Запорізької області
30.11.09 Справа № 6/324/09
Суддя Місюра Л.С.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Дарс” м. Дніпропетровськ
До Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія
“Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізької атомної
електричної станції” м. Енергодар Запорізької області
Про стягнення 100 929 грн. 94 коп.
Суддя Місюра Л.С.
За участю представників:
Від позивача: Клименко С.А., дов. № 11 від 09.11.2005 р.
Від відповідача: Кузьменко В.Ю.- дов. № 2648 від 27.10.2009р.
Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Дарс” м. Дніпропетровськ до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізької атомної електричної станції”, м. Енергодар Запорізької області про стягнення 100 929 грн. 94 коп., суддя
Позивач просить стягнути з відповідача втрати від інфляційних процесів за період з 01.03.2007р. по 30.06.2009р. в сумі 88 641 грн. 40 коп. та 3 % річних за період з 01.03.2007р. по 30.06.2009р. в сумі 12 288 грн. 54 коп.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву та вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав: ст. 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.04.2005 р. по справі № 15/84 з ВП ЗАЕС на користь позивача стягнуто 163 847,32 грн. основного боргу, 35 227,17 грн. втрат від інфляції, 9 830,84 грн. відсотків річних. Ухвалення господарським судом 01.04.2005 р. рішення про стягнення заборгованості за період з 13.12.2001 р. по 23.10.2002 р. свідчить про звернення ТОВ «Дарс»до суду з відповідним позовом в межах строку позовної давності. Відповідно до ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Після набранням рішенням господарського суду Запорізької області від 01.04.2005 р. по справі № 15/84 законної сили перебіг позовної давності розпочався заново та сплинув у квітні 2008 р. У вересні 2009 р. ТОВ «Дарс»заявлений позов про стягнення з ВП ЗАЕС втрат від інфляції та відсотків річних за період з 01.03.2007 р. по 30.06.2009 р. Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто індекс інфляції та три відсотки річних є невід'ємною частиною боргу, вимоги про сплату яких кредитор вправі заявляти з моменту виникнення права на позов про повернення боргу та з урахуванням строків позовної давності. Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Таким чином, зважаючи на визначений ст. 257 ЦК України трирічний строк для захисту права за позовом, заявлений ТОВ «Дарс»в вересні 2009 р. позов про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції є таким, що заявлений з пропуском строку позовної давності. Згідно з ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Вищенаведене підтверджується судовою практикою, а саме постановою Вищого господарського суду України від 03.07.2008 р. по справі № 6/68/08. Таким чином, оскільки позовні вимоги заявлені після спливу позовної давності, ТОВ «Дарс»у позові повинно бути відмовлено. Між позивачем і відповідачем відсутні будь-які договірні правовідносини, отже у позивача немає підстав вимагати суму грошових коштів на підставі норм, що регулюють виключно договірні відносини. З моменту набрання рішенням господарського суду Запорізької області від 01.04.2005 р. по справі № 15/84 про стягнення суми заборгованості за договором № 474(1)01УК від 26.09.2001 р. чинності (22.04.2005 р.), між ВП ЗАЕС та ТОВ «Дарс»припинилися договірні правовідносини в рамках вказаного договору, у зв'язку з чим змінився правовий статус сторін з «покупець»і «продавець»на «боржник»і «стягувач»відповідно. Таким чином, враховуючи, що на даний момент правовідносини між сторонами врегульовані нормами виконавчого законодавства. Статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження" визначено обставини, які зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (пункт 15 частини першої зазначеної статті у редакції Закону від 23.06.2005 року № 2711-IV). Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції Закону України від 23.06.2005 року № 2711-IV, у випадках, передбачених пунктом 15 статті 34 цього Закону, виконавче провадження зупиняється до закінчення терміну дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначеного Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу". Відповідно до пункту 3.4 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу діє до 1 січня 2011 року. Тобто, лише після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження, виконавче провадження підлягає поновленню за власною ініціативою державного виконавця або заявою стягувача. Перелік підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості затверджений Наказом Міністерства палива та енергетики України № 568 від 10.11.2005 р. Відповідно до п. 57 вказаного переліку, ДП НАЕК «Енергоатом»є учасником процедури погашення заборгованості. На підтвердження участі у процедурі погашення заборгованості ДП НАЕК «Енергоатом»28.11.2005 р. Розрахунковим центром ДП «Енергоринок»видана виписка з реєстру № 59. Постановою від 11.08.2008 р. ВДВС Енергодарського МУЮ Запорізької області виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду Запорізької області від 01.04.2005 р. по справі № 15/84 зупинено. Таким чином, невиконання ВП ЗАЕС рішення господарського суду Запорізької області від 01.04.2005 р. по справі № 15/84 обумовлено дотриманням вимог Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»та Закону України «Про виконавче провадження». Стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних суперечить ст. 614 ЦК України, оскільки в невиконанні судового рішення відсутня вина відповідача. Стаття 614 ЦК України встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Положення ст. 625 ЦК України, які передбачають сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, містяться в Главі 51 Цивільного кодексу України, яка встановлює правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язання. Отже, нарахування і стягнення з відповідача суми відсотків річних і інфляційних у розмірі 100 929,94 грн., які за своєю правовою природою є санкціями (мірою відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання), порушує норми ст. 614 ЦК України. Аналогічна позиція стосовно правової природи інфляційних і відсотків річних склалася і в практиці вирішення господарських спорів, що підтверджується: листом Вищого господарського суду України № 01-8/935 від 29.08.2001 р. (п.10); постановою Вищого господарського суду України від 15.02.06р. по справі № 10/557-26/155; постановою Вищого господарського суду України від 22.03.06р. по справі № 9/202. Відповідно до розрахунку позивача втрати від інфляції склали 88 641,40 грн., що перевищує суму втрат від інфляції, розраховану відповідачем, на 1 638,47 грн. Відповідно до розрахунку позивача сума процентів склала 12 288,54 грн., що перевищує суму процентів, розраховану відповідачем, на 801,27 грн. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач надав суду письмові заперечення на відзив відповідача, де зазначив наступне: у п. 1 відзиву відповідач стверджує, що відносно позовних вимог позивача, викладених у позовній заяві № 08/07 від 08.07.2009р., сплив трирічний строк позовної давності. Таке твердження є помилковим. 25.02.2005р. через відділення Укрпошта (додаток - 2) позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою № 01/02 від 01.02.2005р., в якій просив стягнути з відповідача на його користь 163 847,32 грн. основного боргу за договором постачання продукції № 474(1)01УК від 26.09.2001р. (далі - договір), 23 921,71 грн. пені, 35 227,17 грн. інфляційних за період з 01.01.2003р. по 31.12.2004р., 9 830,84 грн. відсотків річних за той же період. Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.04.2005р. у справі № 15/84 (копія в матеріалах справи) постановлено стягнути з відповідача на користь пози вача: 163 847,32 грн. основного боргу за договором, 35 227,17 грн. індексу інфляції за період з 01.01.2003р. по 31.12.2004р., 9 830,84 грн. відсотків річних за період з 01.01.2003р. по 31.12.2004р., 1 525,33 грн. держмита. Згідно ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 2); після переривання перебіг позовної да вності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3). Тобто, позовна давність була перервана 25.02.2005р. і новий строк позовної дав ності обчислюється з 26.02.2005р. по 26.02.2008р. До закінчення строку позовної давності, 15.02.2006р. через відділення Укрпошта (додаток - 3) позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з по зовною заявою № 27/01 від 27.01.2006р. (додаток - 4), в якій просив стягнути з відпові дача на його користь 16 876,27 грн. інфляційних за період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р. і 4 915,41 грн. відсотків річних за той же період. Тобто, позовна давність була перервана 15.02.2006р. і новий строк позовної дав ності обчислюється з 16.02.2006р. по 16.02.2009р. До закінчення строку позовної давності, 10.04.2006р. позивач подав до господар ського суду Запорізької області по справі № 