ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
21 листопада 2017 року 15:40 № 826/26286/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Левкович А.С., розглянувши адміністративну справу
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Тольяттіазот"
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах
енергетики та комунальних послуг
третя особа Державне підприємство "Укрхімтрансаміак"
про визнання протиправною та нечинною Постанови №1786
за участю представників сторін:
представник позивача: Луканіна Тамара Вікторівна, Борисенко Анастасія Сергіївна
представник відповідача: Чеховський Андрій Анатолійович
представник третьої особи: Поповіченко Олег Миколайович
Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21.11.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Позивач, в особі Відкритого акціонерного товариства "Тольяттіазот" (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - Комісія, НКРЕКП, Відповідач), третя особа - Державне підприємство "Укрхімтрансаміак", в якому просить Суд: визнати протиправною та нечинною з дати ухвалення постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про затвердження Порядку формування тарифів на транспортування аміаку магістральними трубопроводами" від 18 червня 2015 року №1786.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що постанова відповідача від 18 червня 2015 року №1786 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона прийнята з перевищенням наданих відповідачу законами повноважень, а також не відповідає вимогам законодавства України, зокрема Закону України "Про природні монополії" та Закону України "Про ціни та ціноутворення" та порушує права та законні інтереси Позивача.
Під час розгляду справи представники Позивача заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили Суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.
Представник Відповідача заперечував щодо задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.
Представник третьої особи проти позовних вимог заперечував в повному обсязі, з підстав викладених в письмових поясненнях.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою "Про затвердження Порядку формування тарифів на транспортування аміаку магістральними трубопроводами" від 18 червня 2015 року №1786 затвердила тарифи на транспортування аміаку магістральними трубопроводами.
Пунктом 2 Порядку формування тарифів на транспортування аміаку магістральними трубопроводами від 18 червня 2015 року №1786 встановлено, що зазначений порядок застосовується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, при установленні та перегляді тарифів на транспортування аміаку магістральними трубопроводами та поширюється на всіх суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність із транспортування аміаку магістральними трубопроводами.
Крім того, відповідно до п. 3 Порядку № 1786 встановлено, що замовником є підприємець або юридична особа, яка на підставі договору замовляє послуги з транспортування аміаку магістральними трубопроводами.
Позивач вважає, що Порядок формування тарифів на транспортування аміаку магістральними трубопроводами від 18 червня 2015 року №1786 прийнятий НКРЕКП не відповідає приписам норм чинного законодавства вищої юридичної сили, а саме Закону України "Про природні монополії" та Закону України "Про ціни і ціноутворення" оскільки оскаржуваний порядок прийнято з перевищенням повноважень, наданих відповідачу, зокрема НКРЕКП встановлено порядок формування тарифів виключно на послуги з транспортування аміаку лише для споживачів України, що не передбачене ні Законом України "Про природні монополії", ні наказом Президента України від 10 вересня 2014 р. № 715, з огляду на порушене право позивач звернувся до суду з даним позовом.
В Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року зазначено, що судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано належної правової оцінки доводам позивача стосовно порушення його прав та інтересів як замовника послуг із транспортування аміаку магістральними трубопроводами оскаржуваною постановою №1786, внаслідок чого суди дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про не обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між УДП "Укрхімтрансаміак" (Виконавець), з однієї сторони, та ВАТ "Тольяттіазот" (Замовник), з іншої сторони, 24.12.2007 р. укладено Контракт №026/А/2007 (надалі - Контракт №026/А/2007 ) про надання послуг з транзиту аміаку рідкого через територію України магістральним трубопроводом, з терміном його дії до 2022 р., згідно з яким УДП "Укрхімтрансаміак" прийняло на себе зобов'язання по наданню послуг з транзитного транспортування аміаку рідкого магістральним трубопроводом.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ВАТ "Тольяттіазот" є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством Російської Федерації, здійснює діяльність з виробництва мінеральних добрив та є замовником послуг транзитного транспортування аміаку магістральними трубопроводами через територію України.
Позивач зазначає, що ВАТ "Тольяттіазот" є замовником, який на підставі договору замовляє послуги з транспортування аміаку магістральними трубопроводами в рамках спірного Порядку, а відтак, Позивач є суб'єктом правовідносин з транспортування аміаку трубопровідним транспортом, на які поширюється дія Порядку №1786 та у яких буде застосовано даний нормативно-правовий акт, Суд не погоджується з даними твердженнями, з наступних підстав.
