Запорізької області
03.12.09 Справа № 6/355д/09
Суддя Місюра Л.С.
За позовом Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції м. Запоріжжя
До Приватного підприємця ОСОБА_1 м. Запоріжжя
Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача :
Акціонерний комерційний інноваційний банк „УкрСиббанк” в особі Дніпропетровського регіонального департаменту АКІБ „УкрСиббанк” м. Дніпропетровськ
Про визнання недійсним договору та про спонукання повернути майно
Суддя Місюра Л.С.
За участю представників :
Від позивача: Бубновець І.С. -дов. № 10802 від 09.07.2009р.
Від відповідача : ОСОБА_3 -дов. № 2087 від 06.10.2009р.
Від третьої особи: не з'явився
Розглянувши матеріали справи за позовом Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції м. Запоріжжя до Приватного підприємця ОСОБА_1 м. Запоріжжя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Акціонерний комерційний інноваційний банк „УкрСиббанк” в особі Дніпропетровського регіонального департаменту АКІБ „УкрСиббанк” м. Дніпропетровськ про визнання недійсним договору та про спонукання повернути майно, суддя
Позивач в позовній заяві просить визнати недійсним, укладений між позивачем та відповідачем, договір про відповідальне зберігання арештованого майна, на яке звернено стягнення органом державної виконавчої служби, та про надання послуг, які пов'язані з його зберіганням № 203/17 від 15.12.2005р., та зобов'язати відповідача повернути арештоване майно, а саме: роликовий тестер гальмів для універсальної мережі, двошвидкісний 2,5 - 5кмч, без монітора и клавіатури - 2 шт; ваги гіперстатичні 7,5 т на колесо, точність 0,5% - 2 шт.; обладнання для ями - 2 шт.; набір для калібрування вагів та вантажу - 2 шт.; набір для АРF 163 для калібрування легкових автомобілів на двошвидкісному тестері гальмів-2 шт.; набір для калібрування двошвидкісного тестера гальмів універсальний; набор для калібровки тестера гальмів для вантажівок - 2 шт.; самоблокуючі мотори для полегшення виходу з валів (встановлюються на заводі) - 2шт.; віброділянка для легкових та вантажних автомобілів, версія з поглибленням - 2 шт.; цифровий тестер передніх фар на колесах - 2 шт.; платформа увода колеса для легкової лінії - 1 шт.; тестер амортизаторів та ваги для легкової лінії - 1 шт.; мотори з самогальмуванням, для полегшення виходу з валів серії «М»- 1 шт.; монітор роликового тестеру гальмів без комп'ютера та клавіатури - 1 шт.; цифровий тестер передніх фар -1 шт.; гідравлічна віброділянка, версія з поглибленням -1шт.; система калі бровки для легкових ліній -1 шт.
Підставами для визнання договору недійсним позивач вказує наступне: примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»). Закон покладає на державного виконавця повноваження при здійсненні виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством. Згідно п. 5.8.4 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року N 74/5 (надалі - Інструкція), у разі відмови боржника або членів його сім'ї, чи представника боржника - юридичної особи прийняти майно на зберігання, відсутності їх при проведенні опису майна, а також за наявності обставин, що не дають змоги передати вказаним особам майно на зберігання, державний виконавець призначає зберігачем описаного майна іншу особу. 15.12.2005 року під час здійснення виконавчого провадження № 203/17 начальником державної виконавчої служби в Шевченківському районі м. Запоріжжя Капраном В.І. було укладено з приватним підприємцем ОСОБА_1 договір № 203/17 про відповідальне зберігання арештованого майна, на яке звернено стягнення органом державної виконавчої служби (далі - Договір про відповідальне зберігання арештованого майна - додається). Договір про відповідальне зберігання арештованого майна укладається відповідно до спеціальних норм Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року № 74/5, та загальних норм цивільного права (що відображено у п. 1.6 Договору про відповідальне зберігання арештованого майна). Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. В порушення вимог ст. 203 ЦК України, договір про відповідальне зберігання арештованого майна суперечить Закону України «Про виконавче провадження»та Інструкції про проведення виконавчих дій. Кошти, витрачені на перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника належать до витрат на організацію та проведення виконавчих дій (згідно п. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», п. 4.15.1 Інструкції про проведення виконавчих дій) компенсуються з грошової суми, одержаної від реалізації майна боржника (згідно ч. 1 ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до вище значених норм законодавства, пунктом 2.4.4 вищевказаного договору передбачено провести розрахунок зі Зберігачем по виплаті винагороди та відшкодуванню витрат, відповідно до наданого Зберігачем розрахунку та копій документів щодо понесених ним витрат, пов'язаних із збереженням арештованого майна, - протягом місяця за умови реалізації арештованого майна та надходження на депозитний рахунок ДВС грошових коштів за продане майно від торгуючої, організації Але в пунктах 3.1.2 та 2.4,2 даного договору містяться положення, які суперечать вищевказаним нормам законодавства. Так в п. 3.1.2 договору вказано, що винагорода та витрати Зберігача, що підлягають відшкодуванню, сплачуються ДВС на відповідний рахунок Зберігача у термін, зазначений п. 2.4.2 договору про відповідальне зберігання арештованого майна, на підставі виставленого рахунку щодо понесених Зберігачем витрат пов'язаних із збереженням арештованого майна. В п. 2.4.2 договору встановлено відшкодувати Зберігачу витрати, пов'язані з виконанням цього договору у термін не більше чотирьох банківських днів з моменту підписання акту про виконання робіт (послуг). Згідно ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Метою укладеного договору про відповідальне зберігання арештованого майна є забезпечення зберігання описаного майна до його реалізації та подальшого розпорядження цим майном відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження»(п. 1.1 Договору про відповідальне зберігання арештованого майна). Саме тому однією з істотних умов договору є повернення арештованого майна на першу вимогу для реалізації. Оскільки відповідачем не було повернуто майно на першу вимогу для реалізації, він не мав наміру досягти мети укладеного договору, що підтверджується наступним: в порушення вимог пунктів 2.4.1, 2.5.2, 2.5.8 договору про відповідальне зберігання арештованого майна відповідач змінив місце зберігання майна, не повідомив про нове місце зберігання майна, не допустив позивача контролювати цілісність та умови зберігання майна, не повернув на першу вимогу арештоване майно для реалізації, чим зірвав процедуру реалізації даного майна: аукціон, призначений на 04.09.2009, відповідач унеможливлює отримання коштів від реалізації арештованого майна та перерахування з цих коштів витрат на зберігання майна згідно п. 2.4.4 даного договору, ч. 1 ст. 43, ч. 4 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, своїми діями відповідач затягує строк здійснення виконавчого провадження та порушує права стягувача на отримання боргу. Так, пунктом 2.5.2 договору про відповідальне зберігання арештованого майна встановлено обов'язок зберігача інформувати ДВС про місце зберігання майна або його зміну. В порушення п. 2.5.2 договору про відповідальне зберігання арештованого майна відповідач не повідомив позивача про зміну місця зберігання майна, оскільки згідно заяви відповідача, поданої 16.11.2007 року, місце знаходження майна змінено, майно зберігається за адресами: «вул. Кругова, 156 та вул. Карпенко-Карого, 60». В заяві вказано неповну адресу, зокрема, взагалі не вказано місто (район, область); за адресою: м. Запоріжжя, вул. Кругова, 156 знаходиться 9-ти поверхова житлова будівля, тобто адресу вказано без обов'язкового зазначення номеру квартири, офісу. Пунктом 2.5.8 договору про відповідальне зберігання арештованого майна встановлено обов'язок зберігача на першу вимогу ДВС повернути арештоване майна. В порушення п. 2.5.8 договору про відповідальне зберігання арештованого майна, відповідач не повернув на першу вимогу арештоване майно для реалізації, чим зірвав процедуру реалізацію даного майна: аукціон, призначений торгуючою організацією на 04.09.2009 року, відповідач затягує строк здійснення виконавчого провадження та порушує права стягувача на отримання боргу, що підтверджується: листом позивача від 06.07.2009 року за № 10593, про призначення передачі арештованого майна на 09.07.2009 року, актом державного виконавця від 09.07.2009 року про відсутність відповідача та арештованого майна; листом позивача від 13.07.2009 року за № 10869 про призначення передачі арештованого майна на 16.07.2009 року, актом