8/61/06 заяву про збільшення та уточнення позовних вимог № 10/10 від 10.03.2006р. , в якій просив стягнути з відпові дача на його користь додатково 21 791,68 грн. інфляційних за період з 01.01.2006р. по 28.02.2006р. і 5 734,64 грн. відсотків річних за той же період. Тобто, позовна давність була перервана 10.04.2006р. і новий строк позовної дав ності обчислюється з 11.04.2006р. по 11.04.2009р. До закінчення строку позовної давності, 02.04.2007р. позивач подав до господар ського суду Запорізької області по справі № 8/61/06-26/410-10/131/07 заяву про збіль шення розміру позовних вимог № 12/11 від 12.03.2007р., в якій просив стягнути з відповідача на його користь додат ково 15 565,49 грн. інфляційних за період з 01.03.2006р. по 28.02.2007р. і 4915,41 грн. відсотків річних за той же період. Тобто, позовна давність була перервана 02.04.2007р. і новий строк позовної дав ності обчислюється з 03.04.2007р. по 03.04.2010р. Всього по справі № 8/61/06-26/410-10/131/07 позивач просив стягнути з Відпові дача 37 357,17 грн. інфляційних за період з 01.01.2005р. по 28.02.2007р. і 10 650,05 грн. відсотків річних за той же період. Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.04.2007р. у справі № 8/61/06-26/410-10/131/07 (додаток - 7) постановлено стягнути з відповідача на користь позивача: 3735 7,17 грн. витрат від інфляції, 10 650,05 грн. відсотків річних за період з 01.01.2003р. по 31.12.2004р., 480,07 витрат по держмиту, 118 витрат на ІТЗ. З позовною заявою № 08/07 від 08.07.2009р. позивач звернувся до господарсько го суду Запорізької області через відділення Укрпошта (конверт в матеріалах справи) 25.09.2009р. - тобто до закінчення строку позовної давності, У п. п. 2-3 відзиву відповідач стверджує, що в зв'язку з тим, що виконавчі про вадження відносно нього зупинені, він звільняється від відповідальності у вигляді ін фляційних і процентів річних, в тому числі згідно ст. 614 ЦК України. Дійсно, постановою держвиконавця ВДВС Енергодарського МУЮ Братищевой С.О. від 18.05.2005р. (додаток - 8) зупинено виконання наказу № 15/84, в зв'язку з по рушенням справи про банкрутство відповідача. Але, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення, відкриттям чи зупиненням виконавчого провадження по його примусовому ви конанню. Відтак, після прийняття судом рішення по справі № 15/84 про стягнення боргу за Договором грошове зобов'язання боржника (відповідача) не припинилось, оскільки кре дитор (позивач) реально грошові кошти не отримав. Така позиція відповідає судовій практиці господарських судів України. Зокрема: Верховний Суд України у постанові від 10.06.2003р. у справі № 3/350 (03/101) за зустрічним позовом про стягнення збитків від поступового знецінення грошових кош тів, які підлягають стягненню згідно рішення арбітражного суду м. Києва вказав, що: "Чиннім законодавством не встановлено, що зупинення виконання судового рішення у справі припиняє виконання зобов'язання. Виходячи з цього, інфляційні збитки підляга ють сплаті за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання”. Верховний Суд України у постанові від 28.03.2006р. у справі № 2-4/1319-20044 (06/153) за позовом про стягнення збитків в результаті невиконання відповідачами зобо в'язання стосовно повернення грошових коштів за рішенням Вищого арбітражного суду України вказав, що: "Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявні стю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому ви конанню. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиня ється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'я зання." Цю постанову рекомендовано Вищим господарським судом України використо вувати у здійсненні правосуддя (інформаційний лист від 27.06.2003 N 01-8/721 "Про практику Верховного Суду України зі справ у спорах, пов'язаних із відшкодуванням збитків" з доповненнями від 24.10.2006 р. N 01-8/2358. Господарський суд Запорізької області у рішеннівід23.10.2007р.(додаток-9)у справі № 6/354/07 за позовом про стягнення інфляційних втрат та процентів річних в зв'язку з невиконанням рішення цього суду вказав, що: "Чинним законодавством не пе редбачено, що винесення судом рішення про стягнення боргу або зупинення виконання судового рішення у справі припиняє виконання зобов'язання. Виходячи з цього, витрати від інфляції грошових коштів та річних процентів підлягають сплаті за весь період ча су, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання. " Просить задовольнити позовні вимоги.