В п. 1.1 Контракту зазначено наступне: «Исполнитель предоставляет услуги по транзиту аммиака жидкого технического ГОСТ 6221-90 марки «АК» российского происхождения, поставляемого Заказником, а именно: его транспортировку магистральным аммиакопроводом по участку «граница Россия/Украина - терминал ОАО «Одесский припортовий завод» (далее - ОПЗ)» протяжённостью 804 км, приём захолаживание, хранение и перегрузку аммиака из изотермических ёмкостей ОПЗ на судно, предоставление спецпричалов ГП «Морской торговый порт «Южный» (далее - Порт»), а также другие услуги, непосредственно связанные с выполнением обязательств перед Заказчиком по Контракту».
У відповідності до абз. 51, 12, 13 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі - Закон ЗЕД) транзит товарів - переміщення товарів через територію України без будь-якого використання цих товарів на зазначеній території; зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами; зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
З аналізу матеріалів справи та норм права вбачається, що в даному випадку між Позивачем та третьою особою укладено зовнішньоекономічний договір на транзит аміаку.
Так, у своїй діяльності Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг керується, зокрема, Законом України "Про природні монополії" від 20.04.2000 р. №1682-III (надалі - Закон №1682-III).
Згідно із ст. 2 Закону №1682-III, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках. Передбачене цим Законом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що діють на суміжних ринках, не застосовується до діяльності таких суб'єктів у сферах, що не належать до природних монополій та суміжних ринків, визначених цим Законом.
При цьому, відповідно до ст. 4 Закону №1682-III, державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.
Статтею 11 Закону №1682-III передбачено, що національні комісії регулювання природних монополій є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.
Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - Положення №715/2014).
Пунктом 1 Положення № 715/2014, визначено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до п. 3 Положення №715/2014, основними завданнями НКРЕКП є: 1) державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; 2) збалансування інтересів суб'єктів господарювання, споживачів і держави; 3) забезпечення прозорості і відкритості діяльності на ринках природних монополій та на суміжних ринках у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення; 4) сприяння розвитку конкуренції у сферах виробництва і постачання електричної та теплової енергії, на ринку природного газу, а також перероблення побутових відходів; 5) забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін; 6) сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі збалансування інтересів держави, суб'єктів природних монополій та споживачів товарів (послуг), що виробляються (надаються) суб'єктами природних монополій; 7) забезпечення самоокупності діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках; 8) захист прав споживачів товарів (послуг) на ринку, що перебуває у стані природної монополії, та на суміжних ринках у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі; 9) забезпечення рівних можливостей для доступу споживачів до товарів (послуг) на ринках, які перебувають у стані природної монополії; 10) обмеження впливу суб'єктів природних монополій на державну політику та сприяння конкуренції на суміжних ринках з метою забезпечення ефективного функціонування відповідних галузей.
Згідно з пп. 7 п. 4 Положення №715/2014 НКРЕКП установляє тарифи на транспортування магістральними трубопроводами нафти, нафтопродуктів та аміаку.
Статтею 12 Закону України "Про трубопровідний транспорт", встановлено, що господарська діяльність підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту визначається цим Законом та іншими актами законодавства України. Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів. Економічні та соціальні відносини підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту, що виникають у процесі їх діяльності, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди.
З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що до повноважень Відповідача не належить регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Пунктом 3 Порядку № 1786 встановлено, що замовником є підприємець або юридична особа, яка на підставі договору замовляє послуги з транспортування аміаку магістральними трубопроводами.
Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про природні монополії», Комісія як колегіальний орган утворюється у складі Голови комісії та шести членів комісії. Голова, члени комісії призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України шляхом видання відповідного указу. Комісія є правомочною з моменту призначення більше половини її загального кількісного складу. Основною формою роботи комісій як колегіального органу є засідання. Засідання комісії є правомочним, якщо на ньому присутні більше половини її загального кількісного складу. Рішення комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від загального кількісного складу комісії. Голова, члени комісії мають по одному голосу кожен.
Аналогічні положення також закріплені і в п. 13 Положенні №715/2014.
При цьому, процедура прийняття рішень НКРЕКП як колегіального органу визначена Регламентом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого наказом НКРЕКП від 17 вересня 2014 року № 3 (надалі - Регламент).
Відповідно до пунктів 4.1 - 4.3 розділу IV Регламенту, основною формою роботи Комісії є засідання. Засідання можуть бути плановими та позачерговими. Засідання Комісії є відкритими і гласними, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством та цим Регламентом. Засідання Комісії проводяться у формі відкритих або закритих слухань. Засідання Комісії можуть бути виїзними.
