Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" листопада 2017 р.Справа № 922/3432/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Кучко А.В.
розглянувши справу
за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області, м. Харків в інтересах держави в особі Регіонального Відділення Фонду державного майна по Харківській області, м. Харків
до Фізичної особи-підприємця Хмелевської Ірини Борисівни, м. Харків
про стягнення 11790,87 грн.
за участю представників:
прокурора - Перегонцева Н.С., службове посвідчення №044395 від 04.10.2016;
позивача - Антонова А.М., довіреність №1 від 04.01.2017;
відповідача - не з'явився
Керівник Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків 09.10.2017 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця Хмелевської Ірини Борисівни, м. Харків, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за договором оренди №5429 - Н від 18.04.2013 в сумі 10258, 70 грн., та штрафні санкції в сумі 1532, 17 грн., з яких: пеня - 814, 06 грн., штраф - 718, 11 грн. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов'язань за договором оренди №5429 - Н від 18.04.2013 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів. Здійснюючи правове обґрунтування позовних вимог посилається положення ст. ст.14, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. ст. 2, 29, 54 ГПК України. Також до стягнення заявлені судові витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.10.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 06.11.2017 об 11:50 год.
Ухвалами господарського суду Харківської області: від 06.11.2017 задоволено усне клопотання позивача про відкладення розгляду справи та розгляд справи відкладено на 20.11.2017 об 11:10год., від 20.11.2017 задоволено усне клопотання позивача про відкладення розгляду справи та розгляд справи відкладено на 27.11.2017 о 12:10год., відповідно до приписів ст. 77 ГПК України.
22.11.2017 через канцелярію суду, до матеріалів справи від позивача надійшли додаткові пояснення (вх. №38572), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
27.11.2017 через канцелярію суду, до матеріалів справи від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 39116), мотивоване необхідністю ознайомлення з матеріалами справи та необхідністю допомоги кваліфікованого юриста.
Прокурор в судове засідання 27.11.2017 з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та наполягав на задоволенні позову.
Позивач в судове засідання 27.11.2017 з'явився, заявлений прокурором позов підтримав повністю з підстав, наведених у наданих раніше поясненнях.
Відповідач в судове засідання 27.11.2017 не з'явився, явки свого представника в судове засідання не забезпечив, своїм конституційним правом на захист не скористався, відзив на позов та документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі не надав.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи (вх. №39116), заслухавши думку присутніх у судовому засіданні прокурора та представника позивача з приводу вказаного клопотання, які заперечували проти його задоволення, суд дійшов до висновку про його необґрунтованість та відмовляє в його задоволенні і вважаючи неповажними причини неявки відповідача в судове засідання, при цьому зазначає про наступне.
Згідно з вимогами ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
У даному разі на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів справи достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, розгляд даної справи неодноразово відкладався для надання можливості ознайомитись із матеріалами справи, надати нові докази в обґрунтування своєї позиції по справі, тощо. Проте, нових доказів відповідачем не надано.
При цьому, суд зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Таким чином, клопотання відповідача є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності у користуванні процесуальними правами. До клопотання не додано жодних доказів, які б свідчили про неможливість прибуття відповідача в призначене судове засідання.
Враховуючи те, що відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, брати участь у судових засіданнях є правом сторони, а не обов'язком, суд вважає за можливе проводити розгляд справи без участі представника відповідача.
Як визначено у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
У судовому засіданні 27.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду даної справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом по даній справі.
Відповідно до ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів громадян або держави в суді.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 2 ГПК України встановлено, що господарський суд порушують справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду щодо захисту інтересів держави.
Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спір відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Згідно з ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" ппредставництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти до висновку що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтересів окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).
Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого - «інтересів держави», про які зазначено в ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади можуть збігатися повністю, частково, або навіть взагалі не пересікатися.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. В основі державного інтересу завжди лежить потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року, справа N 1-1/99).
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Як свідчать матеріали справи, Харківська місцева прокуратура № 1 повідомила позивача про намір звернутись до господарського суду в інтересах останнього з позовною заявою, про що свідчить лист прокуратури за вих. № 04-10-5893-17 від 29.09.2017 (а.с. 27-30).
Згідно з Законом, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Як свідчать матеріали справи, підставами для звернення прокурора до суду стали наступні обставини:
Відповідно до ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти.
Статтею 3 Закону України "Про освіту" передбачено, що держава визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.
Невиконання встановлених законодавством норм у вказаній сфері порушує інтереси держави в частині гарантування доступності та розвитку освіти.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Регіональні відділення Фонду державного майна України здійснюють державну політику у сфері оренди державного майна.
Статтею 2 Закону України "Про Фонд державного майна України" передбачено, що діяльність Фонду ґрунтується на принципах верховенства права та законності.
Прокурор вказує, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області упродовж тривалого строку не виконувало належним чином покладені на нього функції, не вчиняло дій щодо розірвання договору оренди з відповідачем, який не виконує зобов'язання за договором, у зв'язку з чим у прокуратури області наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді.
Також прокурор зазначає, що звернення до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у додержання законності при користуванні майном, яке є державною власністю.
Суд, розглянувши відповідні доводи приходить до висновку, що прокурор правомірно звернувся з позовом у даній справі в інтересах держави.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Так, встановлено, що 15.10.2012 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області укладено з Фізичної особа - підприємець Хмелевська І.Б. договір оренди №5296-Н (далі - Договір) ( т.с. І а.с. 16-22), відповідно до якого передано в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення на першому поверсі 3-поверхового будинку учбового корпусу (інв. № 103289637, літ. А-3, пам'ятка архітектури) загальною площею 128,00 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Артема (Алчевських), буд. 44, що перебуває на балансі Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 16.04.2012 і становила 593400,00 грн. без урахування ПДВ.