За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений. Розгляд справи відкладався.
30.11.2009р. розгляд справи продовжений та прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суддя вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.04.2005р. по справі № 15/84 (а. с. 11) з відповідача на користь позивача було стягнуто основний борг в сумі 163 847 грн. 32 коп. по договору № 474(1) від 26.09.2001р., втрати від інфляції за період з 01.01.2003р. по 31.12.2004р. в сумі 35 227 грн. , 3% річних за період з 01.01.2003р. по 31.12.2004р. в сумі 9 830 грн. 84 коп.
Вказаним рішенням встановлено: 26.09.2001р. між ТОВ “Дарс” (Постачальник) і ВП “Запорізька АЕС” (Покупець) укладений договір № 474 (1) 01 УК, на виконання умов якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити продукцію (ультразвукові газові витратоміри АРГ - 31).
Як свідчать надані суду документи, позивач в період з 13.12.2001р. по 23.10.2002р. поставив відповідачу ультразвукові газові витратоміри АРГ -31.2 у кількості 11 шт. на загальну суму 432 480,06 грн., що підтверджується накладними № 9 від 13.12.2001р., № 14 від 29.03.2002р., № 15 від 20.05.2002р., № 19 від 30.08.2002р., № 21 від 23.10.2002р.
Відповідно до п.3.3 договору розрахунки за фактично поставлену продукцію здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на протязі 30 банківських днів.
Свої зобов'язання по оплаті продукції відповідач виконав частково у розмірі 268 632,74 грн., про що свідчить надані суду платіжні доручення.
Решта вартості продукції відповідачем не оплачена, внаслідок чого на момент розгляду справи відповідач має перед позивачем заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 163 847,32 грн., що підтверджується двостороннім актом звірки №1/03/37 від 10.03.2004р., що міститься в матеріалах справи.
Пунктом 2 ст. 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, факти встановлені вказаним рішенням не доводяться знову при розгляді цієї справи.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.04.2007р. по справі № 8/61/06-26/410-10/131/07 (є в матеріалах справи) з відповідача на користь позивача втрати від інфляції за період з 01.01.2005р. по 28.02.2007р. в сумі 37 357 грн. 17 коп., 3% річних в сумі 10 650 грн. 05 коп.
Позивач в позовної заяві просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.03.2007р. по 30.06.2009р. в сумі 88 641 грн. 40 коп. та 3% річних за період 01.03.2007р. по 30.06.2009р. в сумі 12 288 грн. 54 коп.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три процента річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.
Така ж правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України № 06/153 від 28.03.2006р. № 2-4/1319-2004.
Таким чином, інфляційні витрати та 3% річних підлягають сплаті навіть при неможливості виконати відповідачем своїх зобов'язань. За таких обставин, безпідставні посилання відповідача на те, що він не може виконати зобов'язання, тому що відповідно до абз.5 ч. 2 ст. 36 Закону “Про виконавче провадження” виконавче провадження зупиняється до закінчення терміну дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначеного Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".
Більш того, слід відмітити, що зупинення виконавчого провадження ні яким чином не перешкоджає відповідачу виконувати зобов'язання добровільно.
Слід відмітити, що ухвалою господарського суду м. Києва від 04.08.2009р. провадження по справі № 43/167-23/260 про банкрутство ДП НАЕК “Енергоатом” було припинено. Дія мораторію також була припинена . Ухвала набрала законної сили.
Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявні стю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому ви конанню. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиня ється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належ ним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'я зання.
Така ж правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 28.03.2006р. по справі 2-4/1319-2004.
Чиннім законодавством не встановлено, що зупинення виконання судового рішення у справі припиняє виконання зобов'язання. Виходячи з цього, інфляційні витрати підляга ють сплаті за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.
Така ж правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 10.06.2003р. у справі 3/350 (03/101).
Відповідач, посилаючись на статтю 614 ЦК України, вважає, що 3% річних та інфляція нараховуються лише при наявності вини з його боку.