державного виконавця від 16.07.2009 року про відсутність відповідача та арештованого майна, листом відповідача від 21.07.2009 року про призначення передачі арештованого майна на 24.07.2009 року, актом державного виконавця від 24.07.2009 року про відсутність ОСОБА_1, відмову його представника ОСОБА_5 передати арештоване майно та допустити в приміщення, де зберігається майно, актом державного виконавця від 24.07.2009 року про відмову представника відповідача ОСОБА_5 передати арештоване майна, складеним в присутності і за підписами представника відповідача та двох понятих; вимогою державного виконавця від 14.08.2009 року № 12991 про призначення передачі арештованого майна на 17.08.2009 року, отриманою відповідачем згідно його підпису, актом державного виконавця від 17.08.2009 року про відсутність відповідача та арештованого майна, складеним в присутності і за підписом представника торгуючої організації. Відповідач чотири рази не з'явився для передачі арештованого майна, з яких двічі дата передачі на 09.07.2009 року та 16.07.2009 року призначалась позивачем, один раз на 24.07.2009 року відповідачем, один раз на 17.08.2009 року вимогою державного виконавця отриманою відповідачем згідно його підпису. Державним виконавцем 20.10.2009 року на адресу ОСОБА_1 направлена вимога про зобов'язання останнього або його уповноваженого представника бути присутнім 30.10.2009 року за місцем зберігання майна, а саме: м. Запоріжжя вул. Карпенка - Карого, 60 о 10 годині та вул. Кругова об 11 годині для перевірки наявності, цілісності майна яке передано йому на відповідальне зберігання та можливої передачі даного майна. 30.10.2009 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою вул. Карпенка - Карого, 60, о 10 годині, але ОСОБА_1 не з'явився, хоча був попереджений про дату та час належним чином, про що складено акт державного виконавця. Об 11 годині 30.10.2009 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою вул. Кургова, 165, державного виконавця та ОСОБА_1 до приміщення не допустили, про що складено акт державного виконавця. Пунктом 2.3 договору про відповідальне зберігання арештованого майна встановлено обов'язок зберігача та ДВС скласти акт прийому -передачі при поверненні арештованого майна ДВС, який є невід'ємною частиною даного договору. Пунктом 2.4.1 договору про відповідальне зберігання арештованого майна встановлено право ДВС через свого представника контролювати цілісність»належний стан та умови зберігання майна, переданого за цим договором. В порушення п. 2.4.1 договору про відповідальне зберігання арештованого майна відповідач взагалі не допускає до приміщення представника позивача для здійсненні контрольних повноважень, що є підставою вважати, що майно передане Зберігачу на відповідальне зберігання, відсутнє та договір був укладений без наміру зберігання арештованого майна. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Просить позов задовольнити.
В судовому засіданні позивач надав клопотання про зупинення провадження у справі № 6/355д/09 до розгляду подання позивача про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 по суті.
Клопотання позивача приймається судом, оскільки заявлено у відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України).
При цьому, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання позивача у зв'язку з наступним:
Позивачем суду були надані лише саме подання № 27964 від 02.12.2009 року та супровідний лист на ім'я прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя № 27964 від 02.12.2009 року, які свідчать про факт отримання прокуратурою 03.12.2009 року подання про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ст. 388 Кримінального кодексу України. При цьому, позивачем не було надано доказів прийняття до провадження прокуратурою вказано подання, не надано доказів порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_1
Крім того, вказане подання стосується громадянина ОСОБА_1, у той час, як стороною у господарському суді у справі 6/355д/09 є не громадяни ОСОБА_1, а приватний підприємець ОСОБА_1
До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 79 ГПК України, господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) призначення господарським судом судової експертизи; 2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; 3) заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.
