Справа № 755/16470/17
1-кс/755/6129/17
м. Київ "02" листопада 2017 р.
Слідчий суддя Дніпровського районного суду ОСОБА_1 розглянувши клопотання слідчого СВ Дніпровського УП ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_2 про накладення арешту на майно, -
Слідчий звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на майно в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017100040014650 від 28.10.17 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України.
Клопотання погоджено прокурором Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_3 .
Клопотання мотивоване тим, що 28.10.2017 року до Дніпровського УП ГУНП в м. Києві надійшов виклик, що за адресою: м. Київ, вул. Райджуна, 13, в магазині здійснюється незаконне зберігання алкогольних напоїв, за вказаною адресою було викликано слідчо-оперативну групу Дніпровського УП ГУНП в м. Києві, по прибуттю якої слідчим було прийнято рішення про проведення негайного обушку в приміщенні кафе «Гедельвейс» за адресою: м. Київ, вул. Райджуна, 13, оскільки обстановка, яка склалась дає підстави вважати, що у вказаному приміщенні здійснюються кримінальні правопорушення, а саме незаконне зберігання, виготовлення алкогольних напоїв.
Так, 28.10.2017 року в період часу з 11год. 55 хв. до 13 год. 25 хв. слідчим СОГ Дніпровського УП ГУНП в м. Києві в присутності двох запрошених понятих було проведено обшук за адресою: м. Київ, вул. Райджуна, 13, в приміщенні кафе «Гедельвейс», під час якого слідчим було виявлено та вилучено алкогольні напої.
Вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає клопотання таким, що не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час обшуку, огляду.
Згідно ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. 94, ст.132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу.
Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Так, дослідивши надану слідчим постанову від 28.10.2017 року про визнання алкогольні напої речовими доказами, слідчий суддя вважає, що постанова не вмотивована та необґрунтована, так як у постанові не зазначено, що саме ці алкогольні напої, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння.
При цьому слідчим не обґрунтовано твердження щодо необхідності накладення арешту з метою збереження речових доказів, оскільки лише наявність постанови про визнання алкогольних напоїв речовими доказами, без обґрунтування підстав чи розумних підозр вважати, що вони є предметом злочину в даному випадку недостатньо.
Суд приходить до висновку, що клопотання обґрунтоване лише формально, оскільки до нього не додано жодного, належним чином оформленого, доказу на обґрунтування викладених слідчим доводів. А сам слідчий не з'явився на розгляд даного клопотання та не підтвердив наведені в клопотанні доводи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-29, 131-132, 170-173, 309, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя,-
У задоволенні клопотання слідчого СВ Дніпровського УП ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_2 про накладення арешту на майно у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100040014650 від 28.10.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України - відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя