Справа № 802/1577/17-а
Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
14 грудня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Сапальової Т.В. Боровицького О. А. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,
представника відповідача: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
у вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області) в якому просив:
-визнати протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену в листі №Л-11086/0-5775/6-17 від 25 липня 2017 року, у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га на території Томашпільської селищної ради Вінницької області (за межами населеного пункту);
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га на території Томашпільської селищної ради Вінницької області (за межами населеного пункту);
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в частині зобов'язання надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
19 жовтня 2017 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову частково.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, в червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Томашпільської селищної ради Вінницької області.
Проте, листом №Л-11086/0-5775/6-17 від 25 липня 2017 року відповідачем було відмовлено ОСОБА_3 у наданні відповідного дозволу із посиланням на те, що місце розташування об'єкта не відповідає технічній документації по інвентаризації земель сільської ради, а також не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель.
Не погоджуючись з формою та змістом відмови позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відмовляючи діяв не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із ст. 1 Земельного кодексу України (ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України.
Частиною 1 ст. 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Так, згідно ст. 33 Земельного кодексу України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Так, Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.
Пунктом 8 Положення визначено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Відповідно до ст. 118 ЗК України за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач в даному випадку звернувся до відповідача з клопотаннями саме в порядку ст.118 ЗК України про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою ведення індивідуального садівництва, проте за результатами розгляду клопотання відповідачем позивачу був направлений лише лист “Щодо розгляду клопотання”, без прийняття будь-якого рішення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою ведення індивідуального садівництва фактично відповідачем не розглянуто та рішення на підставі ч.7 ст. 118 ЗК України - не прийняте, а відтак позовна вимога про визнання протиправною відмови відповідача, викладену в листі №Л-11086/0-5775/6-17 від 25 липня 2017 року підлягає задоволенню.
Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою задоволенню не підлягає, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки його дій та рішень, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов'язання відповідача повторно розглянути подані позивачем клопотання з прийняттям рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначеної площі або про мотивовану відмову з дотриманням вимог Земельного кодексу України.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 19 грудня 2017 року.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6