Актом приймання-передачі орендованого майна від 15.10.2012, який є додатком № 1 до договору оренди № 5296-Н від 15.10.2012, вищезазначене майно передано Фізичній особі - підприємцю Хмелевській І.Б. в строкове платне користування.
Передані в оренду приміщення розташовані за адресою: м. Харків, вул. Артема (Алчевських), 44 перебувають на балансі Харківського національного університету сільського господарства імені Петра Василенка та передані суб'єкту господарювання з метою здійснення комерційної діяльності (з метою розміщення буфету, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи).
Пунктом 10.1 договору встановлено, що його укладено строком на 2 роки 11 місяців до 15.09.2015.
Відповідно до п.10.4 договору оренди № 5296-Н від 15.10.2012 після закінчення терміну дії договору подальше використання об'єкта оренди буде визначатися відповідно до чинного законодавства та за зверненням Орендаря. Згідно з ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до ч.З ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна» на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Як вбачається з матеріалів справи, вищевказаний договір оренди рішенням господарського суду Харківської області від 14.08.2017 по справі №922/2043/17 розірвано та зобов"язано Фізичну особу - підприємця Хмелевську Ірину Борисівну звільнити нежитлове приміщення на першому поверсі 3-поверхового будинку учбового корпусу (інв. № 10389637, літ. А-3, пам*ятка архітектури) загальною площею 128,00 кв.м. (вартістю 593400,00 грн.), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Артема (Алчевських), 44, що перебуває на балансі Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка та повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області (т.с. І а.с. 69-75).
Під час розгляду даної справи Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області зазначено про те, що останнім підготовлено акти приймання - передавання орендованого майна та листом № 43-4670 від 01.09,2017. та надано відповідачу для підписання, проте станом на час розгляду справи орендовано майно відповідачем Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області не повернуто.
Крім того, позивачем наголошено про здійснення відповідачем господарської діяльності в орендованому приміщенні, про що посилається на наявний в матеріалах справи Лист Університету за вих. №03-668 від 20.09.2017.
Пунктом 3.6 договору встановлено, що орендна плата перераховується Орендарем до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики, у співвідношенні: безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 50%; на рахунок, визначений Балансоутримувачем - у розмірі 50%. Згідно п.3.7 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає стягненню до державного бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Відповідно до п.5.3 договору Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, а також всі податки і збори, передбачені законодавством України.
Однак обов'язки, зокрема, передбачено п. 3.3 та п. 5.2. Договору, орендар під час його дії систематично не виконував, оренду плату сплачував несвоєчасно та не у повному обсязі, внаслідок чого, за період: з грудня 2016 р. по серпень 2017 р. включно, у відповідача наявна заборгованість з орендної плати, яка склала 10258,70 грн.
При цьому, позивачем наголошено про те, що на адресу останнього неодноразово надходили звернення Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка від 15.11.2016 за вих. №№ 03-663, 07-664, від 23.03.2016 №03-174, від 19.11.2015 №03- 781, від 22.09.2015 №03-649, від 28.07.2015 №01-532, від 04.07.2014 №03-457 щодо розірвання договору оренди № 5296-Н від 15.10.2012 у зв'язку з постійним ухиленням з боку відповідача від виконання договірних зобов'язань, у тому числі несвоєчасна сплата орендної плати, відшкодування витрат на утримування орендованого майна та надання комунальних послуг та інші зобов'язання, що ставить балансоутримувача перед постійною необхідністю звертатися до судових органів з відповідними позовами.
Крім того, позивачем наголошено додатково про те, що у відповідності до умов договору оренди № 5296-Н від 15.10.2012 університетом були укладені відповідні угоди з відповідачем, зокрема, на відшкодування витрат балансоутримувача, на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, проте, наголошено позивачем, на протязі дії договору оренди, відповідачем неналежним чином виконувались свої обов'язки, передбачені навіть вищевказаними договорами.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ч.1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Таким чином, оскільки під час дії договору оренди № 5296-Н від 15.10.2012, відповідачем в порушення його умов, орендна плата вносилась несвоєчасно та не у повному обсязі, у зв'язку із чим, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано наявну заборгованість з орнедної плати за період: з грудня 2016 року по серпень 2017 включно в розмірі 10258,70 грн.
За таких обставин, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем діючого законодавства, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 10258,70 грн. обґрунтованими, такими, що відповідачем не спростовано, тому підлягають задоволенню.
Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 814,06 грн., штраф у розмірі 718,11 грн.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 3.7. договору оренди № 5296-Н, за несвоєчасне перерахування орендної плати, встановлена пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, у співвідношенні 50 % до державного бюджету та 50 % на рахунок Позивача.
Згідно п. 3.8. договору оренди № 5296-Н, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менш 3 місяців, відповідач повинен сплатити штраф в розмірі 7 %.
Відповідно до п. 2.2.3. договору про відшкодування витрат, при несвоєчасному внесенні плати, відповідач сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши нарахування пені та штрафу, суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, тому підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у даній справі, що складаються з 1600,00 грн. судового збору, покладаються в даному разі на відповідача, з вини якого виник даний спір, який доведено до суду.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Хмелевської Ірини Борисівни (61050, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, майдан Театральний, буд. 1; код ЄДРПОУ 23148337; рахунок № 31117093700007, ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ УДКСУ: 37999607, отримувач: УК Московськ/мХар Московськи/22080200) - 10258,70 грн. заборгованості з оредної плати за договором оренди №5296-Н від 15.10.2012 за період з грудня 2016 по серпень 2017 включно; 814,06 грн. пені; 718,11 грн. штрафу.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Хмелевської Ірини Борисівни (61001, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету 2800) -1600,00 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 01.12.2017 р.
Суддя Г.І. Сальнікова