СПРАВА №2-4474/09
30 листопада2009 року м. Сімферополь
Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: ДВІРНИК Н.В.,
при секретарі: Шамієвої С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на частину домоволодіння, визнання права власності,
15.07.2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на частину домоволодіння, визнання права власності, мотивуючи позов наступним. Позивачка є матір'ю відповідачки. Остання є власницею 62/100 часток будинку за адресою: м.Сімферополь, вул.Козлова, 138 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті 09.12.1993 року ОСОБА_4. Останній був чоловіком позивачки і батьком відповідачки. На час смерті ОСОБА_4 брак з позивачкою був розірваний, проте продовжували спільно проживати однією сім'єю. 62/100 часток будинку за адресою: м.Сімферополь, вул.Козлова, 138 позивачка разом з чоловіком ОСОБА_4 придбали у березні 1959 року за договором купівлі - продажу. Позивачка вважає, що вона має право на ? часток від спірного будинку (62/200), оскільки він був сумісною власністю подружжя, а крім того, вважає, що інші 62/200 часток будинку повинні були також розділені між спадкодавцями. Зазначає, що вона знаходилась на утриманні ОСОБА_4, в зв'язку з чим входила до кругу спадкодавців за законом. Після смерті чоловіка позивачка не змогла оформити право на спадщину, оскільки знаходилась у депресії з приводу втрати чоловіка. На теперішній час позивачка відчуває себе краще, змогла зрозуміти, що не прийнявши спадщину, зробила помилку, оскільки відповідачка зловживає алкоголем і може розпорядитися будинком, продавши його за безцінок. Просить визнати 62/100 часток будинку за адресою: м.Сімферополь, вул.Козлова, 138 спільною сумісною власністю її та померлого ОСОБА_4; визнати за неї право власності на 62/200 часток цього будинку; визнати за неї право власності на 31/200 часток будинку; всього визнати за нею право власності на 62/200 + 31\200 = 93/200 часток будинку за адресою: м.Сімферополь, вул.Козлова, 138; визнати частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, видане на 62/100 часток спірного будинку ОСОБА_2, визнавши за нею 31/200 часток цього будинку; перерахувати частку спів володільця ОСОБА_3, яка має 38/100 часток будинку, визнати її частку у розмірі 64/100.
У судовому засіданні представники позивача за довіреністю ОСОБА_5, ОСОБА_6 просили позов задовольнити. Пояснили, що ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 зверталась для прийняття спадщини, проте нотаріусом у цьому їй було відмовлено усно. Весь час з 1993 року позивачка не реалізувала своє право на розділ майна подружжя, а також звернення до суду, оскільки хворіла і знаходилась у депресивному стані у зв'язку зі смертю чоловіка.
У судовому засіданні відповідачка заявила, що проживає у цьому будинку з двома неповнолітніми дітьми, в свою чергу мати і сестра (позивачка і її представник) забезпечені житлом. Просить відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні представник третьої особи за довіреністю ОСОБА_7 заперечувала проти позову, просила у його задоволенні відмовити, посилаючись на необґрунтованість.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників позивача, відповідачки, представника третьої особи, проаналізувавши і оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
08.12.1993 року помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 9). Після смерті ОСОБА_4 залишилась спадщина в виді 62/100 часток будинку за адресою: м.Сімферополь, вул.Козлова, 138, придбаний спадкодавцем за договором купівлі - продажу від 17.03.1959 года (а.с. 39-40). Свідоцтво про право на спадщину за законом на зазначений будинок видане доньці спадкодавця - ОСОБА_8 (а.с. 41). Згідно свідоцтву про шлюб ОСОБА_4 і ОСОБА_1 одружились 28.05.1953 року (а.с. 8) і розірвали шлюб 06.05.1992 року (а.с. 9).
Ці обставини встановлені судом, підтверджені доказами, що є у справі, сторонами не заперечуються.
Відповідно ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.
Спірні правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України в редакції 2003 року (до 01.01.2004 року), в зв'язку з таким, під час виникнення між сторонами правовідносин діяв ЦК Української РСР в редакції 1963 року.