Але, відповідно до статті 614 ЦК України особа, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Інше встановлено статтею 625 ЦК України. Оскільки, відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, і враховуючи те що інфляція та 3% річних не являються неустойкою, інфляційні витрати та 3 % річних підлягають оплаті незалежно від вини боржника. За таких обставин, відповідач безпідставно посилається на статтю 614 ЦК України.
В статті 625 ЦК України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення... .
З вищевикладеного слідує, що сума боргу та інфляція це одне не розривне поняття . Таким чином, заявляючи позов про стягнення інфляції на суму боргу, позивач тим самим просив суд стягнути суму боргу з урахуванням інфляції. За таких обставин, заявив вимогу про стягнення інфляції за позовом по справі № 8/61/06-26/410-10/131/07, перервався строк позовної давності по сумі боргу.
Таким чином, кожний раз звертаючись до суду з позовами, строк позовної давності переривався, та починав текти заново.
За таких обставин, позивач безпідставно посилається на статтю 266 ЦК України. Безпідставно позивач посилається на цю статтю ще і тому, що інфляція та 3% річних не є додатковими вимогами.
В статті 266 ЦК України вказано, що додатковими вимогами є неустойка, накладання стягнення на заставлене майно тощо.
З вищевикладеного вбачається, що додатковими вимогами є вимоги, яки забезпечують виконання зобов'язань, та яки вказані в статті 546 ЦК України, а саме : неустойка, порука, гарантія, застава, утримання , завдаток.
Враховуючи все віще викладене, строк позовної давності двічі переривався та починав текти заново.
Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України строк позовної давності застосовується судом лише за заявою сторони. Тобто, з вищевикладеного вбачається, що сторона зобов'язана надати суду заяву, в якої просити суд застосувати строк позовної давності, а не просто вказати в відзиву, про те, що строк позовної давності сплив. Відповідач не звертався до суду з заявою про застосування строку позовної давності, а тому він не може бути застосований судом.
Відповідно до положень ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки, на сторону, яка допустила неналежне виконання покладаються юридичні зобов'язання, у т.ч. передбачені ст. 625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності у зв'язку з неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.
Аналогічна позиція міститься також в постанові Верховного суду України від 28.03.2006 року № 2-4/1319-2004.
За таких обставин, відповідач помилково вважає що в нього відсутні будь - які зобов'язання перед позивачем.
За таких обставин, відповідач зобов'язаний платити інфляційні витрати та 3% річних до проведення виконання зобов'язань належним чином у повному обсязі.
Пунктом 2 ст. 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Вже є рішення господарського суду від 23.10.2007р. по справі 6/354/07, яке набрало законної сили, в якому брали участь ті самі сторони, та яким вже встановлені вказані вище факти, які не доводяться знову при розгляді цієї справи.
Позивач в позовної заяві просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.03.2007р. по 30.06.2009р. в сумі 88 641 грн. 40 коп. та 3% річних за період 01.03.2007р. по 30.06.2009р. в сумі 12 288 грн. 54 коп.
Фактично, з відповідача за вказані періоди, з урахуванням кількості днів в кожному році, підлягає стягненню інфляційні витрати в сумі 87 067 грн. 79 коп. та 3% річних в сумі 11 581 грн. 52 коп.
В частині стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 1 573 грн. 61 коп. та 3% річних в сумі 707 грн. 02 коп. слід в позові відмовити, в зв'язку з необґрунтованим нарахуванням.
Заперечення відповідача не приймаються судом по вищевикладеним підставам.
Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 22, 35, 44 -49, 75, 82 -85 ГПК України, суддя
Позов задовольнити частково. Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізької атомної електричної станції” м. Енергодар Запорізької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Дарс” м. Дніпропетровськ, Бульвар Слави, 56/3 інфляційні витрати в сумі 87 067 грн. 79 коп. та 3% річних в сумі 11 581 грн. 52 коп. , витрати по держмиту в сумі 986 грн. 48 коп., та на ІТЗ судового процесу в сумі 230 грн. 66 коп. Надати наказ.
В інший частині позову відмовити.
Суддя Л.С. Місюра
Рішення підписано : 02.12.2009р.