У даному випадку господарським судом не направлялись матеріали до слідчих органів стосовно жодної із сторін у справі № 6/355д/09, а тому відсутні підстави для зупинення провадження у справі.
Відповідач позов не визнав з наступних підстав: як слідує із змісту заявлених позовних вимог, основною та єдиною підставою для подачі позовної заяви про визнання недійсним договору, стала на думку позивача фіктивність правочину. Причому, як доказ фіктивності правочину, позивач зазначає те, що відповідачем не було повернуто майно на першу вимогу для реалізації, а тому, на думку позивача, ФОП ОСОБА_1 не мав наміру досягти мети укладеного договору. Відповідач з такою позицією позивача не згоден. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Тобто, для визнання правочину фіктивним необхідно: Наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує певні наміри. Відсутність на момент укладення договору, у сторін дійсного наміру створити наслідки, які обумовлювалися у цьому правочину. Тож, у діях сторін не повинно бути головної ознака правочину - спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Для визнання договору фіктивним, необхідно відсутність наміру обох сторін на створення правових наслідків, адже при ситуації, коли одна сторона належно виконала свої обов'язки, а інша ухиляється від їх виконанням, це не є фіктивністю, це є звичайним порушенням зобов'язання. В той же час, між сторонами був укладений договір №203/17 про відповідальне зберігання арештованого майна на яке звернено стягнення органом державної виконавчої служби, та про надання послуг, які пов'язані з його зберіганням. За цим договором позивачем був переданий, а відповідачем був прийнятий об'єкт зберігання, що було оформлено відповідним актом передачі арештованого майна на відповідальне зберігання від 15 грудня 2005 року. Таким чином, уже саме ці дії свідчать про реальність договору, та про наміри обох сторін виконувати договір. Для виконання договору №203/17, відповідачем було орендовано два приміщення за адресою м. Запоріжжя, вул.. Кругова, буд. 156, та м. Запоріжжя, вул. Карпенко - Карого, буд. 60. На 2007 рік був укладений договір про охорону майна. Ці факти також свідчать про реальне виконання договору відповідального зберігання. Посилання позивача на те, що факт не передачі майна Шевченківському ВДВС є доказом того, що відповідач під час укладення договору не мав наміру досягти мети укладеного договору є безпідставними. Оскільки саме з цього питання існує спір, що розглядається у господарському суді Запорізької області у декількох провадженнях: спір про розірвання договору відповідального зберігання (суддя Соловйов, справа 3/211/09); спір про стягнення заборгованості за договором (суддя Попова І.А., справа №8/333/09); спір про тлумачення змісту договору (суддя Серкіз В.Г., справа № 3/249/09-13/484/09);, що також свідчать про реальність договору, про виконання зобов'язань зі сторони ФОП ОСОБА_1 та відсутність ознак фіктивності договору. Просить у задоволенні позову відмовити.
Акціонерний комерційний інноваційний банк „УкрСиббанк” в особі Дніпропетровського регіонального департаменту Акціонерного комерційного банку „УкрСиббанк” (надалі -третя особа), повідомлений про місце, день та час розгляду справи в порядку, передбаченому ГПК України, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, письмові пояснення та витребувані судом документи не надав.
Суддя визнав за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представника третьої особи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суддя вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав:
15.12.2005р. між позивачем та відповідачем був укладений договір про відповідальне зберігання арештованого майна, на яке звернено стягнення органом державної виконавчої служби, та про надання послуг, які пов'язані з його зберіганням № 203/17 (далі -договір).
На підставі вказаного договору позивач передав відповідача на відповідне зберігання арештоване майно на загальну суму 391 860 грн., що підтверджується актом передачі арештованого майна на відповідальне зберігання (а. с. 18 -19).
