 грн.
Апеляційну скаргу мотивувала, зокрема, тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки висновки суду не відповідають встановленим фактичним обставинам справи, при ухваленні рішення суд неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.
Зазначає, що суду було надало в якості доказу довідку лікаря-імунолога від 06 вересня 2017 про необхідність оздоровлення дитини - ОСОБА_6 двічі на рік на морському узбережжі. Крім того, у судовому засіданні було надано докази, що ОСОБА_3 має фінансову можливість забезпечити відпочинок дитині на належному рівні.
Адвокат позивача неодноразово звертався до ОСОБА_4 з заявами про надання дозволу на виїзд доньки закордон, однак відповідач відмовляв у наданні дозволу. Факт відмови у наданні дозволу зафіксовано також у поясненнях відповідача, наданих Службі у справах дітей Шевченківської РДА.
Крім того, відмова надати дозвіл на виїзд закордон суперечить інтересам дитини.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник - адвокат Рогожук С.Л. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити з підстав, викладених у ній.
ОСОБА_4 та його представник - адвокат Соковікова Ю.М. просили апеляційну скаргу відхилити, посилаючись, зокрема, на те, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим у повному обсязі. Письмовий відзив міститься в матеріалах даної справи.
Представник Шевченківської РДА в місті Києві - Ольховська О.В. підтримала доводи апеляційної скарги та пояснила, що вимоги ОСОБА_3 щодо виїзду дитини закордон не суперечитиме інтересам останньої.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи та їх представників, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду, у позивачки та відповідача є спільна дитина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з матір'ю.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач як батько дитини відмовляється надати дозвіл на виїзд доньки закордон, посилаючись на те, що необхідність такого виїзду є надуманою та нічим не підтвердженою, крім того, він не може надати згоду на виїзд, оскільки йому не відомо, до якої країни і на який час має наміри виїхати донька та умови перебування.
Позивачка, звертаючись до суду з даним позовом, мотивувала його тим, що вона неодноразово зверталась до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд дитини закордон тривалістю не більше тридцяти календарних днів, зазначає, що вона має фінансову можливість організувати дитині відпочинок, крім того, донька за станом здоров'я потребує такого відпочинку на морі, що підтверджується медичними показаннями та рекомендаціями лікарів.
Залишаючи позов без задоволення суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів неможливості отримання нотаріальної згоди відповідача на виїзд дитини, крім того останньою не зазначено тривалість виїзду, країну та мету, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно ч. 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» документами, що дають право на виїзд з України та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини.
Стаття 11 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року покладає на держави зобов'язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і поверненням дітей із за кордону.
Відповідно до цілей Гаазької конвенції її суть полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа , якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного проживання. Тимчасовий чи постійний виїзд дитини за кордон має відбуватись лише за погодженням з іншим із батьків, якщо він не позбавлений батьківських прав. Тобто зміна країни проживання дитини вимагає узгодження із іншим із батьків, адже такий переїзд, як правило спричиняє зміну режиму спілкування дитини з другим з батьків, порядку участі у вихованні дитини, а також зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Згідно положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Пунктом 16 Правил оформлення та видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою КМУ від 31 березня 1995 року № 231 визначено, що самостійний виїзд за кордон дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, здійснюється за нотаріально засвідченою згодою батьків (законних представників), а за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього за кордон може бути дозволений на підставі рішення суду.
У підп.1 п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Згідно зі ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
В суді апеляційної інстанції представник позивача Рогожук С.Л. просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов частково, а саме надати ОСОБА_3 дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України доньки ОСОБА_6, у період з 02 травня 2018 року по 30 вересня 2018 року, на термін не більше п'ятнадцяти календарних днів до країни прямування - Турецької Республіки, без згоди та супроводу батька - ОСОБА_4 Крім того, наголошував на тому, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон, однак останній відмовився, не рахуючись з інтересами дитини.
ОСОБА_4 в свою чергу наголошував на тому, що дитина може отримати необхідні їй відпочинок та оздоровлення на морі в Україні, дитині не бажано виїжджати закордон. Крім того, період, на який позивачка просила надати дозвіл на виїзд дитини є тривалим, що унеможливлює встановити місцеперебування дитини в конкретний час ні відповідачем, ні державними органами України.
Отже, в ході розгляду справи суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про ненадання позивачкою належних та допустимих доказів щодо неможливості отримання нотаріальної згоди відповідача на виїзд дитини, оскільки відповідач в суді апеляційної інстанції не заперечував проти того, що до нього звертались з такими вимогами, крім того пояснив, що він і не надавав згоду, і не заперечував проти надання такої згоди, оскільки на момент розгляду справи він не бачив доньку півроку, а тому не міг оцінити її стан (стан її здоров'я).
Крім того, судом першої інстанції під час ухвалення рішення не досліджено належним чином належні та допустимі докази, які підтверджували факт звернення адвоката позивачки до відповідача із заявам про надання дозволу на виїзд дитини закордон.
Колегія суддів вважає, що вимоги позивачки, викладені в прохальній частині апеляційної скарги є конкретними та з визначеною конкретною метою, терміном дії дозволу та часом перебування за кордоном. Обмежень щодо надання такого дозволу колегією суддів не встановлено, крім того, такі вимоги і не суперечать інтересам та потребам дитини, і не порушують законних прав ОСОБА_4 як батька дитини.
Крім того, згідно Висновку третьої особи - Органу опіки та піклування Шевченківської РДА в місті Києві від 30 жовтня 2017 року, такий дозвіл не буде суперечити інтересам дитини, а лише сприятиме її відпочинку та розвитку.
Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні не можна вважати законними та обґрунтованими, суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Крім того, згідно ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки судовий збір в розмірі 672 грн.
Керуючись статтями 367-368, 371, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4; третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Києві Державної адміністрації про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька - задовольнити частково.
Надати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає в АДРЕСА_1, у період з 02 травня 2018 року по 30 вересня 2018 року, на термін не більше п'ятнадцяти календарних днів до країни прямування - Турецької Республіки, без згоди та супроводу батька - ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), зареєстрованого в АДРЕСА_2.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), зареєстрованого в АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 672 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 25 січня 2018 року.
Суддя-доповідач: І.М.Вербова
Судді: О.В. Шахова
Я.В.Головачов