Відповідно до п.4 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції 2003 року, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне при вирішенні спору застосувати до правовідносин, що виникли між сторонами, норми ЦК України у редакції 1963 року.
Згідно ст. 71 ЦК України (у редакції 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін ( ст. 75 ЦК України в редакції 1963 року).
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права ( ст. 76 ЦК України в редакції 1963 року).
Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові ( ст. 80 ЦК України в редакції 1963 року).
Позивачка, посилаючись на ст.ст. 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України, просить визнати 62/100 часток будинку за адресою: м.Сімферополь, вул.Козлова, 138 спільною сумісною власністю подружжя та визнати за неї право власності на 1 / 2 часток цього будинку, тобто на 62/200 часток (пункти 1-2 позову).
Згідно з частинами 2, 3 ст. 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Відповідно до ст. 11 Кодексу про шлюб та сім'ю України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
У судовому засіданні представники позивачки не заперечували, що про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спірний будинок ОСОБА_8 позивачці було відомо. Представники позивачки неодноразово заявляли у судовому засіданні, що позивачка одразу після смерті ОСОБА_4 зверталась до нотаріусу, проте останній усно відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, мотивуючи тим, що позивачка не має права на спадщину.
В зв'язку з цим, про порушення свого права на спірний будинок позивачці стало відомо ще у 1993 році, проте до суду вона звернулась лише у 2009 році, через 16 років.
Судом досліджені надані позивачем докази відносно її хвороби. Суд не розцінює хворобу позивачки (щитовидної залози, остеохондрозу) поважною причиною пропуску строку позовної давності і відмовляє у цій частині позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.
Не підлягають задоволенню також вимоги позивачці відносно визнання за нею права власності на 31/200 часток будинку у порядку спадкування (пункти 3-4 позову), і визнання, у зв'язку з цим, частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання за відповідачкою права власності на 31/200 часток спірного будинку, перерахування частки співвласника спірного будинку ОСОБА_3, що має право на 38/100 часток будинку з визнанням за неї права на 64/100 часток (пункти 5-7).
Згідно правових позицій Верховного Суду України: розглядаючи позови спадкоємців про визнання за ними права на частку в спадковому майні й визнання щодо цієї частки недійсним свідоцтва про право на спадщину, суд має враховувати додержання позивачем як передбаченого ст. 549 ЦК шестимісячного строку на прийняття спадщини, так і встановленого ст. 71 цього Кодексу загального строку позовної давності (щодо вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину). Якщо пропущений шестимісячний строк не буде продовжено судом, посилання на пропуск строку, встановленого ст. 71 ЦК, не потрібне, оскільки для вирішення безпідставних вимог строку давності не встановлено. У тих випадках, коли строк для прийняття спадщини було продовжено, перебіг строку позовної давності щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину починається з дня її прийняття, а якщо вона не була прийнята протягом продовженого строку, - з наступного дня після його закінчення.
Згідно до ч.1 ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК України в редакції 1963 року строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Позивачем вимоги про продовження строку для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4О, не заявлялись, в зв'язку з чим, враховуючи правові позиції Верховного Суду України, суд вважає вимоги позивачці відносно визнання за нею права власності на 31/200 часток будинку у порядку спадкування (пункти 3-4 позову), і визнання, у зв'язку з цим, частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання за відповідачкою права власності на 31/200 часток спірного будинку, перерахування частки співвласника спірного будинку ОСОБА_3, що має право на 38/100 часток будинку, з визнанням за нею права на 64/100 часток (пункти 5-7), безпідставними і у їх задоволенні відмовляє.
На підставі наведеного, керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на частину домоволодіння, визнання права власності, відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
СПРАВА №2-4474/09
30 листопада2009 року м. Сімферополь
Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: ДВІРНИК Н.В.,
при секретарі: Шамієвої С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на частину домоволодіння, визнання права власності,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на частину домоволодіння, визнання права власності, відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.