Позивач в позові зазначає, що пункти договору 2.4.2, 2.4.4 та 3.1.2 суперечать п. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження»та п. 4.15.1 Інструкції про проведення виконавчих дії, а тому договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 215 та 203 ЦК України..
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зі статті 203 вбачається, що договір може бути визнаний недійсним лише у разі, якщо зміст договору суперечить ЦК України або іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Пункти договору 2.4.2, 2.4.4 та 3.1.2 договору не суперечать п. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження»та п. 4.15.1 Інструкції про проведення виконавчих дії.
Стаття 45 Закону України „Про виконавче провадження” та п. 4.15.1 Інструкції визначають, що саме є витратами виконавчого провадження взагалі.
Зокрема, відповідно до ст. 45 вказаного Закону України „Про виконавче провадження” витрати органів державної виконавчої служби на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти виконавчого провадження складаються з: коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 46 цього Закону; авансового внеску стягувачів на проведення виконавчих дій згідно із статтею 48 цього Закону; стягнутих з боржника витрат на проведення виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству. До витрат на організацію та проведення виконавчих дій належать кошти, витрачені на: 1) перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника; 2) оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштовий переказ стягувачеві стягнених аліментних сум; 4) розшук боржника, його майна або розшук дитини; 5) оголошення в засобах масової інформації; 6) інші необхідні витрати для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.
Із змісту статті 45 вказаного Закону слідує, що всі витрати виконавчого провадження формуються не тільки від сум, виручених від реалізації майна боржника, але й з інших джерел.
Позивач посилається на те, що п. 2.4.2 та 2.4.4 договору, якими передбачений порядок розрахунків з відповідачем, суперечать ст. 43 Закону України „Про виконавче провадження”, яка передбачає розподіл стягнутих з боржника сум.
Однак, із вказаними доводами позивача не можна погодитися у зв'язку з наступним:
В ч. 1 ст. 43 Закону України „Про виконавче провадження” вказано про порядок розподілу грошових сум, що були стягнуті з боржника. У зазначеній статті не вказано, що оплата виконавчого провадження проводиться тільки після реалізації майна. У даній статті зазначено, що до грошової суми, яка стягнута державним виконавцем з боржника, належать, у тому числі, суми одержані від реалізації майна боржника.
Пункти ж 2.4.2 та 2.4.4 договору визначають порядок сплати не витрат виконавчого провадження взагалі, а витрат, пов'язаних з виконанням саме цього договору.
Також, в якості підстави для визнання спірного договору недійсним позивач посилається на ст. 234 ЦК України, згідно якої правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином, є фіктивним.
При цьому, необхідною умовою фіктивності правочину є відсутність наміру створити правові наслідки у всіх сторін правочину у момент його нібито вчинення .
Однак, сторони не тільки уклали договір № 203/17 від 15.12.2005 року, між позивачем та відповідачем був підписаний акт приймання -передачі майна від 15.12.2005 року, згідно з яким позивач передав -а відповідач прийняв майно на зберігання.
Отже, має місце факт виконання договору, який полягає у передачі майна відповідачу.
Вказане свідчить, що на момент вчинення правочину -15.12.2005 року, сторони мали намір на створення правових наслідків вказаного правочину.
Позивач не довів суду, що на момент вчинення правочину у всіх сторін договору був відсутній намір створити правові наслідки.
Також, позивач вказує на те, що відповідач не виконує умови договору.
Однак, невиконання стороною умов договору не є підставою для визнання такого договору недійсним.
Не виконання відповідачем умов договору не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом до відповідача про зобов'язання останнього виконати умови договору, стягнути з нього штрафні санкції за не виконання (або не належне) виконання умов договору, або розірвати укладений з відповідачем договір.
Отже, підстави для визнання договору недійсним з обставин, вказаних позивачем, немає, а отже, відсутні підстави і для повернення майна позивачу.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 22, 44 -49, 75, 82 -85 ГПК України, суддя
В позові відмовити.
Суддя Л.С. Місюра
Рішення підписано : 03.12.2009р.