Так, на виконання покладених повноважень, з урахуванням пункту 50 Плану діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з підготовки проектів регуляторних актів на 2015 рік, затвердженого постановою НКРЕКП від 11.12.2014 № 762, Комісією було розроблено проект та затверджено постановою НКРЕКП від 18.06.2015 № 1786, Порядок формування тарифів на транспортування аміаку магістральними трубопроводами.
Разом з тим, відповідно до пункту 6.10 Регламенту, рішення Комісії та документи, ухвалені Комісією, підлягають оприлюдненню на її офіційному веб-сайті не пізніше ніж через п'ять робочих днів після дня проведення засідання.
У відповідності до ст. 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", було оприлюднено проект регуляторного акту - постанови НКРЕКП "Про затвердження Правил користування природним газом для юридичних осіб" та аналіз регуляторного впливу з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань шляхом розміщення на офіційному веб-сайті НКРЕКП http://www.nerc.gov.ua в мережі Інтернет.
При цьому, усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акту та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого Законом строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акту повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.
Суд звертає увагу на те, що у відповідності до ст. 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" Відповідачем 11.03.2015 року, тобто у встановлений законом строк, на офіційному веб-сайті НКРЕКП було оприлюднено проект спірної постанови.
Позивач зазначає, що зауваження та пропозиції ТОВ "Аверс" надані до НКРЕКП за дорученням ВАТ "Тольяттіазот", Судом не приймаються дані твердження, оскільки в матеріалах справи відсутні докази надання зазначеного доручення Позивачем.
Крім того Суд звертає увагу, що Позивач не був позбавлений можливості на самостійне звернення до НКРЕКП із зауваженнями та пропозиціями щодо оприлюдненого проекту постанови.
Відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.
Судом встановлено, що Антимонопольним комітетом України листом від 12.06.2015 р. №136-06/06- 6155 надано НКРЕКП погодження проекту постанови НКРЕКП "Про затвердження Порядку формування тарифів на транспортування аміаку магістральними трубопроводами".
Крім того, Державна регуляторна служба України листом від 23.04.2015 р. № 2652/0/20-15 повідомила НКРЕКП, що за результатами проведеної експертизи проект постанови НКРЕКП відповідає принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
В матеріалах справи міститься лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 06.07.2015 р. № 17699-0-26-15/12.0.1, в якому повідомляється, що постанова НКРЕКП від 18.06.2015 р. № 1789 "Про затвердження Порядку формування тарифів на транспортування аміаку магістральними трубопроводами" відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
Також, листом Міністерство юстиції України від 10.07.2015 р. № 17656-0-26- 15/10./ повідомлено, що згідно з наказом Міністерства юстиції України від 09.07.2015 р. № 1197/5 повернуто після державної реєстрації постанову НКРЕКП від 18.06.2015 р. № 1789 "Про затвердження Порядку формування тарифів на транспортування аміаку магістральними трубопроводами", зареєстровану у Міністерстві юстиції 09.07.2015 за № 820/27265.
Враховуючи викладене вище, Суд приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова НКРЕКП прийнята Комісією на підставі та в межах повноважень, визначених вказаними правовими положеннями, а тому позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд також враховує, що ч. 1 статті 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з вимогами ч. 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Зазначені висновки були неодноразово відображені в судовій практиці Вищого адміністративного суду України, зокрема в рішенні від 02 квітня 2014 року, прийнятому по справі № К/800/42688/13.
Крім того, Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року прийшов до правового висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п.п. 6, 8 ч. 1 статті 3, ч. 1 статті 6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.
Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року по справі № 21-2926а15 було зроблено висновок про те, що зі змісту регулювання, яке міститься у КАС України, вбачається, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.
Позивачем не надано доказів того, що спірна постанова НКРЕКП розповсюджується на нього своє дією та, відповідно, з урахуванням наведених вище висновків щодо можливості оскарження акту індивідуальної дії, порушує його законі права, свободи та інтереси.
Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи та досліджені під час розгляду справи докази в аспекті наведених вище правових положень, Суд прийшов до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог Позивача та, відповідно, наявність підстав для відмови в їх задоволенні.
Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
У відповідності до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.
Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд приходить до висновку, що Позивачем не надано належних доказів того, що спірне рішення стосується його прав.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, Суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя А.Б. Федорчук